Астронавт Гайдемарі Стефанишин-Пайпер: «Розум і здоров’я – формула успіху сучасного астронавта»

138235

Вперше після закриття програми шатлів, Аерокосмічне агенство НАСА оголосило про набір астронавтів. Воно розгорнуло активну промокампанію, щоби залучити до роботи над своїми майбутніми амбітними проектами найкращих кандидатів. У яскравому відеоролику НАСА обціяє кандидатам захоплюючу кар’єру космічного першопрохідця. Комусь із новачків випаде можливість полетіти на іншу планету.

Враженнями про кар’єру астронавта і про польоти у космос в ексклюзивному інтерв’ю «Голосу Америки» поділилася Гайдемарі Стефанишин Пайпер – американський астронавт українського походження.

«Я завжди раджу дітям – вчіть математику і точні науки»

Руслан Петричка: Пані Стефанишин-Пайпер, Ви завжди підкреслюєте своє українське походження, хоча насправді народилися та виросли у США. Ви навіть зберегли дівоче прізвище «Стефанишин» як частину свого імені. Чому зв’язок з Україною для Вас такий важливий?

fb45f54fc4481ee36dea

Гайдемарі Стефанишин Пайпер: Історія з прізвищем насправді дуже тривіальна. Коли я виходила заміж, а це було у юному віці одразу після коледжу, я все ще залишалася у тісних зв’язках з українською громадою. Мій батько родом з України. Наша родина дотримувалася багатьох українських традицій. Ми ходили до української церкви. Я ходила в суботню українську школу. Я не належала до американських скаутських організацій, натомість була членом українського аналогу скаутів – Пласту. Українська культура тоді була невід’ємною частиною мене.

Коли я виходила заміж, почувалася так ніби я зраджу свою громаду і саму себе, якщо я позбудуся прізвища Стефанишин. Тому я вирішила його зберегти. І тепер я Стефанишин-Пайпер.

Р.П.: Ви збудували блискучу кар’єру у Військовому флоті США. А потім стали астронавтом НАСА і двічі побували в космосі у складі екіпажів шатлів «Атлантис» та «Ендевор». Як взагалі у Вас з’явилася ідея стати астронавтом?

Г.С.-П.: Космос став частиною моєї кар’єри не одразу. Але якось крок за кроком я до нього прийшла. У дитинстві мене завжди захоплювали польоти. Моя мати з Німеччини. І ми досить часто літали туди, щоб провідати її родину. В Україну, як ви розумієте, у 70-их роках було потрапити дуже важко. Але в Німеччині ми були частенько. Я пам’ятаю, коли мені було 9 років, ми чекали в чиказькому аеропорту на наш рейс і я спостерігала як злітають та сідають літаки. Тоді я вперше зрозуміла, що в майбутньому хотіла б бути пілотом. Втім тоді це була лише несформована мрія.

Коли я пішла вчитись в університет на інженера, військово-морський флот виділив мені спеціальну стипендію за успішне навчання. Пам’ятаю, тоді в мене промайнула думка: «Було б здорово літати у складі флоту». Я навіть пішла у школу пілотів, але провалила тест на зір. Без ідеального зору, не можливо стати військовим пілотом. Тому я пішла у підводники. Мені страшенно подобалося опускатися під воду з аквалангом.

Одного дня я дізналася, що НАСА набирає спеціалістів для нової програми, яка включає побудову на земній орбіті космічної станції. Як інженер за освітою і підводиник за професією, тоді я займалася підводним ремонтом океанських лайнерів. Коли я подивилася чим займаються астронавти в космосі, я зрозуміла, що це більше схоже на те, чим я займаюся під водою, аніж на роботу пілота. Я подалася на цю програму і мене прийняли. Ось так я стала астронавтом.

Р.П.: Для наших молодих читачів, які мріють потрапити в космос, скажіть, які знання та вміння потрібно мати, щоб стати астронавтом?

Г.С.-П.: Принаймні, у Сполучених Штатх, перше на що звертає увагу НАСА – це вища, бажано інженерна освіта. Я завжди раджу дітям – вчіть математику і точні науки, навчайтеся добре у школі і йдіть далі в університети. Національному космічному агентству США потрібні науковці, інженери, лікарі тощо. Також багато астронавтів потрапляють до НАСА зі збройних сил. Тож наука і збройні сили, це два основні шляхи, які можуть привести вас у космос.

Загальне здоров’я та добра фізична форма, при цьому, також дуже важливі. Надто великі м’язи вам не потрібні, але ви мусите бути у достатньо хорошій формі, щоб переносити фізичні навантаження під час польоту у космос.

Зараз НАСА ще більше звертає увагу на здоров’я кандидатів. Як ви знаєте, програма шатлів з цього року вже завершена. Тому астронавти відправляються на космічну станцію на тривалий час – до шести місяців. Якщо вже когось і відправляють у космос, то це найбільш здорових і фізично підготовлених астронавтів. Будьте розумними і здоровими – це формула успіху сучасного астронавта.

«У космосі можна спати вверх ногами» 

Р.П.: Який типовий розпорядок дня астронавта на орбіті? Як Ви розрізняли день і ніч у космосі?

Г.С.-П.: День і ніч у космосі – це умовні поняття. Якщо для людей на Землі день закінчується, коли сонце сідає, а починається, коли сонце встає, то для астронавтів на орбіті день триває всього 45 хвилин. А потім на 45 хвилин настає ніч. Космічна станція робить оберт навколо землі за 1,5 години. Половину цього часу триває ніч, а половину – день.

Наш розклад був фактично лише планом, складеним на папері. Час, коли ми лягали спати і коли прокидалися, визначався відповідно до потреб місії. Наприклад, під час мого першого польоту, ми лягали спати о четвертій дня, а прокидалися опівночі. Під час мого другого польоту, ми лягали о другій дня і прокидалися біля десятої вечора. В середньому, астронавт має близько восьми годин на сон і відновлення сил.

Р.П.: А де сплять астронавти шатла? У вас були ліжка?

Г.С.-П.: Ні, астронавти сплять у спальних мішках. Ні ліжок, ні навіть спеціально відведених для сну місць на шатлі немає. Коли приходить ваша черга спати, ви розмотуєте свій мішок, чіпляєте чотири його кінці до якоїсь опори чи стіни і «лягаєте» спати. Дуже важливо добре прив’язати мішок, інакше уві сні можна кудись відлетіти. Оскільки у космосі абсолютна невагомість – немає різниці як ви «ляжете» спати: горизонтально, вертикально чи головою вниз. Під час моєї першої місії я пригледіла зручне містечко біля однієї із стінок шатла біля підлоги. Але під час моєї другої місії, я змушена була прикріпитися вертикально до однієї з стінок. У першу ж ніч я зрозуміла, що за стінкою, якраз напроти моєї голови працювала експериментальна морозильна камера. І щоразу як моя голова торкалася стіни, я відчувала вібрацію двигуна. Це мені не подобалося, тому наступної ночі я просто розвернула мішок «вверх ногами» і лягла спати головою «вниз». На мій сон це ніяк не вплинуло, зате я більше не чула вібрації двигуна.

«Найкращим днем у своїй кар’єрі вважаю кожен день, який я

провела у космосі»

Р.П.: Що Вас вразило під час виходів у відкритий космос?

Г.С.-П.: Насамперед вразив вигляд. Те як красиво виглядає наша планета з космосу – неможливо передати словами. Але вночі у космосі неймовірно темно. Навкруги суцільна темрява. Можна звичайно бачити місяць, чи контури Землі але якщо подивитися в інший бік – навкруги суцільна темінь.

Р.П.: Назвіть найкращий і найгірший моменти своєї кар’єри астронавта?

Г.С.-П.: Для початку я назву найгірший момент. Ним став день, коли я втратила у космосі сумку з інструментами. Це сталося під час одного з наших виходів у відкритий космос де ми мали відремонтувати елемент зовнішньої механічної руки Космічної станції. У такі виходи ми беремо з собою багато обладнання та інструментів. Все поміщається у велику валізу, розміром з невеликий стіл. Менші інструменти ми кладемо в окремі сумки.

Того дня ми вийшли в космос, щоб почистити від бруду велетенський підшипник діаметром майже чотири метри і змастити його елементи маслом. Саме останнє завдання виявилося найскладнішим. Один масляний контейнер у нас в сумці почав протікати. Масло потрапило мені на руки і на деякі інструменти. Я почала негайно все витирати, щоб масло не потрапило на інше важливе обладнання. Коли я витягла на зовні меншу сумку з інструментам і витерла її, я не помітила, що вона не прищипнута до більшої сумки. Я буквально на мить випустила її з рук, щоб взяти інший інструмент і раптом сумка почала від мене плисти в сторону.

На долю секунди у мене промайнула думка кинутися їй навздогін, але я одразу схаменулася, несподіваний рух міг би спровокувати ще більше неприємностей. Погодьтеся, було б набагато гірше, якби мій кабель обірвався і я кудись полетіла в космос… Тому я взяла себе в руки і повідомила на Землю що сталося. Ми порадились як завершити роботу без втрачених інструментів. Вони також перевірили чи сумка не становитиме загрози для станції, адже вона опинилася на тій же орбіті.

Р.П.: Що потім сталося з тією сумкою?

Г.С.-П.: Сумка провела майже рік на орбіті. Але сила тяжіння поволі притягнула її до Землі. Вона увійшла у атмосферу, де згоріла, падаючи на Землю. Якщо у липні 2009-го року ви бачили у небі зірку, що падає, це, можливо була моя сумка з інструментами. Таким був мій найгірший день у космосі.

Найкращим днем у своїй кар’єрі астронавта я вважаю… кожен день, який я провела у космосі. Адже це просто фантастичне місце. Кожного разу як я виглядала в ілюмінатор і дивилася на Землю, на саму космічну станцію, яку ми побудували – побачене мене вражало. Подумайте, у космосі, далеко від Землі постійно живуть і працюють люди. Представники різних країн, різних національностей. Під час мого першого польоту на станції перебували американці, канадці, росіяни і астронавт з Німеччини. І ще мільйони людей працювали над нашою місією на Землі. Всі ці люди працюють разом і спільно реалізовують цей космічний проект. Мене особисто це вражає.

Р.П.: Чи змінилося Ваше ставлення до планети Земля, після того як Ви подивилися на неї з висоти космічної станції?

Г.С.-П.: Мене вразило декілька речей. Коли ви дивитесь, як під вами пропливає Земля, перше, що кидається в очі – на ній немає кордонів країн, які ми звикли бачити на картах. Я навіть не уявляла до того наскільки звикла бачити Землю, розділену на країни, розмальовану різними кольорами, з кордонами майже на всіх материках. Але якщо дивитися на Землю з космосу – ти не бачиш ніяких кордонів. Ти розумієш, що Земля – це єдине ціле, а кордони – це щось умовне, створене людиною.

Також я пам’ятаю як мене вразив горизонт. Космічна станція обертається на висоті близько 300 кілометрів від Землі. Це не так і багато. Звідти ми ще не бачимо планету як кулю. Але якщо подивитися на горизонт, чітко видно круглі форми Землі. І навколо них видно тоненьку блакитну смужку. І ти розумієш що ця тонка смуга є земною атмосферою. Це те, що підтримує життя на цій планеті. А за нею лише суцільна темрява космосу. У такі хвилини я не могла відвести очей від того, як виглядає земна атмосфера, тонкий шар повітря, завдяки якому я, ви і все живе, що є на Землі, існує.

«Інопланетян я не бачила, але життя на інших планетах існує»

Р.П.: Яким Ви бачите майбутнє в освоєнні людьми космосу, принаймні що планує НАСА?

Г.С.-П.: Найближчі 10 років НАСА буде концентрувати свою увагу навколо робити Міжнародної космічної станції. Ми будемо будувати нові лабораторії у космосі. Нам ще багато чого потрібно навчитися перед тим, як ми зможемо рухатися далі.

Як зробити так, щоб люди змогли пережити тривалі космічні подорожі? Саме на це питання спробує зараз відповісти НАСА, щоб стали можливими проекти польотів людей на місяць, на астероїд, чи на якусь іншу планету.

Експерименти на Міжнародній космічній станції мають винятково важливе значення для майбутніх програм. Також Сполучені Штати зараз розробляють нову ракету, яка замінить шатли, і буде здатною доставляти людей на орбіту Землі і, можливо, на Місяць. І це наше майбутнє – рухатися поза земну орбіту.

Р.П.: Чи побачать сьогоднішні покоління людей польоти на інші планети?

Г.С.-П.: Я переконана, що теперішнє покоління людей стане свідком міжпланетної подорожі. Подивіться на минуле. З часу першого польоту людини в космос до першої висадки людей на Місяці знадобилося лише трохи більше 10-ти років. Тож чи можемо ми зробити наступний крок протягом наступних кількох десятків років? Так, безумовно. Я думаю, ви і я побачимо людей на іншій планеті. Питання лише у тому який проект стане для нас пріоритетним.

Р.П.: Глядачі «Голосу Америки», дізнавшись, що ми плануємо записати з Вами інтерв’ю, також надіслали для Вас багато запитань. Найпопулярніше серед них – «Чи бачили Ви інопланетян?»

Г.С.-П.: Чи бачила я інопланетян? (сміється). Ні, я не бачила інопланетян. Я думаю, є ймовірність того, що життя існує ще на якісь планеті крім Землі. Подивіться на всесвіт. Він майже неосяжний. Вчені налічують у всесвіті 125 мільярдів галактик. У кожній з них мільярди зірок і ще більше планет. Тож навіть за теорією ймовірності випливає, що життя десь існує поза межами Землі. Але поки інопланетяни зі мною на контакт не виходили (сміється), ніхто не стукав в мій ілюмінатор і я впевнена, що не вони вкрали в мене сумку з інструментами.

Р.П.: Чи вважаєте Ви професію астронавта більше чоловічим ніж жіночим заняттям?

Г.С.-П.: Бути астронавтом вимагає багатьох вмінь та певних фізичних якостей, але стать астронавта навряд чи має велике значення. І чоловіки, і жінки однаково здатні працювати в космосі. Все залежить від підготовки людини і завдання, яке перед нею стоїть. Наприклад, явіть вихід у відкритий космос. Як тільки ти виходиш за межі станції, фізична сила перестає бути настільки важливою як на Землі, оскільки там відсутня гравітація. Вам все одно потрібно бути добре фізично підготовленим, але різниця між можливостями чоловіка і жінки майже повністю стирається. Я виходила у відкритий космос, і я робила те ж саме, що робили чоловіки. В умовах космосу ми більше говоримо про загальні кордони людських можливостей, незалежно від статі.

Р.П.: Ви нещодавно завершили свою кар’єру астронавта НАСА. Чим займаєтесь сьогодні?

Г.С.-П.: Я повернулася в ряди Військово-морського флоту США. Сьогодні я очолюю військовий центр підводних досліджень, неподалік Вашингтона. Ми є однією з наукових лабораторій флоту, вивчаємо та тестуємо корабельні системи. Майже все з чого складаються сучасні кораблі було протестовано у нашому центрі. Двигуни, турбіни матеріали обшивки, структурні особливості кораблів – цим займаємося ми у нашому центрі.

Р.П.: Чи підтримуєте Ви зв’язки з Україною на професійному або особистому рівні?

Г.С.-П.: Так. Моя родина живе в Україні. Недалеко від Львова є маленьке село Якимів, де виріс мій батько. Я двічі була в Україні за останні кілька років. Але моя теперішня робота вимагає дуже багато часу та уваги. У професійному плані у мене немає ніяких прямих контактів з українськими космічним чи військовим відомствами. Але я товаришую з Леонідом Каденюком. Ми бачимося час від часу. Загалом, у мене дуже приємні і теплі враження від України і я хотіла би бути там частіше.

image

Famous Ukrainians