Вадим Красноокий: “MadHeads” – це драйв, позитив, задоволення від життя та музики”

DSC_6143

Mad Heads належить до тих українських гуртів, музика яких усіх нас переконує: “Надія є!”  На сьогоднішній день в творчому доробку цієї рок-групи уже 8 студійних альбомів, проте особливо виділяється сучасне аранжування українських народних пісень.

Фронтмен гурту Вадим Красноокий розповів, які зміни відбуваються в колективі, поділився власними переконаннями щодо важливості української мови, а також згадав, як вразила його українська діаспора в Америці.

– Вадиме, давай почнемо з найактуальнішого на сьогодні: що везете для нас в Чикаго?

Це, в першу чергу, буде прем’єра нового складу Mad Heads. І відбудеться ця прем’єра на фестивалі Uktoberfest в Чикаго. Я зібрав групу професійних музикантів, вони всі канадці, для того щоб концерт пройшов на високому рівні. Проте процес відбору триває. Тобто існуватиме канадський склад гурту  для виступів саме у Північній Америці. Плануємо грати наші найвідоміші хіти, а також народні пісні в сучасній рок-н-рольній  обробці.

– Перші альбоми гурту були англомовні, також ви виступали здебільшого за кордоном. Чому вирішили піти саме таким шляхом?

Ми грали рокабілі і сайкобілі, а це досить андерграундна музика, і в Україні її ніхто не знав, а я закоханий в таку музику. Ми хотіли звучати як правдива європейська група. В такому стилі ми випустили перші три альбоми в Німеччині, а також в Україні. Ми виступали на багатьох європейських фестивалях. На початку 2000-их років ми почали співати українською і сама музика вже змінилася.

703A9230

– А яка була ваша перша українська пісня?

Це була пісня мого авторства, і називається вона “По барабану”. Ми також включали її у наші виступи за кордоном.

– Як з’явилась назва Mad Heads?

Я шукав, як позначити, що ми граємо саме рок-н-рольну музику; і така назва видалась мені найбільш влучною.

– Чи можеш пригадати якусь неймовірну (божевільну) подію, яка сталася під час одного з твоїх концертів?

Таких подій насправді багато, бо кожне наше шоу – це, свого роду, імпровізація. Я виходжу на сцену, щоб знову переживати ці пісні, кайфувати від них і передавати цю енергію людям. Тому кожен концерт особливий по-своєму. Багато залежить від того, які люди прийшли, скільки їх, чи поривався хтось на сцену танцювати (сміється). А також якісь технічні моменти, як то якість звуку, наприклад.

А як ти відновлюєшся після концертів? Після того, як віддав свою енергію глядачам?

Насправді, я  не відчуваю сильної втоми, бо я отримую великий заряд енергії від людей, які прийшли на концерт. Справжній живий рок-концерт – це завжди обмін енергією між людьми. Може бути фізична втома, але енергетично мене ще довго тримає в піднесеному стані. Деколи настільки сильно, що не можу заснути, хоча до того, наприклад, не спав дві доби.

IMG_2575-2

– Розкажи, будь ласка, про дебют семирічної дівчинки Каті у якості барабанщиці на одному з ваших виступів? Як з’явилась ідея спільного виступу?

Катя Кузякіна справді унікальна дівчинка. ЇЇ батько якось помітив, що вона барабанить палочками для суші і попадає в такт групи AC/DC. На той момент їй було десь 6 років. Тато зрозумів, що, як мінімум, доньці потрібно купити справжні барабанні палички, а згодом з’явилась і барабанна установка. Десь рік по тому я отримав від них відео, на якому вона грала під наші пісні і робила це дуже професійно. Я запропонував їй прийти до нас на репетицію, а згодом і взяти участь в концерті. Ми хвилювались, чи дівчинка не розгубиться, але вона була на диво спокійна і зосереджена. Після того ми взяли її ще на декілька концертів, і її стали помічати, а також писати про неї в українській пресі. А коли вокалістка Garbage розмістила Катине відео на своїй сторінці у Фейсбук, то це відео набрало 14 млн тільки за перший тиждень. Впевнений, що світовий шоу-бізнес їй підкориться.

– Як проходить процес “народження” пісні?

Зазвичай, спершу з’являється ідея чи мелодія. Інколи ідея настільки зрозуміла, що мені достатньо сісти на півгодини з гітарою в руках, а після того вже можна займатися аранжуванням з хлопцями.

– Над чим ви сьогодні працюєте?

Намагаємося створити англомовний продукт, який би слухала ширша аудиторія, яка проживає в США та Канаді. Звісно, це не простий процес, тому я готую наші відомі українські хіти, але з англомовними текстами. Я дуже добре розумію силу слів, а також те, що не можу створити сам такий текст, який може написати носій мови, для якого ця мова рідна. Саме тому мені допомагає мій американський товариш, який є українського походження.

IMG_2587

– Як сьогодні пробитися талановитим групам і виконавцям? Чи існує якась проторена стежка?

Я не думаю, що можу щось радити молодим виконавцям, адже, за моїми спостереженнями, вони набагато краще розуміються в сучасних технологіях поширення музики і інформації. Тобто те, що вони уже використовують, я ще тільки доганяю, тому мої поради будуть порадами з 20-го сторіччя (сміється). Музика молодих вся в інтернеті. Дякувати Богу, молоді українські виконавці не відстають в технічному плані від світових тенденцій. Причому багато з них співають і українською, і англійською мовами. До того ж утворився певний вакуум після заборони виступу в Україні російським виконавцям, а це ще один шанс для нашої талановитої молоді.

– До речі, що ти думаєш про тих українських виконавців, які продовжують їздити з концертами в Росію, отримувати там нагороди? Адже ваша група теж має прихильників в Росії.

Звісно має, ще з тих часів, як ми співали рок-н-рол англійською. Коли ж ми стали співати українською мовою, то вже не їздили з виступами в Росію, але багато росіян продовжували нас дивитись в інтернеті. Мені було особливо приємно, коли мені розповідали, що вчать українську мову завдяки пісням Mad Heads. Для таких людей хотілось би грати концерти, але в теперішніх умовах я собі цього не уявляю. Взагалі, я вважаю, що це не конфлікт націй, а конфлікт світоглядів. В Україні багато людей, які цінують свободу понад усе, в Росії – менше, але вони теж є.

– Поки це ще не критична маса, на жаль.

Так, ще немає критичної маси, але тут також потрібно враховувати, що російська влада діє досить жорстко і люди бояться. Є люди, які не підтримують всю цю ситуацію, але не готові реально протидіяти. І тут, знову ж таки, різниця в менталітетах. Майдан показав, що українця чим більше б’єш, тим більше він готовий відстоювати свої позиції.

– Ти народився і виріс у російськомовній родині, але вже в дорослому віці вирішив перейти на українську мову. Що підштовхнуло тебе до цього?

В мене цей процес відбувався досить тривалий час. Я усвідомлював, що я українець, тому повинен берегти і поважати свою мову. Коли відбулась українська незалежність, я, звісно, підтримував цей факт, але ще не розумів усіх глибинних процесів, завдяки яким це все відбулось. Багато людей не задумуються, якою мовою потрібно розмовляти для розвитку державності, підтримки культури, для захисту інформаційного простору. Проста людина живе простими речами і робить, насамперед, так, як їй зручно. Тому повинні відбутися в житті такої людини якісь події, які б змусили її серйозно задуматись над цим. От у мене були такі ситуації, які поступово допомагали мені побачити важливість цього процесу. Наприклад, коли ми гастролювали ще в 90-их роках по Європі, то мене питали: “От ви наголошуєте, що українці – це не росіяни. Так? А чи існує українська мова?” Ми відповідали: “Так, існує”. І тоді вони запитували: “Ви нею говорите?”  А ми у відповідь: “Ні, ми говоримо російською”. І ось тут європейці не могли нас зрозуміти, і я бачив щирий подив. Такі ситуації допомагали мені усвідомлювати, наскільки це не правильно. Я почав писати пісні українською мовою, тим більше сучасна українська рок-музика в той час тільки починала зароджуватися. Ми були в цьому процесі піонерами разом з “Океаном Ельзи”, “Тартаком”, “Танком на майдані Конго” та іншими.  Насправді, існує золотий запас українських народних пісень, який мало відомий у світі, і я думав, як заспівати їх у сучасній формі, щоб донести до широкої аудиторії.

– Чи є якісь поради, які ґрунтуються на власному досвіді, для тих, хто задумується про перехід з російської мови на українську?

Зараз багато людей вже усвідомили, наскільки це важливо, тому їм навіть не потрібно нічого пояснювати чи радити. Росія вкотре нагадала, як вона завжди відносилась до України, просто певні покоління це забули, бо їх приспали мирні часи та пропаганда, начебто ми брати. Тепер люди чітко розуміють, наскільки важливо підтримувати свою самобутність. До того ж, я завжди намагаюсь донести думку, що такий перехід не вимагає аж таких зусиль, це насправді легко. Просто деякі люди бояться “не ідеальної” української, а цього не потрібно робити. Я вже багатьох своїх знайомих переконав це зробити, і вони залишились задоволені, і самі згодом були здивовані, наскільки добре вони можуть розмовляти українською мовою. На сьогоднішній день мотивація перейти російськомовним людям на українську дуже висока. Особливо її відчувають ті, що воюють на фронті, – там ці речі стають дуже очевидними.

– Як ти вважаєш, квоти на українську мову  допоможуть нам рухатися в напрямку “українізації України”?

Я – палкий прихильник цього. Більше того, я приймав активну участь в просуванні цього законопроекту. Не всі виконавці підтримували це запровадження, адже багато з них мають тісні стосунки з директорами радіостанцій і не хотіли їх псувати, але я через це переступив. Деякі радіостанції ще досі не можуть мені цього пробачити, і пісні Mad heads зникли з їхніх ефірів. Проте, я думаю, що це тимчасове явище. Квоти змушують всіх напружуватись і шукати своїх талановитих виконавців. Подібні закони були й раніше, але вони не працювали, цей же працює, бо громадські активісти чітко за цим слідкують. Відповідно, український ефір відчутно змінився, і це не може не радувати.

– Яке ти дав би визначення українській діаспорі? Твоє враження від спілкування з діаспорянами?

Я пригадую наш перший виступ в Торонто на Toronto Ukrainian Festival, більш відомий як BLOOR. Це був фантастичний досвід!  Цей фестиваль є значною подією в житті міста. На нього сходиться до півмільйона жителів за вікенд, серед них є багато й представників інших народів, не тільки українського. До того моменту я, чесно кажучи, слабо собі уявляв, наскільки потужною є українська громада, і як багато наших прихильників серед діаспорян. Коли публіка співала наші пісні разом з нами, так як їх співають в Україні, то ми відчували себе, як ті the Beatles. Інший виступ був у США, де нас запросили в українську оселю в Ellenville, NY на фестиваль, який називається “Надія є!”. Там я познайомився з дітьми, які зробили цю нашу пісню гімном свого літнього табору.

– Як вам вдалося протягом усіх цих років залишатися суперпопулярними, “драйвовими” і улюбленими?

Це постійне бажання змінюватися і залишатися цікавими, в першу чергу для себе. А також отримувати задоволення від своєї творчості.

– Що надихає тебе?

Подорожі і знайомства з різними країнами, культурами та людьми. Я люблю відкривати життя з різних боків, смакувати його та насолоджуватись ним.

–  “Mad Heads” – це…

Драйв, позитив, гарний настрій, задоволення від життя та музики.

– Що б ти хотів побажати чиказькій діаспорі?

Гармонії, світла, щастя та радості! А також нашої швидкої зустрічі. Я з нетерпінням очікую на неї! Ніколи раніше не був у Чикаго, але чув, що це одне з найяскравіших міст не тільки Америки, але й світу. Я в захваті тільки від однієї можливості побувати в Чикаго, до того ж там знаходиться одна з найпотужніших українських діаспор, і мені дуже хочеться зустрітись з цими людьми і обмінятись з ними енергіями.

– Вадим, дякую за цікаву розмову і бажаю вам, щоб ваші “божевільні голови” ніколи не охололи!

 Дякую! До зустрічі в Чикаго!

IMG_1071

Особисте

– Ким мріяв стати в підлітковому віці?

Я фактично готував себе до того щоб стати рок-музикантом, хоча сам ще цього не розумів. Була навіть спроба створити групу разом з однокласниками.

– Що найбільше цінуєш в людях?

Я люблю, коли люди справжні, коли вони вміють отримувати задоволення від життя навіть у складних ситуаціях.

– Твої улюблені книжки?

Річард Бах “Ілюзії” та Паоло Коельйо “Алхімік”.

– Місце у світі, де ти почуваєшся найкраще.

Я люблю подорожувати, тому важко виділити якесь одне місце.

– Кохання – це…

Найвище та найпотужніше почуття між двома людьми. Коли воно тебе переповнює, то все інше відступає на другий план, і хочеться присвятити своє життя тій людині, яка це почуття в тобі запалює.

Бесіду вела Міла Лугова

August 2017