Вирване з корінням дерево киримли: депортація кримських татар у 1944 році

Велике переселення народів, яке відбувалося протягом ІV – VII століть на території всієї Європи, повторилося всередині століття ХХ. Цього разу – на задимлених руїнах Другої світової війни. Глобальні історичні катаклізми загалом часто призводять до подій, яким в інший час і в інших обставинах важко було би знайти пояснення. Депортація кримських татар у 1944 р. писалася тим самим почерком, що й голодомор українців у 1933, що й голокост євреїв, що й операція Вісла та інші глобальні злочини проти людства.

Намагаючись аналізувати численні випадки геноциду в різних точках земної кулі, шукаючи причини й мотиви, щоразу знаходимо тільки одну: божевільні великодержавницькі марення вождів світу замість здорового глузду, мислення на рівні держави замість мислення на рівні людини. Кожного разу ці неприродні й антигуманні проекти терплять поразку: люди виживають, підіймаються з руїн, повертаються в рідні місця, туди, де закопана їхня пуповина. І кожного разу на новому історичному витку з’являються новітні вожді, які намагаються знову повторити безславні подвиги своїх попередників, завоювати геростратову славу. Хтозна, у чому причина. Може, у протистоянні людини і влади є якийсь красивий цивілізаційний сенс. А може, усі ці події відбуваються в рамках повсюдної боротьби добра зі злом, білого з чорним, Бога з дияволом?..

970f15eb8f9b9508886bb31b7e740173_2jpg

Ще в 1920–1930-х роках двадцятого століття кримські татари складали 25 – 30% від усього населення півострова. Однак вождеві Йосифу Сталіну ніколи не подобалися деякі “території” в імперії – особливо ті, де спостерігався небезпечний рівень національної свідомості, адже це могло в будь-який час створити проблеми й урешті-решт звалити хистку споруду СРСР, зліплену з різнорідних і непоєднуваних частин. Аби назавжди забути про нерегламентовані бродіння та інші “непевні настрої”, правляча верхівка СРСР звично вдавалася до репресій: проти українців у 1933 р. застосували Голодомор, адже переселяти їх було б дуже дорого.

Проти менших за чисельністю етносів зазвичай використовували перевірену зброю – депортацію: тільки в період між 1936 і 1949 роками в СРСР устигли масово переселити поляків, німців, корейців, карачаївців, калмиків, чеченців, інгушів, балкарців, азербайджанців, вірменів, греків, турків-месхетинців та мешканців прибалтійських республік. Тому можна впевнено говорити, що депортація кримських татар у 1944 році – то тільки частина логічного сценарію радянської влади з позбавлення будь-яких натяків на самоідентифікацію, а значить, повного упокорення власного народу.

13 квітня 1944 року нарком внутрішніх справ СРСР Берія та нарком держбезпеки Меркулов підписали наказ “Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів”. Офіційною причиною такого “очищення території” була співпраця татар із німецькою окупаційною владою. У постанові державного комітету оборони СРСР зокрема сказано: …кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей. Навіть не пробуючи вигадати якоїсь природнішої й логічнішої причини, радянська влада – не вперше! – посилається на ганебний принцип колективної відповідальності, хоча ще в 1935 р. Сталін його й заперечив, сказавши: “Отец за сына не в ответе”.

1955 год. Орехов Яр. Алимов Алим.

10 травня Берія особисто доповів Сталіну: Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу, та виходячи із небажаності подальшого проживання кримських татар у прикордонній окраїні Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на ваш розгляд проект рішення ДКО про виселення усіх татар з території Криму. Вважаємо доцільним розселити кримських татар як спецпоселенців у районах Узбецької РСР для використання на роботах як в сільському господарстві – колгоспах, радгоспах, так і в промисловості та на будівництві. Звернімо увагу – Берія цілком прямо й неприкрито послуговується іменником “використання” щодо людей. Приблизно такі ж формулювання можна знайти й у документах Третього рейху щодо полонених євреїв. І це тільки перша – мимолітна! – аналогія.

Підготовку великого переселення енкаведисти почали із зачистки території. З 10 по 27 квітня 1944 р. було виявлено й заарештовано кілька тисяч “антирадянськи налаштованих осіб”. Операцію готували швидко, але ретельно. Хто-хто, а співробітники НКВД у Сталіна даремно хліба не їли. Тільки не варто думати, що ретельність підготовки й продуманість кожного кроку мала за мету комфортну доставку людей до місця призначення. У звіті 281-го окремого стрілецького полку внутрішніх військ НКВД зокрема говориться: …підрозділи полку займалися безпосередньою підготовкою до проведення операції – вивчали місцевість гірського району очікуваних дій, наявність прихованих підступів до населеного пункту, місця для розташування вогневих засобів та спостереження.

А вже 17 травня Сімферополь заполонили військові вантажівки та сотні солдат. Згадує Ділявер Еннанов: Ми, маленькі хлопчики, бігали вулицями і рахували. Починали і збивалися з рахунку. Чи ми могли собі уявити, для чого вони призначені? … Раптом серед ночі сильний гуркіт у двері. Прокинувшись, я побачив, як заспаній матері офіцер сердитим голосом щось читав на папері. Поряд з ним стояло двоє солдат. Офіцер поспішав. Повідомив, що на збори є 10 хвилин.

Власне операція з депортації офіційно почалася рано-вранці 18 травня. В акції було задіяно близько 32 тисяч солдат військ НКВС.

Зі спогадів очевидиці, кримської татарки Тамари Протасової: На світанку 18 травня 1944 р. нас розбудив гуркіт у двері. Троє озброєних солдат наказали нам швидко зібратися для виїзду. Перелякана мама вирішила, що нас повезуть на розстріл, як німці розстрілювали євреїв. Вона мовчки взяла мене за руку і, не збираючи ніяких речей, пішла до виходу. На щастя, нам трапилися хороші конвоїри. Вони пояснили: вас виселяють, шлях некороткий, беріть із собою все, що зможете взяти. На збирання речей татарам давали від 5 хвилин до години. Відповідно до постанови ДКО, переселенцям дозволяли взяти з собою “особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та харчі в кількості до 500 кг”, але ця цифра дуже слабко співвідноситься з реальністю. Деяким родинам дозволяли зібрати тільки невеличкі вузлики, а деяким – і взагалі абсолютно нічого: за лічені хвилини зібратись і йти, у чому були. Кому як пощастило – в залежно від того, настільки були ретельними й оперативними “товариші на місцях”, ті, що виконували вождеву волю.

Якщо звернутися до цифр, то депортація кримських татар була неприкритим і нахабним пограбуванням. У людей силоміць забрали більше 80 тисяч будинків, близько 500 тисяч голів худоби, запаси харчів, посуд, предмети побуту та реманент для сільськогосподарської роботи. Крім цього, десятки тисяч тонн корму для тварин та іншої с/г продукції. А те, що татари зуміли довезти до місця призначення, у них часто конфісковували просто біля потягів. Однак уранці 18 травня татари ще не знали, що вже завтра вони не думатимуть про залишені будинки та домашній скарб, а перейматимуться тільки одним запитанням: “Чи доїдемо живими?”

До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли затравлених, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі, – згадує Тамара Протасова.

Тих, хто пручався або фізично не міг іти далі, часто розстрілювали на  місці. 70 залізничних ешелонів (по 50 вагонів у кожному) везли татар у вигнання – для подальшого розселення, здебільшого на території Узбецької РСР. У дорозі людей годували рідко, здебільшого солоною їжею, її було легко зберігати, вона не псувалася. Після неї хотілося пити – а з водою було вже набагато складніше. У районах, якими рухався потяг, оазиси майже не траплялися. Ділявер Еннанов згадує: На шляху двері вагону відкривалися на коротких зупинках, коли вважала за потрібне охорона. На зупинках думали про воду… виносили із вагонів покійників. На більш тривалих зупинках із наявних продуктів, хто встиг що схопити з дому, під наглядом конвоїрів готували собі їжу. За два тижні шляху ті, хто витримав це перевезення, страшно вихуділи, завошивіли, стали непізнаваними.

Але витримали далеко не всі. Пізніше дослідники намагатимуться рахувати, скільки татар не доїхали до місця призначення. За деякими відомостями, загинуло більше 8 тисяч людей**. Скорботний кортеж подекуди супроводжували глузування, цькування та “одностайна” ненависть – вірні слуги тоталітарного режиму. По дорозі в Сімферополь проїжджали в темноті пусті села. В кожному з них сумно і страшно вили собаки, вили корови – просто страх брав. У Сімферополі нас битком набили в товарні потяги, можна було тільки сидіти. Проїжджали ми різні міста та села, часто у відкриті двері вагонів летіло каміння, доносилися крики: Везуть зрадників Батьківщини! – згадує депортована Лілія Яртубашева.

У телеграмі НКВД Сталіну йдеться про те, що під час операції було виселено 183 155 осіб***. Останній потяг розвантажували 8 червня 1944 року.

Депортовані Криму – жителі сіл Отузи та Шелен, м. Красновишерськ, Молотовська обл., 1948 р.

Звісно, на “нових землях” кримських татар ніхто не зустрічав із оркестром та квітами. Не було для них ані житла, ані їжі, ані будь-яких умов для існування. Часто людей висаджували просто в чистому полі – без води. За 1944 – 1945 рр. переселенці, і без того виснажені за період німецької окупації, масово помирали – від голоду, холоду та епідемій. Підрахунки точної кількості загиблих за цей час суттєво відрізняються: від 15 – 25 % до 46 %. Для тих же, хто зумів вижити, гостинно відчиняло свою браму радянське пекло.

Із доповідної Берії: У зв’язку з одночасним переселенням татар до Узбецької РСР, вважаю за доцільне прибулих татар утримувати на умовах з мобілізованими свого часу німцями, тобто організованими загонами, на шахтах, з розміщенням і охороною у гуртожитках, ходінням на роботу строєм. Шахти, охорона, бараки й ходіння строєм – аналогії з гітлерівськими таборами смерті навіть навіювати не треба. Приходить непрохана. Це вже друга аналогія. Але ще не остання.

Утеча зі спецпоселень передбачала покарання – 20 років каторжних робіт. Це якщо формально. А де-факто такою втечею товариші з НКВД часто визнавали похід у сусіднє село до родичів або по хліб.

Після виселення татар із Кримського півострова в деяких тамтешніх районах населення майже не залишилося. Настала черга для “ідейних” перетворень. Наступним кроком послідовної політики Сталіна стає перетворення Кримської АРСР на Кримську область – 30 червня 1945 року, усупереч своїм же нормам конституції. У 1945 – 1948 роках двома відповідними указами було перейменовано майже всі поселення півострова, назви яких мали кримськотатарське походження. Та й саме поняття “кримські татари” зникло з усіх радянських документів – бажання радянської влади витравити сам факт існування цього етносу з людської свідомості було тотальним, прискіпливим і послідовним.

15krim

Пам’ятаєте, як в Орвеллівському міністерстві правди переписували історію – по сторіночці, по рядочку? Тут – практично те саме.

Масове повернення татар до Криму почалося тільки наприкінці перебудови 1989 року. У цьому ж таки році депортація кримських татар була визнана незаконною та злочинною. На зламі вісімдесятих – дев’яностих татари поновили свої виборних органів самоврядування – Курултаю та Меджлісу. 11 грудня 2005 року четверта сесія Курултаю кримськотатарського народу визнала депортацію та подальше насильницьке утримання татар у місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму. Верховна Рада України визнала депортацію кримчан геноцидом 15 листопада 2015 року – власне, уже тоді, коли Крим був окупований.

Ми ще не встигли повністю повернутися на свою батьківщину. За нашими оцінками, поза межами Криму знаходяться понад 100150 тисяч співвітчизників за різних обставин. Але ті, хто повернувся, з великими труднощами долають атмосферу шовінізму, яка встановилася на нашій землі, – зазначає лідер кримських татар Мустафа Джемілєв.

Загалом же для визначення подій, які відбулися в 1944 році з кримськими татарами, дослідники та історики використовують різні терміни: масові репресії, етноцид, етнічна чистка, злочини проти людства і врешті-решт – геноцид. Світова спільнота, як то буває часто, не так уже й поспішає визнавати. Зокрема, в ООН чомусь завжди остерігаються називати якусь подію геноцидом. Мовляв, це може потягти за собою цілу хвилю таких визнань. А тому – “бал” триває.

Лідер компартії Петро Симоненко свого часу заявив, що депортація кримських татар була здійснена “для їхнього порятунку”. А кандидат філософських наук Ставицький із РФ і взагалі поставив в один ряд такі речі, що спадають одразу всі покрови, на всіх злодіях горять шапки, повністю оголюється суть. Читаймо: …на тлі жахливих звірств, що вчинені нацистами та їхніми прибічниками в СРСР чи американцями у В’єтнамі, акція, проведена за вказівкою Й. Сталіна щодо кримських татар, виглядає просто гуманною. Це й була третя, остання аналогія. По суті, навіть і не аналогія, а просте називання речей своїми іменами. Тіштеся, татари! Ви нарешті дочекалися визнання…

*Киримли – це татари з Криму

**Український учений А. Наберухiн, який дослiджував цю проблему, оприлюднив вражаючi цифри людських втрат у дорозi – 7889 осiб (офiцiйна цифра – 191 випадок).

***Iсторики, пов’язанi з кримськотатарським нацiональним рухом, наводять зовсiм iншi цифри – 423 тисячi виселених, з яких 195 тисяч чоловiк загинуло в дорозi та протягом перших пiвтора року життя у спецпоселеннях (понад 46 вiдсоткiв).

June 2017