ГОЛОДОМОР. Пам’ять загиблих у справах живих!

Свіча горить у вікні.

Тих , хто від голоду-геноциду вмер,

згадуємо в ці дні.

84-ліття вже з того часу минає,

Україна й кожен щирий українець про це пам’ятає!

17457369Звістка про Голодомор 1932/1933 років дійшла й до США. Першим до помочі долучився, створивши 1933 Фонд допомоги голодуючим, Союз українок Америки, який тоді очолювала Олена Лотоцька [1931-1934] (Ukrainian National Womens League of America була створена у 1925 році шляхом об’єднання нью-йоркських організацій: Жіночої Громади, Жіночої помочі, Жіночої секції при Демократичному клубі, Товариства “Січ” імені Ольги Басараб). На І Жіночому Конгресі Америки у 1932 році, де були представниці від Союзу українок Канади, та на Світовій виставці у Чикаго у 1933 році членкинями організації постійно піднімалося питання голоду в Україні. Сьогодні СУА входить до Американського комітету обізнаності про Голодомор 1932/1933 років.

З ініціативи та сприяння колишнього отамана Холодного Яру Івана Лютого-Лютенко, парафіян Свято-Покровської церкви УАПЦ, о. Палладія Дубицького, пана Саюка, професора Івана Вовчука, Михайла Сердюка, Спілки української молоді [СУМ], яку на той час енергійно розбудовував старший пластун Василь Маркусь, курінний Ордену Хрестоносців, 14 березня 1948 року в церкві Святого Луки у Мюнхені, що в той час належав до американської зони окупації Німеччини, відбулася панахида, маніфестація і поминальний обід з нагоди 15-ї річниці вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років. В ній взяло участь близько 7 тисяч осіб, в тому числі єпископи Михаїл та Ігор, 20 священиків, 300 з лишком хористів під керівництвом диригента Нестора Городовенка. Бургомістр надав для безкоштовного користування 180 таксі й харчі, а американська військова поліція забезпечувала охорону і безпечність проведення ходи вулицями баварської столиці.

Іван Лютий-Лютенко у 1956 році емігрував до США, де заснував підприємство “Вікінг” у Нью-Йорку. Активний громадський діяч, благодійник. Відійшов у Вічність на 92 році життя, 19 березня 1989 року. Похований на цвинтарі Св. Андрія у South Bound Brook, штат Нью-Джерсі.

Василь Маркусь – майбутній юрист, політолог, журналіст, пластовий, професор чиказького університету імені І. Лойоли, громадсько-політичний діяч, дійсний член Національної академії наук України, мешканець Чикаго з 1959 року.

При Альбертинському університеті питання Голодомору вивчав і вивчає Канадський інститут українських студій (КІУС), а при Гарвардському університеті – Інститут українських студій, фундатором якого був Омелян Пріцак. У 1981 році українські громадські організації США надали кошти на трирічні дослідження Голодомору англійському історику Роберту Конквесту та його 29-літньому помічнику, доктору Мічіганського університету, індіанцю з племені черокі Джеймсу Мейсу (у 1982-му на міжнародній конференції у Тель-Авіві він дав визначення голоду в Україні: “Знищення української нації як політичного чинника й суспільного організму”).

Омеля́н Пріца́к (7.04.1919, с. Лука (Озерне) Самбірський район, Львівська область 29.05.2006, Бостон, Массачусетс, США) – видатний вчений, філолог, сходознавець, історик, мовознавець, іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Міжнародної асоціації україністів, почесний доктор всесвітньо відомих університетів, член багатьох академій наук світу, засновник і довголітній директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, редактор багатьох наукових часописів.

Квебекський університет у Монреалі, за підтримки професора Романа Сербина (виїхав з родиною спочатку до Німеччини, а у 1948-му – до Канади, належить до Пласту) у 1983 році провів першу у світі наукову конференцію, темою якої був голод 1932/1933 років в Україні. На ній виступили також Б. Кравченко, М. Максудов та Дж. Мейс. Ігор Ольшанівський, голова громадської організації “Американці в обороні людських прав в Україні” y 1978-1986 роках [АОЛПУ чи Americans for Human Rights in Ukraine], яка мала головний осередок у Ньюарку, штат Нью-Джерсі, та 20 відділів в США й Канаді, а також тісні зв’язки з Українською Гельсінською групою (згодом – спілкою) і дослідницько-видавничим центром – Ukrainian National Center History and Information Network – в 1983 році організував  потужну кампанію адвокатів щодо визнання американським урядом Голодомору в Україні як геноциду. Він запропонував, а конгресмен Джеймс Флоріо разом з сенатором Біллом Бредлі від Демократичної партії в штаті Нью-Джерсі підтримали пропозицію створити комісію з вивчення причин і наслідків голоду в Україні 1932/1933 років.

В цій кампанії відзначився львів’янин Маріан Павло Коць та його дружина Іванна – Стефанія. У кінці січня 1983 вони зустрілися з 45 представниками українських громадських організацій США й митрополитом Мстиславом в Домі української культури при УПЦ (Савт Баунд-Брук), щоб заснувати Крайовий громадський комітет США для вшанування пам’яті загиблих від голоду 1932-1933 років на теренах України. До цього задуму приєдналося пізніше 120 недержавних організацій від Нью-Йорку, Чикаго, Детройту, Клівленду до Лос-Анжелесу й Сан-Франциско.

Маріан Павло Коць (29.06.1922 – 2.03.2011, Львів, Личаківський цвинтар) – емігрував до США у 1952-му, оселився спочатку у Нью-Йорку, а потім – у Джерсі-Сіті, працював у банку, директором місцевого кооперативу “Самопомочі”, мав власне видавництво у Лексинґтон, штат Нью-Йорк, був головою Фундації УВАН, керівником Інституту східно-європейських досліджень імені В. Липинського, співзасновником Асоціації дослідників Голодомору в Україні (АДГУ), почесним членом її Ради і представником у Північній Америці.

Іванна – Стефанія Коць [15.03.1911, Львів – 5.04.2002, Джерсі-Сіті, цвинтар Св. Андрія, Савт Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США] – членкиня Українського Народного Союзу, Союзу українок Америки та станиці Пласту у Джерсі-Сіті від 1952 року.

15 травня 1983 відбулася панахида за загиблими від голоду в Україні в церкві містечка Савт Баунд-Брук. Її провели митрополит Мстислав, архієпископ УАПЦ Марко, митрополит УКЦ Стефан. Губернатор штату Нью-Джерсі Томас Кейн оголосив 15 травня Днем вшанування жертв Великого голоду в Україні. Тижневик “Тайм” надрукував статтю Л. Мерроу “Мораль згадування”. Близько 200 пластунів станиці Пласту у Ньюарку подякували йому листом за небайдужість до цієї проблеми й повідомили про те, як українці в США вшановують пам’ять померлих від Голодомору в Україні.

Правозахисна організація “Фрідом хауз” (Freedom House) у своєму виданні “Фрідом ет іш’ю” (Freedom at issue) за липень-серпень 1983 року розмістила статтю історика Олександра Мотиля “1933-1983. Пам’ятаймо Україну!”. Українські газети “Свобода”, “Америка”, “Народна воля”, “Юкрейн уїклі” також писали статті на цю тему.

2 жовтня 1983 року у Вашингтоні відбулася велика маніфестація американських, канадських і європейських українців, гаслом якої було: “Згадаймо самі й нагадаймо іншим!”  Учасники ходи під блакитно-жовтими прапорами з чорними стрічками рухалися від пам’ятника Джорджу Вашингтону до перехрестя вулиць 16-ї і “К”, неподалік радянського посольства. Серед них було багато пластунів та сумівців. Промова співголови Спеціального комітету у справах прибалтійських держав і України, конгресмена Дона Ріттера від республіканців, на гарній українській мові й славлення України дуже сподобалася слухачам. Особистий представник президента Р. Рейгана також гостро засудив винуватців Голодомору та репресій 1930-х років в Україні. Цю подію висвітлювали американські телестанції АВС, NBC i CBC.

Перший у світі пам’ятник Голодомору був відкритий 23 жовтня 1983 року в Едмонтоні, провінція Альберта, поряд з мерією, неподалік площі Уільяма Черчіля. Його автор – художниця, скульптор, пластунка з Монреалю Людмила Темертей.

Людмила Темертей – її батьки з Донецька пережили Голодомор й емігрували спочатку до Німеччини, Бельгії, а в 1950-му – до Канади. Тепер вона мешкає в Італії. Брат Людмили Джеймс, з Торонто, народився на Донеччині, вихованець Пласту. У 2013 році, на 80-ту річницю відзначення Голодомору-геноциду, пожертвував зі свого благодійного фонду на дослідження цієї теми Стенфордському, Гарвардському, Торонтському, Ратгерському університетам, Центру досліджень історії України імені Петра Яцика, Методичному центру української мови при Канадському інституті українських студій Альбертинського університету, Інституту історії України більше одного мільйона доларів.

Разом із активістами АОЛПУ подружжя Коць надіслали багатотисячні звернення до президента США, американських конгресменів, сенаторів, впливових політичних, громадських діячів, Папи Івана Павла ІІ, канадських політиків. Підримку українцям тоді надав також майбутній прем’єр-міністр Канади Браян Малруні.

У листопаді 1983-го конгресмен Джеймс Флоріо вніс законопроект про створення комісії Конгресу з питань розслідування голоду 1932-1933 років в Україні до Палати представників й отримав 123 підписи на його підтримку, однак голова комісії у закордонних справах Д. Фассел, голова підкомісії Д. Майк і Р. Палмер заблокували розгляд законопроекту, який повинен був розглядатися 3 жовтня 1984 року.

Сенатор Білл Бредлі презентував у Сенаті такий самий законопроект. Голова комісії у закордонних справах Ч. Персі від штату Іллінойс мав дружні стосунки із заступником АОЛПУ Мироном Куропасом й добре пам’ятав, що саме голоси українців допомогли йому стати сенатором. У серпні 1984 року комісія у закордонних справах і Сенат одноголосно підтримали законопроект й затвердили на 2 роки кошторис дослідження Голодомору в Україні у сумі 400 тисяч доларів. Коли Б. Бредлі дізнався, що все може бути зведено нанівець, він поправкою до Фінансової резолюції на 1985 рік в останні дні роботи Конгресу закріпив фінансування Комісії з дослідження голоду в Україні 1932/1933 років. Палата представників була змушена підтримати цю пропозицію.

12 жовтня 1984 року президент Рональд Рейган підписав законопроект. Так утворилася Комісія у складі 4-х конгресменів, 2-х сенаторів, 3-х представників президента й 6-ти делегатів від
української громади. Очолив її конгресмен Д. Майк, а виконавчим директором АОЛПУ запропонувало Джеймса Мейса (майбутнього професора Києво-Могилянської академії, редактора
англомовної версії газети “День”, яскравого представника Асоціації дослідників Голодомору в Україні, автора ідеї запалювання свічки у вікні у четверту суботу листопада).

Повний звіт на 524 сторінках Комісії перед Конгресом відбувся 22 квітня 1988 року, а в липні він був надрукований та розповсюджений. У 1990-му у Вашингтоні за кошти Конгресу була видана “Усна історія” в трьох томах, де на 1734-х сторінках були опубліковані спогади 210 українців, хто пережив Голодомор 1932-1933 років.

Сенат Австралії у 2002 році ухвалив резолюцію про Голодомор 1932-33 років в Україні, як один з найжахливіших геноцидів в історії людства. Багато зусиль для прийняття такого рішення доклав провідник Союзу українських організації в Австралії, заступник Світової управи Спілки української молоді Стефан Романів із Сіднею (його батько з Тернопілля оселився в Австралії у 1949 році). З 2008 року він був обраний Генеральним секретарем Світового конгресу українців та головою комісії з визнання Голодомору геноцидом проти українського народу, який продовжує свою невтомну тяжку місію дотепер.

Роботи на цій ниві ще багато, а молоді енергійні дослідники, громадські й політичні діячі, меценати продовжать працю своїх попередників, щоб пам’ять про загиблих від Голодомору – геноциду в Україні не стиралася протягом багатьох століть.

History