ДВА МІСЯЦІ МИРУ – ПРОТИ ТРЬОХ РОКІВ ВІЙНИ

DSC_4266

Незагойна і кровоточива рана на тілі України, або як її ще називають “лінія розмежування”, вже четвертий рік поспіль безжалісно розділяє житлові райони сотень населених пунктів Донбасу.

За цей час багато хто з мирних мешканців покинули назавжди свої домівки та села. Однак тисячі українців, під щоденними обстрілами, як і раніше змушені залишатися в так званій “сірій зоні” і виживати, найчастіше, без продуктів харчування та роботи.

До недавнього часу таким населеним пунктом протягом трьох років було Верхньоторецьке, що в Ясинуватському районі на Донеччині. Але вже сьогодні, завдяки українським військовим, ситуація тут дещо змінилася.

На годинничку лише сьома ранку, а ми вже в дорозі. Наша група, яка складається з військових та цивільних, їде в це село, щоб дізнатися про нагальні потреби його жителів.

Відсутність попутного і зустрічного автотранспорту в цих краях дає можливість дотримуватися спортивної швидкості і не зупинятися на перехрестях рівнозначних доріг, дотримуючись правил дорожнього руху. Навіть перетинаючи залізничний переїзд, тут з впевненістю можна не скидати швидкість. Безпеку “гарантують” зарослі чагарником рейки, а також перебиті лінії електропостачання.

Кілька десятків кілометрів позаду. Ми перетинаємо останній блокпост Національної гвардії України та опиняємося на межі лінії фронту. Блокпост працює на в’їзд-виїзд до шостої вечора. Потім, ще якийсь час, дозволено пересуватися пішки з паспортом, у якому є місцева прописка. Встановлені в районі проведення антитерористичної операції правила не обговорюються.

IMG_8859

Чим ближче до лінії фронту, тим більше населені пункти нагадують руїни. Ось і у Верхньоторецькому на деяких крайніх вулицях практично не залишилося цілих будинків, покрівля більшості інших має значні пошкодження, а вікна в них забиті фанерою.

– Перший обстріл села припав на 22 січня 2015 року, – розповідає Олена Черкашина, директор навчально-виховного комбінату (сьогодні таку назву має Верхньоторецька середня школа, об’єднана з місцевим дитячим садком “Топольок”). – Цілу ніч обстрілювали село з боку Горлівки, Михайлівки, Пантелеймонівки. Навіть вранці на роботу йшли під гуркіт гармат. Тоді в школу прийшло 18 дітей. Ми відразу зателефонували батькам, і дітей забрали. Дуже “жарко” було на Красному Партизані. Це селище – супутник нашого Верхньоторецька. Там же були й перші поранені.

За словами Олени Михайлівни, вмить село спорожніло. Без світла та тепла люди годинами сиділи у підвалах.

– Пам’ятаю, в один з днів сиділа за письмовим столом у закутку біля вікна. Несподівано все як затремтить. Жах-бах… І скло з вікна все сиплеться на мене. Виявляється, це були осколки від снаряда, який впав в дитячому садку. Дивом залишилася жива. Швидко зібрала сумки з документами, ковдрами і бігом в підвал. Вже потім, коли чоловіки обстежили територію, з’ясувалося, що в дитячому садку впало чотири снаряди. Один потрапив в цегляну прибудову, другий – в шовковицю, яка впала, немов підкошена. Ця бідна стара шовковиця і врятувала нашу квартиру від руйнувань, – розповідає Олена Черкашина.

IMG_8864

В один із днів в результаті обстрілу була частково зруйнована селищна рада. Речі та документацію, що вціліли, чоловіки перенесли до церкви. Одна міна потрапила в дах чотириповерхівки. У школі, з боку двору, були розбиті всі вікна. Поступово село вимирало, а більшість його жителів намагалися виїхати хто куди. Доходило до того, що загиблих від обстрілів, через острах йти на цвинтар, ховали прямо в городах і на подвір’ях.

Так тривало кілька місяців…

До речі, перед 1 вересня батьки стягували в школу мішки з піском, матраци, ковдри – закладати вікна і двері, відра – гасити пожежі. Святковий ранок провели у вестибюлі. Разом з тим вчили дітей правильно ховатися під час обстрілу.

Але, незважаючи на минулі бойові дії і складності побуту, тут продовжували  залишатися мешканці, які сподівалися, на те, що війна колись має закінчитися.

За кілька хвилин розмови та руху вулицями дістаємося центру села. Відразу загальна картинка дещо змінюється.

Впадає в очі прибраний сквер. Неподалік красується школа з відремонтованим дахом та новими вікнами. Осторонь дві відремонтовані багатоповерхівки. На зупинці хтось чекає автобус. Працює пошта. У місцевих крамницях помітні невеличкі, але черги.

Тобто, село живе звичайним мирним життям.

IMG_8858

Побачивши нашу неприховану зацікавленість, Олена Черкашина погодилася провести екскурсію школою, в якій, як на мене, панував армійський порядок. Вхід сюди закриває барикада із мішків з піском. Усередині мостини пофарбовані, ламбрекени розвішені, в їдальні пахне пиріжками, величезні пластмасові баки наповнені питною водою. Навіть є кімната психологічного розвантаження. З “сухим” басейном, який наповнений кольоровими кулями, з веселими сидіннями-батутами та світломузикою.

Однак, всю цю ідилію на першому поверсі порушує дивний асиметричний декор стін. То купчасто, то поодинці від підлоги до стелі зображені дивовижні квіти.

– Ви не дивуйтеся. Просто міни не вибирали, куди їм падати, – пояснює директор. – От і доводилося вирізати візерунки і наклеювати їх на дірки.

До речі, у школі на даний час навчається 115 дітей, а дитячий садок відвідують 30 вихованців. У свою чергу, взагалі в селі нараховується близько 2000 мешканців. Щоранку дехто з місцевих маршруткою їздить на роботу в Авдіївку на коксохімічний завод або в Костянтинівку.

Свого часу українські військові допомогли місцевій владі з відновленням енергопостачання. Замість лінії, яка тягнула електрику з окупованої Ясинуватої, провели нову, що з’єдналася з лінією електропостачання на підконтрольній Україні території. Та й спеціалісти медпункту десантно-штурмового підрозділу, що боронить Верхньоторецьке, жодного разу не відмовили місцевим у допомозі або ліках. Хоча у селі на фондах школи розгорнуто медичний кабінет з власним кардіографом і лабораторією.

Ознайомившись із сьогоденням села, ми вирушили в бік наших військових.  Позиції українських десантників в районі Верхньоторецька нас зустріли тишею. Бійці кажуть, останнім часом ворог не активний. Більше проблем від морозу і холодного вітру.

IMG_8887

Рятують буржуйки і заздалегідь заготовлені на віддалі від передової і привезені дрова. Місцева деревина, на жаль, не підходить.

– Раніше тут були жорстокі бої, тому всі дерева навколо посічені осколками і поцятковані дірками від куль. Майже всі дерева тут нашпиговані свинцем. Пиляти їх неможливо, тому що перший осколок – і ланцюга в пилі вже немає. Разом з поліном в буржуйку можуть випадково потрапити і застряглі в ньому розривні кулі, що “орки” дуже часто використовують, – розповідає військовослужбовець Микола.

Після перемир’я ворог поводить себе спокійно, вдень на цій позиції навіть можна побачити, як з того боку прогулюються люди в однострої. За даними нашої розвідки, це найманці батальйону “Сомалі”.

Два місяці тому військові окремої десантно-штурмової бригади, яка тут зайняла оборону, взяли під повний контроль Верхньоторецьке, назвавши це поліпшенням тактичного положення.

– Воїни-десантники строго дотримуються Мінських домовленостей, відповідно до положень яких вони можуть зміцнювати або переобладнати свої позиції, а також передислокуватися в межах територій, визначених цими домовленостями, – повідомив командир одного з підрозділів бригади, військовослужбовець Олександр, який із задоволенням взявся нас супроводжувати. – Саме, виходячи з цього, а також з метою поліпшення умов спостереження за противником і ведення оборонного вогню у відповідь на провокаційні обстріли російсько-окупаційних військ, ми значно покращили своє тактичне положення. Хоча до цього контролювали тільки половину населеного пункту. Операція була зухвалою і блискавичною, тому противнику залишалося тільки прийняти її як належне.

IMG_8899

За фактом же, українські солдати встановили повний візуальний і вогневий контроль за вулицями Миру і Червона, за які найманці Кремля будуть битися до останнього. Адже там, за крайніми будинками, знаходиться стратегічно важлива автомагістраль, яка з’єднує тимчасово окуповані Горлівку, Ясинувату та Донецьк.

До речі, протягом новорічних свят мешканці Верхньоторецького отримали можливість перетинати умовну лінію розмежування у спрощеному режимі. Цей крок командуванням антитерористичної операції зроблено назустріч людям, для того, щоб вони мали змогу потрапити до рідних і близьких на непідконтрольну Україні територію. Перетинати лінію зіткнення було дозволено тимчасово, у пішому порядку.

UKR_6667

Місцеві мешканці дуже зраділи такому рішенню. Адже в кожній другій родині Верхньоторецького на тимчасово окупованій території є рідня, робота, нерухоме майно тощо. Хоча і доводиться по кілька кілометрів долати вздовж полів, але все одно люди задоволені спрощеному режиму перетину, що значно полегшив їхнє життя. В подальшому перетин лінії розмежування буде здійснюватися встановленим порядком, відповідно до вимог чинного законодавства України – через контрольні пункти в’їзду – виїзду.

Ми б ще довго могли продовжувати обходити вулиці та фотографувати зруйновані будинки, спілкуючись із військовими та селянами, але втручання селищного голови Павла Странадка “зруйнувало” наші плани.

– Ви краще тут довго не затримуйтеся, вже починає темніти. Це в селі кожна вулиця оснащена відповідною кількістю ліхтарів, а за околицею ви вже не побачите жодної лампочки, ще по дорозі в воронку яку втрапите машиною. Це – прифронтовий район, тут уночі небезпечно, – попередив Павло Юрійович.

Ми ж, у свою чергу, не знайшовши аргументів, щоб йому заперечити, сіли в позашляховик і швиденько вирушили сумнозвісною розтрощеною дорогою в бік Авдіївки на ночівлю.

DSC_3346

IMG_8871

IMG_8907

UKR_6622

_____________________________________________________

Євгеній Силкін
Євгеній Силкін

Євгеній Силкін, військовий кореспондент. Народився у Севастополі. До 2014 року проходив службу у Військово-Морських Силах України. Під час анексії Кримського півострову Російською Федерацією – залишився вірним присязі та переїхав на материкову Україну. Із 2015 року бере активну участь в проведенні АТО. Захоплюється фото- та відеоз’ємкою. Має свій канал на Ютюб. Найпопулярніше відео про курсантів, які не зрадили та заспівали Гімн Україні: https://www.youtube.com/watch?v=AOjw_hR00oI

April 2018