День вишиванки 2018 – привітання

17 травня в Україні відзначається Всесвітній день вишиванки.

Дата Дня вишиванки не є фіксованою. Щорічно він відзначається у третій четвер травня.

Вперше ідею встановлення особливого дня, присвяченого вишиванці, в 2006 році запропонувала Леся Воронюк – студентка Чернівецького національного університету. Її ініціативу спочатку підтримали викладачі і студенти університету, які раз на рік приходили на пари у вишиванках. Потім ідею підхопили в інших регіонах України. Пізніше приєдналася до неї українська діаспора, а також всі ті, хто любить Україну.

Незважаючи на те, що це свято не має статусу державного і не є вихідним, сьогодні в Україні воно досить популярне. Головним його атрибутом є сама вишиванка. Достатньо просто одягти її, щоб відзначити цей день.

Привітати з Днем вишиванки можна так:

Встає над світом щире сонце вранці

І землю гріє променем ясним.

А я іду по світу в вишиванці.

Я — українець! І горджуся цим.

В нас обереги вишивають здавна.

Така традиція в народі прижилась.

Вона прадавня, вічна й дуже славна.

В культурі й до сьогодні збереглась.

Ані вікам, ні моді не здолати…

Вона в людському серці і в душі.

У ній любові, мрій, надій багато

І ти традиції забути не спіши.

Й по білім світі гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя світле я у ній знайду.

Я — українець! Дуже гордий з цього.

Несу у світ традиції свої

Для себе в Бога не прошу нічого,

Все в мене є: і гори, і гаї,

Поля родючі, повноводні ріки,

Озера сині, чисті небеса…

Я син землі від роду і навіки,

В краю, де поруч казка і краса.

Я — українець з щедрою душею,

На вишитому рушникові хліб несу.

Горджуся Україною своєю

І в серці бережу її красу,

Історію, традицію і пісню,

Й правдиве слово-думу Кобзаря…

То ж вишиванку я до серця тисну

І вірю, що зійде моя зоря.

Що за барви в узори кладеш,

Яку ниточку голкою в’юнко,

Мов за мрією, вправно ведеш.

— Перша ниточка — бачите? — синя,

Поруч неї — шитво золоте!

Вони творять удвох воєдино

Знамено України святе.

Як поглянеш —милуєшся. Гарне ж!

Тріпотіти йому од вітрів.

Тризуб золотом вишию — Герб наш,

Символ Волі з минулих віків.

Я дівча українського роду.

Довкіл мене вкраїнська земля.

Майори ж ти, наш прапоре, гордо,

Величавий і зблизька, й здаля!

Автор – Євген Зозуляк

Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.

Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся

Своїй країні ніжно й палко,

Вдягну і Господу молюся.

***

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе…

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

Я вишию на полотні любов

Червоними нитками що, мов кров

І голкою я поведу життя,

Це буде наче каяття.

Любити я не присягалась,

Я просто голкою вела.

Повір, я навіть не старалась,

Вагатись також не могла.

Одна за одною нитками

Відтворювалось забуття:

Усі стежки, що називала я шляхами

І та єдина стежка в майбуття.

Я вишию на полотні розлуку,

Самотнім криком журавлів.

У вишиванці відтворились звуки,

Мов у сльозах вода дощів.

Я вишию на полотні печаль,

Що все ж веде до здійснення бажання,

Немов в останнє я погляну в даль,

Побачивши небес зітхання.

Дрібною голкою по полотні

Я поведу стежину в майбуття.

То буде гарно, наче в сні,

Я вишию на полотні життя.

Автор – Ю. Оленюк

Квiти розцвiтають

Ось на рукавах,

З iрiю далекого

Повернувся птах –

Дивнi вiзерунки

Сяють, мов живi –

Мама вишивала

Оберiг менi!

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами,-

Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,

Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотнi, в душi моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Мене водило в безвiстi життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття,

Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,

Та я нiчого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

Автор – Дмитро Павличко

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

В ній ходити модно, стильно і красиво.

Це митецький витвір, це краса і казка,

В ній душі наснага, материнська ласка.

Кольори сплелися в ній в узори й квіти,

Щоб були щасливі і сміялись діти.

А веселі люди від краси раділи

І самі, звичайно, вишивати вміли

Червону калину, зелені листочки,

Щоб були щасливі доні і синочки.

Й рідні вишиванки їх оберігали

Від біди в дорозі діток захищали.

Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,

Рідну Україну захистити вміли.

Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?

В вишиванці завжди модно і красиво…

Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка – писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Вишиванка – біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра – ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,

Кинуло віночок в часу тлінь –

В плетиві надії, мрії, злато,

Загойдалась пісня поколіннь.

Колисанки не забудь дитино,

В серці вишиванку залиши…

Не зліпити болем Батьківщину,

Як розбите дзеркало душі.

автор – Юрій Лазірко

Навесні твою,

В нитку мрію укладала

І любов свою.

Ніжну мрію, що шепоче

Дивну казку в сні,

Що цілує твої очі

І співа пісні.

Все найкраще в ній зібрала

Із долин, із гір

І в мережку повкладала

У хрещатий взір.

Хай на серце тобі ляже,

Наче цвіт в маю,

І душі твоїй розкаже

Про любов мою.

автор – Є. Лещук

Джерело: obozrevatel.ua

ART & Music