Для допомоги громаді й з Україною в серці

Розмова з Президентом Українсько-Американської Федеральної Кредитової Спілки “Самопоміч” Богданом Ватралем

Для допомоги громаді й з Україною в серці

Ми, представники четвертої хвилі еміграції, часто навіть не замислюємося, який чудовий спадок дістався нам. Ми із задоволенням приходимо до просторих українських церков, щоб почути слово Боже, до культурних та освітніх установ; приводимо дітей до шкіл українознавства, Пласту, СУМу та мистецьких об’єднань; з радістю зустрічаємося на українських фестивалях, щоб насолодитися виступом наших танцювальних чи музичних колективів. Проте, чи часто задаємо собі питання: хто вони – ті першопрохідці, хто створив далеко від рідного краю цей український оазис? Хто самовідданою працею та коштами допомагав будувати Українську Околицю? Хто сприяв розвитку українських духовних, патріотичних та молодіжних організацій?

Впевнено можу сказати, що без коштів і постійної турботи Кредитної Спілки “Самопоміч” (Selfreliance Ukrainian American Federal Credit Union) такий розквіт українства був би неможливий.

Сьогодні наша розмова з президентом Української Кредитової Спілки “Самопоміч” паном Богданом Ватралем.

– Пане Богдане, де, власне, була створена перша українська кредитна спілка?

– Довідавшись, що у США існувала широко розвинута система кредитових спілок, українські кооператори вирішили заснувати власні фінансові структури, членами яких були би особи українського походження. Перші кредитівки були створені на підставі Товариства “Самопоміч” і тому вони прийняли цю назву.

Першу кредитівку було засновано 19 травня 1951 року – “Самопоміч” у Нью- Йорку. Через кілька місяців, а саме 2 липня 1951 року, постала Каса “Самопоміч” в Чикаго.

– Яка була мета створення Кредитної Спілки “Самопоміч”?

– Кредитівка була заснована для допомоги українцям нашої громади. З перших років свого заснування “Самопоміч” надавала цілу мережу фінансових, професійних послуг та створювала сприятливі умови для отримання кредитів, фінансування нерухомості тощо.  Метою нашої фінансової установи, перш за все, є допомога членам Кредитівки заощаджувати кошти та служити джерелом вигідного кредиту. Позики на вигідних умовах, найвищі дивіденди та постійна підтримка нашої громади – ось неповний перелік фінансових послуг Кредитної Спілки “Самопоміч”.

– Чи пам’ятаєте ви, як виглядала Українська Околиця в ті далекі роки, коли ви почали жити в Чикаго?

– Пам’ятаю, звичайно. Я в ті часи ходив до школи св. Миколая і на українознавство до школи при церкві св. Володимира. По Чикаго-авеню ходили трамваї, на місці, де тепер побудована наша Кредитівка, стояв театр, в околиці були дві українські церкви – католицька Св. Миколая і православна Св. Володимира, магазини, власниками яких були українці, похоронний дім Музики. В той час ще не було церкви Св. Володимира і Ольги, вона тільки будувалася.

– В якому році ви очолили “Самопоміч”?

– В 1980-му мене було вибрано виконавчим директором Ради Директорів. В той час Спілка мала понад 30 мільйонів доларів в активах і трохи більше ніж 1 мільйон в резервах. Сьогодні наша Кредитова Спілка має 460 мільйонів доларів в активах і власний капітал понад 900 мільйонів доларів. Також ми маємо вже 10 мільйонів доларів у нашій Фундації “Самопоміч”.

– Яка мета Фундації “Самопоміч”?

– Ми розділили нашу діяльність. Ми маємо Кредитову Спілку, яка є фінансовою установою і приймає фінансові рішення, а разом з нею ми створили Фундацію “Самопоміч”, щоб харитивно допомагати нашій українській громаді, молодіжним організаціям, церквам, культурно-освітнім установам, школам українознавства, тощо. Дуже важливо для нас усіх берегти свою мову, культуру, традиції, щоб люди час від часу могли прийти до нашого музею і знати свою історію. Щоб люди гордилися своїм українським походженням.

– Тут доречно згадати про постійну благодійну діяльність Кредитівки.

– Ми багато допомагаємо нашим церквам і харитивним організаціям. Власне Фундація “Самопоміч” виділяє благодійну допомогу церквам, а вони в свою чергу розподілять її між тими, кому вона найбільше потрібна, в тому числі і в Україні. Дуже шкода, що сьогодні українцям доводиться переживати такі важкі часи. Кожен з нас має далеку і близьку родину в Україні, тому завдання діаспори – допомогти не тільки собі, але й Україні на її важкому шляху становлення як незалежної, демократичної і вільної держави.

Ми допомагаємо практично усім українським церквам: св.Миколая, св. Володимира і Ольги, св. Володимира, св. Йосифа Обручника, св. Софії, та й усім іншим. Жодне церковне чи громадське свято не обходиться без підтримки Кредитної Спілки “Самопоміч”. Протягом 66 років УАФКС “Самопоміч” працює над тим, щоб у діаспорі зберігалась наша культура, мова, українська пісня, всіляко підтримуючи українські духовні, культурні та молодіжні організації.

– Пане Ватраль, розкажіть нашим читачам трохи про себе. Ви народилися в Америці?

– Ні, я народився в Англії в 1954 році. Мій батько з села Нижньої Яблуньки (Турківський район, Львівська обл.), а мама з Перемишля. Обоє маминих братів були в УПА. Мама з татом були вивезені на примусові роботи в Німеччину, після війни опинилися в англійській зоні і так потрапили до Англії. Там вони познайомилися і одружилися. В 1958 році наша родина прибула до США, спочатку в Детройт, а через шість місяців ми переїхали до Чикаго. Для моєї родини було важливо, що я був вихований в українському дусі. Я був у СУМі, в українських таборах, вчив українську історію, географію.

Що б ви порадили сім’ям, які зараз приїжджають з України. Як не втратити своєї ідентичності, українського коріння?

– Важливо, щоб вони брали участь в українських організаціях, ходили в наші церкви, приводили дітей в українські школи. Дуже важливо, щоб їх діти залишились частиною української громади, знали історію своєї землі та своїх героїв і виросли українцями.

Від імені усіх емігрантів четвертої хвилі я подякувала особисто пану Ватралю та Правлінню Кредитної Спілки “Самопоміч” за їх неоціненний вклад у згуртування, освіту, культурний та патріотичний розвиток української громади Іллінойсу! Щиро бажаємо, щоб наша  фінансова установа розросталася, й надалі продовжувала служити українській громаді.

Ми з оптимізмом дивимося у майбутнє.

Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю вважає не за

свою лишень власність, але також за власність дітей

будучого покоління, а по части за власність цілої

суспільности; хто знає, що з дарів Божих має здати

колись строгий рахунок перед Богом.

Митрополит Андрей Шептицький