Парк Скульптур Леоніда Молодожанина у Вінніпезі – це шматочок України на канадській землі
Лео Мол помер 7 липня 2009 року у віці 94-х років. Будучи людиною простою і невибагливою, він часто повторював, що його скульптури будуть говорити самі за себе.
Лео Мол мав рацію. Сьогодні його твори прикрашають площі Канади, а також Вашингтона, Лондона, Буенос-Айреса, Санкт-Петербурга… Вони доступні усім бажаючим в парках, громадських місцях і в церквах.
Лео Мол – член Королівської канадської академії мистецтв, член і віце-президент об’єднання скульпторів Канади, член об’єднання скульпторів Америки – мав за життя благородну місію. Він творив і дарував свої роботи людям. Його роботи відрізнялися простотою, але кожна мала свою душу. Він шанував класичних грецьких та римських скульпторів і вважав, що люди повинні надавати перевагу мистецтву в реалістичному стилі.
У своїх скульптурах Лео Мол увічнив своє ім’я.
Майже все своє життя українець Леонід Молодожанин прожив на чужині. Народився він 15 січня 1915 року у місті Полонне Хмельницької області. У 20-ті роки батько вивіз родину з України до Кабардино-Балкарії, рятуючись від голоду. Ще до вступу в Ленінградську академію мистецтв, де Леонід став учнем Матвія Манізера, його скульптури вже прикрашали вулиці Нальчика. Згодом доля звела його зі скульптором Францом Клімшем (Frans Klimsh) і Молодожанин став його асистентом у Берлінській академії мистецтв.
У 1943 році Леонід з дружиною Маргаретою перебралося до Амстердаму, а після Другої світової вони опиняються у таборі для біженців у монастирі Уйндговені. У 1948 року доля закинула Молодожанинів до Вінніпегу (провінція Манітоба), проте імміграційні служби Канади прямо заявили митцю, що їм художники не потрібні. Їм необхідні робітники.
Так 33-річний український скульптор, який отримав класичну освіту в найзнаменитіших художніх академіях світу, прибув в січні 1949 року на ферму в провінції Альберта. У нього і його дружини Маргарет було з собою сімдесят доларів. Вони не говорили по-англійськи. Починалося нове життя.
Проте, доля була милостивою до Леоніда. Взимку на фермі не було роботи і він знайшов її в Вінніпезі – розмальовувати церковні фрески.
Так Лео оселився в місті, яке стало йому рідним домом до останньої хвилини життя.
Після 13 років проживання в Канаді, Лео Мол зробив свій блискучий міжнародний дебют. Він виграв всесвітній конкурс для створення бронзового пам’ятника українському поету-герою Тарасу Шевченку у Вашингтоні. На відкриття статуї в 1964 році зібралося більше ста тисяч чоловік з різних куточків Америки і Канади.
Після цього Лео став забезпеченою людиною. Він мав честь ліпити скульптури римських пап Павла VI і Івана Павла II при їх житті та Івана XXIII посмертно, а також кардиналів Йосипа Сліпого й Тіссерана, президента США Дуайта Ейзенхауера, королеви Великобританії Єлизавети ІІ та прем”єр-міністра Уінстона Черчілля, святого Володимира, прем’єр-міністра Канади Джона Дифенбейкера та інших знаменитостей. У своїх роботах він намагався не робити з людей богів, а передати внутрішній світ людини з усіма властивими смертними земними слабкостями.
Ставши всесвітньо відомим скульптором, Лео міг би переїхати в будь-яку країну або місто, але назавжди залишився вірним місту, яке прихистило його – Вінніпегу.
У 1990 році Лео Мол передав Вінніпегу всю свою колекцію з більш ніж 300 бронзових скульптур, картин та інших робіт – на суму в чотири мільйони доларів.
У 1992 році Канада подарувала скульптору землю, на якій був створений іменний Сад скульптур Лео Мола. У 2003 році він завершує роботу над Садом в Assiniboine Park (Вінніпег), який був мрією його життя. Основним помічником Лео Мола зі збору коштів був філантроп Хартлі Річардсон (Hartley Richardson). Скульптури розмістили серед дерев, звивистих стежок і тихих ставків. При вході в парк жителів і гостей міста вітає гуцул-трембітар, а в самому Саду привертають увагу бронзові фігури Тараса Шевченка (копія пам’ятника у Вашингтоні), дівчинки з косичками, сіяча, гайдамаків, Мойсея та багатьох інших. Лео часто любив прогулюватися тут і спостерігати за людьми.
Протягом майже 50 років, від війни до 1990 року, Лео Мол нічого не розповідав про своїх рідних через страх, що його сім’я в Радянському Союзі буде зазнавати переслідувань через нього. Він навіть не наважувався зв’язатися з ними побоюючись, що вони будуть платити за це дорогу ціну. У 1990 році його молодша сестра знайшла його. Він дізнався, що його батько і брат загинули в сталінських таборах. Його мати померла у вигнанні.
Все своє життя Лео Мол дбайливо зберігав свою таємницю, створюючи легенди. Всю свою біль намагався заглушити самовідданою працею, створюючи безсмертні скульптури для людей. Так і пішов з життя, як і жив – тихо, спокійно і з гідністю.
Дуже легко перевірити, чи закінчена твоя місія на Землі: якщо ти живий – вона триває (Річард Бах).
