Лосось завжди прямує додому або кілька думок з приводу прем’єри

“Єдине, що тепер на потребу в публіцистиці це щирість та сміливість” свого часу написав Юрій Шевельов, твердження, яке більш, ніж актуальне саме сьогодні і далеко поза межами публіцистики. Заходячи до театру сучасний глядач все менше прагне помпезності вбрання та декорацій, як несуттєвих, і все більше того, чого брак такий відчутний у довколишній дійсності правдивості.

Blood of Our Soil - Pictured Lianna Makuch - Photo by Mat Simpson
Blood of Our Soil – Pictured Lianna Makuch – Photo by Mat Simpson

Нещодавня театральна прем’єра  Едмонтону – “Кров Нашої Землі” (“Blood of Our Soil”) знакова подія для української громади не лише в Канаді під кількома оглядами. Насамперед, оскільки це чесна розповідь про ті аспекти української історії,  які чомусь прийнято зображати з неабияким пафосом і напускною театральністю, через що, ймовірно, так мало молодих українців дійсно цікавляться проблематикою. Окрім цього, ця докорінно українська тематика п’єси подана таким чином, що відлунює для неукраїнської аудиторії, створює отой незбагненний простір співпереживання, розуміння, доброго гумору, в якому кожен стає на певний час українцем. Здавалося б, як мало може збагнути глядач, якщо він не пов’язаний походженням і бабусиними казками з Україною, про події, які там відбувалися, чи навіть ті, які мають місце сьогодні. Сучасний глядач скептичний і його не надурити дешевим штукарством, що здатне його торкнути, це справжність людської емоції. І це саме те, що змушувало такий строкатий зал щоразу, впродовж десятиденного показу вистави, майже синхронно витягати носовички, і не менш синхронно вибухати реготом. Досягти цього – поза сумнівом, майстерність.

Наскрізною темою постановки є доля українки і її досвідчення жахів окупації, голодомору, війни та переселення, записані на сторінках щоденника. Того самого щоденника, який через багато років в безпечній і затишній Канаді знайде онука, щоб розповісти трагічну історію народу крізь призму своїх спостережень, бабусиних нічних жахів, дитячих споминів і пригод. Історія важка та неоднозначна, розказана у доступній, зворушливій формі. Приклад соціальної драматургії, яка здійснює свій задум через особисту розповідь внучки – автобіографічної постаті, втіленої на сцені авторкою сценарію Ліанною Макух (яка також зіграла роль власної бабусі), чий внутрішній пошук своєї національної ідентичності веде її у найбільш болюче місце сьогоднішньої України – на схід. Друга дія вистави, відтак, доповнюється голосами жінок та чоловіків, чию долю, як і багато років тому, бабусину, безповоротно змінила війна. Перед залом постають непоказні щоденні герої, які живуть всуперед, які не боряться пафосними фразами, які кохають, багато курять, переживають за рідних, вірять, зневірюються, чекають новин і які так відчайдушно прагнуть бути почутими. Автори постановки (L.Makuch, P.Lundeen, M.MacKenzie) впродовж кількох тижнів записували реальні людські історії Донбасу, щоб змінити уявлення про війну в Україні серед іноземців, серед українців, врешті, своє власне.

Blood of Our Soil - Pictured Lianna Makuch - Photo by Mat Simpson
Blood of Our Soil – Pictured Lianna Makuch – Photo by Mat Simpson

“Кров Нашої Землі” – модерний театр з його використанням різнопланових засобів, перформенсу, позбавлений нафталінної шароварщини і завчених гасел. У постановці майстерно переплетено сучасний танець, пластику, відео зі співами під акомпонемент гітари та бандури, тут уважний глядач знайде філософські алюзії та символізм, де є окрема роль для горішка з бабусиного саду, де полуниці і буряки в городі наче перешіптуються, де лосось, який завжди прагне додому. Остання фраза зі щоденника бабусі, кілька разів вжита впродовж вистави, для мене особисто втілює усю суть розказаної історії про повернення якщо не додому, то до власних витоків, до себе.

Якось лише згодом прийшло розуміння, що єднання поколінь це не просто драматургічний прийом, це підґрунтя цієї історії, її реальна база. Адже, розвиток сучасної української культури, зокрема, театру, це віддзеркалення роботи кількох поколінь, які за посередництвом української літератури, музики, в тому числі, народної, плекання традицій впливали на молодь, щоб сьогодні ця остання інтерпретувала, переосмислила, інсталювала оце усе на свій лад, перепустила через свої унікальні фільтри, творячи новий етап у цьому розвитку. В діаспорі цей процес особливо видимий і відчутний. До слова, рівень кінцевого продукту значною мірою залежить від якості вкладного, якщо читач розуміє про що я (але це тема вже іншої розмови).

Тим часом, у цій передсвятковій метушні варто приглянутися, можливо майбутні світила нашої культури формуються вже тепер, просто зараз з-поміж малих лінтюхів, які не хочуть в суботу іти на курси українознавства, або тих, що дрімають тихцем на занятті з писанкарства, або ж тих, як зуміють забруднити святкову вишивку перед самим походом на свячення пасок  і вже точно знайдуть собі добру сотню виправдань. Будьте до них поблажливими, щирість та сміливість це саме те, на що так спраглий сьогоднішній  світ.

І наостанок.

Окремо варто згадати акторський склад вистави (L.Pohoreski, T.Pacholok, M.Lebeuf, J. Guy, O. Derkx), більшість представників якого, до речі, не мають українського походження, проте, чия майстерність, переконливість та відвертість зробили цю виставу. Дякую!

Blood of Our Soil by Lianna Makuch - (left to right) Oscar Derkx, Maxwell Lebeuf, Julia Guy, Lianna Makuch, Larissa Pohoreski, Tanya Pacholok. Photo by Mat Simpson

© Marc J Chalifoux Photography 2017
© Marc J Chalifoux Photography 2017
© Marc J Chalifoux Photography 2017
© Marc J Chalifoux Photography 2017

Articles