На Спаса проводжають літо

14051693_1673511192970385_8922785390789452566_n

Не люблю ринків. Бо навіть якщо вони нагадують велетенський супермаркет, цьоця Стефа обов’язково позаздрить вуйні Марині, що “тота во, за перепрошенням, пані купила в неї ту зелену сукєнку, в якій виглядає як пів… з-за корчи”. А в неї, Стефи, “ніц а ніц собі не вибрала, хоч вона з Хмельницка має всьо елєганске”. Єдине місце на ринку, де я по-справжньому відпочиваю душею, – це плац, де народні майстри продають свої вироби. Це справжнісінький музей, і що не річ – то витвір мистецтва. Ще й неабиякий! А майстри наввипередки розповідають і про традиції та історії ремесла, і про його техніку, а як бачать, що людина дійсно цікавиться, то ще й розкажуть, як саме те чи інше зроблено, як за нею доглядати. Коли на запитання гарної чорнявої молодиці, чи може вона мені щось порадити, відповіла, що шукаю плетений кошик, раптом зрозуміла, що допомога мені таки потрібна. Кошиків виявилося так багато і таких гарних, що очі розбігалися: і з лози, і з лика, і з кори, і з маленьких дощечок… А далі – з одним вухом, з двома, з покришкою, такі, що, як сумка, закриваються… І ще – величезні, середні, малі, малесенькі й зовсім манюсінькі: кругленькі, довгасті, квадратні, як діжечки, як шкатулочки…

– Мені б такий, щоб яблука святити – місткий і неважкий.

– А-а-а, то вам – на Спаса.

                Тепер уже розмова потекла зовсім в іншому руслі.

– А вповіжте мені, пані, що ви в той кошик класти будете? – підкручує вуса кремезний дядько в солом’янім капелюсі.

– Як що? – підморгує інший. – Перше – то великий такий і дуже солодкий кавун. Троха бананів. Помаранчі. Можна ще ті, як їх, жи не на кілограми, а по їдному продают… авокадо! О! Якби ще щось влізло, то й ківі не зашкодит…

 – Агій на вас! – де не взялася моя молодичка. – Ви ще за бульбу або бураки скажіт!

А потім уже спокійніше:

–Зуби скалити всі вміют, але аби хтось чоловікови вивповів, як воно має бути, то нема.

– Та що вповідати? – каже чорновусий. – Сусіда правду каже. Я у Львові в церкві, як до доньки приїздив, на свої очи видів, та й не хіба банани. Ще й флєшка з вином була сі наставила.

– А ваші батьки, – запитую, – що до кошика клали?

– Та що клали? Що сі вродило, то й клали.

– Яблука, груші-спасівки, сливки, виноград, як у кого був ранній…

– Моя мама ще ставила в слоїчку трохи ягід. У нас якраз вишні достигали.

– І мід, хто мав пасіку, ставив.

– А часник? Часник, кажуть, мусить бути!

– А моя бабця, – несміливо озвався молодий хлопець, – кладе на дно кошика і картоплину, і морквину, і бурячок, і кукурузку молоду, – все, що на городі родиться. А зверха фруктами, тими, що в нашому саді, прикриває, бо в селі у нас тільки садовину освячують. Я не знаю… Я не проти… Але вона щороку дає мені той кошик нести. Я його заледве піднести годен.

В гурті засміялися:

– Ото мені хлоп, кошика не підніме, – дошкуляла якась дівка.

– Але знаєте, яка ж то краса в церкві, коли ті кошики освячують! – замріяно озвався дідусь. – Хоч і нести, може, тяжко, але вартує. Всі кошики колоссям золотим замаєні. Між колосками – маківки, цвіту всякого. І люди один наперед другого! Щоб пишніше, щоб краще, щоб ніхто такого не мав.

Далі розмова заходить про саме свято.  Про те, що Спаса (Преображення Господнє) – одне з найулюбленіших літніх християнських свят українців. До нього завжди ретельно готувалися. І в господі прибирали, і кошики нові для освячення плодів плели чи купували, і навіть спеціально вишивали сорочки, щоб саме в цей день одягти до церкви. А далі – красива за формою і змістом Служба Божа. Кошики, наповнені дарами садів і піль. Хвилюючий ритуал освячення плодів, квітів і трав, а також образів, хрестиків, медаликів, які стануть оберегами осель і їх господарів. Це одне з найбільших свят після Великодня, пов’язане з надзвичайно важливою подією у житті Хреста, що її описують у своїх Євангеліях Матвій, Лука і Марко.

14088474_1674105582910946_9032734183932627594_n

Ісус, знаючи, яка доля Йому судилася, і що наближається його час, вирішив поділитися переживаннями зі своїми учнями. Вибравши з них трьох – Петра, Якова та Івана, – повів їх на гору Фавор, де показав процес преображення. Апостоли побачили, що обличчя їх Учителя раптом заясніло, як сонце, а одяг Його зробився біліший від снігу. Тоді з неба спустилися старозавітні пророки Мойсей та Ілля і говорили з Ісусом про Його близький відхід. Раптом усіх їх осінила світла хмаринка, з якої всі почули Голос Божий:

– Це Улюблений Син Мій, що Його я вподобав. Його слухайтеся.

Отримавши свою частку Божого світла від Літургії, вірні несуть додому освячені плоди, які стануть важливою складовою ритуального частування.

– Нам священик у церкві вповідав, – каже чорнява молодичка (вже знаю, що називається вона Фрозина й походить з Косова), – що церква відзначає Спаса ще з IV століття. Але яке відношення до Хреста Спасителя має освячення плодів?

Пригадуючи собі різні легенди та історії, які колись чули, бачили, чи пережили самі, гуртом приходимо до висновку, що свято це своїм корінням мусить сягати в значно глибші віки і стосуватися язичництва, зрештою, як і всі інші наші традиції й свята, що переплелися й стали невід’ємною частиною культури нашого народу. Справді, це давнє слов’янське свято урожаю – зажинки, головною метою якого було подякувати богам Спасам за все, що вродило, і власкавити їх на щедрий урожай у наступному році. Жертву богам Спасам замінено освячуванням плодів, а також колосків і трав. Своєрідним прообразом жертви є й частування родичів і знайомих освяченими плодами. Тому класти до кошика все, що вродило в саду і в городі, – звичай ближчий до традицій предків, який, однак, з часом став спрощеним. І тепер з овочів кладуть хіба що часник і мак. Подекуди, правда, ще й горох (звідси ще одна назва – гороховий Спас). Освячення овочів символізує плодовитість усього, створеного в безкінечному царстві. Тому вважається, що найкраще освячувати саме ті плоди, які родяться в даній місцевості. В Єгипті, зокрема, на той час припадає збір винограду, тому саме він був у тому кошику головним. У нас – ранніх яблук, то й Спас ще називають яблучним.

– А нам, як ми були малі, забороняли їсти яблука до Спаса, – знов обізвався дід. – То тепер люди вже в ніщо не вірять, а колись з тим строго було.

– Справді забороняли. А все тому, що наші предки надавали великого значення  магії початку: як буде добрим, вдалим, гарним початок, таким буде і кінець. Саме тому перші не початі (ще ніхто не їв) плоди освячують – благословляють. Тепер цього звичаю дотримати дуже важко, бо з’явилося багато ранніх плодів, які достигають значно швидше, ніж на Спаса, і які, звичайно, треба їсти. Але початок у цьому освяченні присутній – початок осені (преображення природи), початок жнив, початок урожаю пізнішої садовини й городини. Особливо велику роль магія початку відігравала на початку жнив. Пригадую собі ще з дитинства, як тільки вийшли перший раз у поле комбайни, бігав наш колгоспний бригадир по полю й “боровся” з релігійними пережитками

– Що ви там за бороди позалишали? – свариться з комбайнерами.

Але ж у тих “бородах” захована сама суть! Уже завтра всі вони, не змовляючись, не залишатимуть за собою й найменшого огріху. А сьогодні їм, то ножі вилітають, то каміння на полі трапляється, то загін нерівно почато… Бо що ж діяти, як тобі в душу ще звечора благально дивляться оченята своїх і сусідських Петриків та Мариночок:

– Ну, будь ласка, хоч дві-три стеблинки. На бороду Спасові!

А там і мати чи батько, ніби між іншим, кинуть:

– Та що вже там, залиш… Перекричить, Михайлович. Сам, мабуть, знає – не дурні наші діди-прадіди були, а хазяїнами на землі.

А Михайлович, бригадир, з нашого ж таки села, справді знав. І кричав голосно, щоб потім ніхто не міг сказати, що він мовчки дивився на релігійні пережитки і не карав хлопців, яким наказував записати до спеціального журналу причини таких прикрих невдач.

14080080_1673511629637008_153000507740241540_n

Зате нам, малим, було щастя. Бувало бігаємо за комбайнами по стерні й сплітаємо докупи спеціально залишені на стерні жмути колосся – бороду Спасові заплітаємо ще й прикрашаємо кольоровими стрічками. Ворожимо на багатий урожай на наступний рік. А саме поле до вечора стоїть, як у віночку – так уже гарно посплітаємо й позамаюємо колосся, що його з країв ниви не захопив при розвороті комбайн.

                Традиція “заплітати Спасові бороду” – один з давніх способів власкавити бога врожаю.

                – Мені бабуня вповідали, – нагадала собі Фрозина, як колись ворожили, щоб діти були здорові. Для цього дитині десь з трьох років на Спаса, коли давали свячене яблуко, одягали на голову вінок. Це робили і дівчаткам, і хлопчикам, аби росли щасливими, розумними і здоровими. То був не простий вінок. Його починали плести ще ранньою весною, коли зацвітали зозулині черевички. Потім додавали до нього ще яблуневого цвіту і вишневого листя. А вже  перед самим Спасом прикрашали стрічками – голубими, синіми, жовтими і фіолетовими. Не знаю лише, чому обирали саме такі кольори. Але щось вони мали означати.

Звичайно, означали. І давня легенда пояснює це якнайкраще:

Прийшов Спас до Сонця-Ярила і попросив у нього промінчик весни, щоб освятити квіти з дівочого віночка.

– Звичайно, дам я тобі промінчик розуму і здоровя, але взамін принеси мені  дві краплини голубої водиці (ось вам і голубі стрічки), зіроньки синьої ночі (сині стрічки), радість життя (жовті) та мудрість людську (фіолетові).

Спас погодився. А через три дні приніс від Ярила людям промінь розуму і здоровя.

– То всьо файно, – підсумував наші спогади чорновусий жартівник. – Але найліпшу ворожбу знаю я: як  на Спаса на мене три рази сяде муха, – цілий рік мені, як по маслі піде, і гроші будуть. Так ще мої дідо казали. А я повірив і перевірив.

Цікаву традицію нагадав і чоловік у солом’яному брилі. Він розповів, що старі люди вміли заклинати землю, чим дуже тішили її духа. А тепер, як хто встигне до Спаса зорати під озимину, то скроплює цю землю свяченою водою.

І ще один дуже важливий момент: на Спаса прийнято поминати мертвих родичів. Це третій вихід померлих на світ у весняно-літньому сезоні після Страсного Четверга і Зелених свят. Наші предки вірили, що душі померлих допомагають у господарстві, зокрема, охороняють їх сади і городи, сприяють цвітінню і росту рослин. А тому приносили жертви Роду і Рожаницям як домашнім богам: запалювали свічки з нового воску, в полі і в садах кришили хліб та розливали медову воду.

На ритуальному столі на Спаса – переважно страви з овочів, фрукти. Домінують яблука. З них готують струдлі і кнедлі, шарлотки і запіканки, пляцки і торти, літні супи, компоти, кисілі і ще багато різних смаколиків. А захід сонця на Спаса проводжають піснями.

Прощаються з літом.

August 2017