“Пласт – наша гордість і мрія, любій Вітчизні – наш труд”. Коротка історія пласту

А. Шептицький з пластунами
А. Шептицький з пластунами

У 1908 році досвідчений англійський офіцер, лорд Роберт Баден Пауелл (Бі Пі), створив самовиховну дитячо-молодіжну громадську організацію у Великобританії. Хлопці, які належали до неї, називали себе скаутами (розвідниками). У 1910 році виник скаутинг для дівчат – гайдинг.

Основними засадами скаутського самовиховання в новостворених організаціях були:

1) життя серед природи;

2) лицарство;

3) допомога іншим;

4) витривалість;

5) патріотизм.

Начальний Пластун Любомир Романків у Львові, серпень 2012. Ювілейна міжнародна пластова зустрічі до 100-ліття Пласту
Начальний Пластун Любомир Романків у Львові, серпень 2012. Ювілейна міжнародна пластова зустрічі
до 100-ліття Пласту

У 1910 році Бі Пі відвідав США та Канаду, щоб поширити скаутський рух в Північній Америці. Канадський письменник та педагог Ернест Сетон-Томпсон, який у 1906 році заснував “Лісову школу Америки”, палко підтримав його у цьому починанні й очолив бойскаутів США.

Восени 1911 року Іван Чмола, студент Львівської політехніки, ознайомившись й переклавши книжку Байден Пауелла “Скаутинг для хлопців”, став фундатором українського скаутського гуртка, який мав військовий напрямок. Учні Академічної гімназії, студенти Львівського університету, Торгівельної школи, Головної державної семінарії, семінаристки Жіночої семінарії Українського педагогічного товариства та Семінарії сестер Василіянок збиралися для занять в приміщенні спортивного товариства “Сокіл”, на вулиці Коперніка, 16.

Влітку 1912 року 30 пластунів та пластунок взяли участь у двотижневому таборі на Чорногорі в Карпатах, комендантом якого був Іван Чмола. Син українського поета, громадського й політичного діяча Івана Франка, Петро у Львові в грудні 1911 року посприяв виникненню скаутського гуртка серед учнів старших класів Академічної гімназії, а в квітні 1912 року – першого пластового гуртка юначок при Жіночій семінарії Українського педагогічного товариства, які одночасно були членкинями гуртка Івана Чмоли.

На кінець 1913 року до них приєдналися близько 120 осіб. Спортивна спеціалізація та тісна співпраця із товариством “Сокіл” сприяли розвитку гуртків, особливо після того як професор Ігор Боберський запропонував українських скаутів назвати пластунами (так звали легендарних запорозьких козаків-розвідників), а Петро Франко організацію іменував Пластом.

О.Тисовський разом із стрийськими пластунами на г. Маківка, після впорядкування могил січових стрільців,1922 р.;
О.Тисовський разом
із стрийськими пластунами на г. Маківка, після впорядкування могил
січових стрільців,1922 р.;

21 квітня 1912 року у Львові Олександр Тисовський, викладач природничих наук в Академічній гімназії, отримав дозвіл від дирекції закладу залучити учнів четвертого класу до скаутського гуртка. 18 червня він прийняв Першу Пластову Присягу від членів гуртка. Традиційно День Першої Пластової Присяги пластуни відзначають у квітні-червні.

За активної підтримки Петра Франка 6 квітня 1913 року у Львові відбувся І Пластовий З’їзд.

На ньому пластуни ухвалили запропонований О.Тисовським Статут організації, 14 точок Пластового Закону (чинний дотепер), вимоги трьох проб, проект П.Франка щодо однострою, обрали провід  Інформативного пластового комітету (О.Тисовський – голова, П.Франко – заступник).

1-2 лютого 1914 року у Львові делегатами ІІ Пластового З’їзду затверджено склад Центральної пластової управи. Проведена перереєстрація осередків, заплановано утворити 11 округів та відповідних управ.

О. Тисовський
О. Тисовський

В цей період налагодилося видавництво пластової літератури, почалася підготовка до державної реєстрації Статуту організації. Пласт був поширений на Львівщині, Тернопіллі, Станіславівщині (тепер Івано-Франківська область) та Буковині.

28 червня 1914 року з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка пластуни з Бережан, Дрогобича (9), Коломиї, Львова, Перемишля, Рогатина (15), Станіславова, Стрия (40), Сокаля, Теребовлі (10), Чернівців, Яворова (20) в одностроях на чолі з П.Франком пройшли урочистим маршем вулицями Львова, залишивши в пам’яті яскраві враження у делегатів чеського Сокальського Союзу та американських українців.

З початком Першої світової війни пластуни зголошуються до Легіону Українських Січових Стрільців (наприклад, сотня І.Чмоли та учасники табору на полонині Ульяна (Карпати) на чолі з П. Франком).

У 1915 році, після відступу російських військ зі Львова, при Академічній гімназії самовідновлюються 4 пластові гуртки. О.Тисовський повернувся з Відня й відродив працю щодо розбудови організації. При дівочій гімназії Сестер Василіянок виник ІІ полк юначок ім. Марти Борецької, а при Жіночій семінарії – ІІІ полк ім. княгині Ярославни. Пластуни й пластунки були учасниками урочистої зустрічі митрополита УГКЦ Андрія Шептицького під час його повернення з російського ув’язнення, проводжали в останню дорогу Івана Франка (1916).

П. Франко
П. Франко

У цей період О.Тисовський створює “Пластовий Обіт”, який співають, коли вступають до Пласту сучасні українські скаути.

В жовтні 1917 року його обирають головою Головної Пластової Ради.

Під час Листопадового зриву 1918 року пластуни та пластунки активно встановлювали українську владу у Львові, Станіславові, Коломиї, Тернополі та інших містах Галичини, а потім були кадровим резервом в Українській Галицькій Армії, ЗУНР, Армії УНР, Української народної республіки.

Після поділу українських територій між Чехословаччиною, Румунією, Польщею та СРСР український скаутинг отримав новий етап розвитку. У Галичині та Волині Пласт був у напівпідпільному, а з 1930 року – в підпільному стані. Він існував при Українському крайовому товаристві охорони дітей та опіки над молоддю. Романтика таємності, пригод, посвяти в знання для обраних манили до Пласту українську молодь. У 1920 році відновлену Верховну Пластову Раду очолив О.Тисовський, а комендантом Пласту став його брат Степан.

Почалося відродження Пласту. У 1921 році було видано книжку-підручник “Життя в Пласті”, написану професором, доктором Олександром Тисовським (псевдо “Дрот”).  Періодично друкується журнал “Молоде життя”.

В цей же час учитель зі Львова, член спортивного товариства “Сокіл” та енергійний пластовий діяч Мирон Федусевич запропонував носити на однострої відзнаку у вигляді скаутської лілеї з переплетеним тризубом.

6 квітня 1924 року у Львові відбувся І Верховний Пластовий З’їзд, на якому 22 делегати обрали Верховну Пластову Раду (голова – О.Тисовський) та Верховну Пластову Команду (Верховний отаман Пласту – Северин Левицький). ВПК мала референтури: економічна, організаційна, виховна, преси.

В травні 1924 року було впроваджено замість полків курені, які складалися з трьох-семи гуртків, до яких належали до 50 пластунів і пластунок. Курінь обирав собі патрона, зазвичай видатних історичних постатей, реєструвався у ВПК, а потім отримував порядковий номер. Керували куренем юнаки та юначки через раду гурткових: провідника куреня, судді, писаря, скарбника, бібліотекаря, хронікаря, домівкаря. Радниками були впорядники гуртків, зв’язковий куреня й опікун.

ВПК утворила 6 округів і призначала окружних командирів. Пластуни і пластунки, старші 18 років, ставали почесними пластунами й втрачали ряд своїх повноважень.

24 квітня 1923 року на черговому З’їзді було ухвалено створити Український улад старших пластунів (пізніше – Улад Старших Пластунів, УСП). До нього могли належати особи, які мали 19 і більше літ, отримували рекомендацію двох пластунів і склали Присягу. З того часу й до сьогодні впорядниками гуртків, зв’язковими та інструкторами є здебільшого старші пластуни.

Одночасно утворився Улад Пластунів Новаків (від 8 до 14 літ). Впорядниками гуртків новаків та новачок були спочатку юнаки і юначки, які пройшли відповідний вишкіл. ВПК призначала Наказну управу, яка вела пластову працю за програмою 7 проб.

У 1927 році ВПК створила УПЮ – Улад пластунів і пластунок юнацького віку.

І З’їзд впорядників новацьких гуртків в лютому 1928 року ухвалив правильник УПН, а ВПК його затвердила. Восени 1929 року провід Пласту прийняв рішення утворити Улад Пластунів Сеніорів (УПС), до якого б належали особи від 25 літ (на сьогодні від 35 літ).

В березні 1930 року найактивніші прихильники Пласту разом з митрополитом Андрієм Шептицьким об’єднались в “Товариство приятелів пластової молоді”, поклавши початок ще одної пластової одиниці – “Пласт-Прият”.

Верховний Пластовий З’їзд у квітні 1930 року ухвалив правильник УПС, розроблений І. Чмолою, та обрав провід нового уладу. Одночасно утворився з 40 сеніорів та сеніорок І курінь УПС ім. Степана Тисовського (згодом – ім. С. та О.Тисовських, активний на сьогодні в США), курінним став І.Чмола.

З липня 1930 року Пласт був заборонений у Польщі й діяв підпільно при інших молодіжних організаціях та туристичних товариствах до 1944 року.

Пласт на Буковині існував підпільно у 1929 – 1934 рр., зазнаючи утисків з боку румунської влади.

На Закарпатті пластові гуртки з’явилися у 1921 – 1923 роках, як і на всіх теренах Чехословаччини, й мали сприятливі умови для розвитку. Наприклад, професор Леонід Бачинський, майбутній творець Пластового музею у Клівленді, штат Огайо (з 23 лютого 1952 р.), при народній школі в Ужгороді у 1927 році заснував кілька перших закарпатських гуртків новаків і новачок, залучивши до них 60 школярів та школярок. Саме Прага 1930 – 1939 рр. стала центром Союзу Українських Пластунів Емігрантів, який координував пластову працю у світі. Протягом лютого-грудня 1934 року комендантом СУПЕ був Євген Кульчицький (згодом один з фундаторів Пласту у Детройті (1949 р. перший голова Крайової Пластової Старшини США 1951р.).

У лютому 1922 р. у Нью-Йорку виникли два курені: юнаків та юначок. Ними опікалися пластунка на еміграції К.Шутак-Кедровська разом з Б.Каштинюк. Через деякий час курінь пластунок приєднався до американських гайдів, як окремий загін. Кілька куренів українських скаутів існували в м. Йонкерсі. У 1926 році Петро Мартинюк організував серед американських гуцулів збір коштів для Пласту в Косові через заснований ним допомоговий комітет у Пассейку, штат Нью-Йорк, а у 1929 році відвідав Косів, табори на Соколі, де познайомився із Северином Левицьким, майбутнім першим Начальним Пластуном.

Того ж року виникли станиці Пласту у Вудгейвені, штат Нью-Йорк (40 осіб); в Чикаго, штат Іллінойс; а в 1930 році – в Скрентоні і Філадельфії. Пластунка Степанія Перестюк відродила пластову організацію у Нью-Йорку. До неї належало 30 юначок і 10 юнаків. 22 жовтня 1932 року в Аубурні (Аuburn) групу пластунів об’єднав парох місцевої УГКЦ о. Стефан Побуцький.

У 1933 році С.Перестюк заснувала пластовий осередок у Джерсі-Сіті, штат Нью-Йорк, який мав 30 юначок й 20 юнаків та підтримував зв’язок із СУПЕ. У 1935 році К. Шутак-Кедровська стала фундаторкою у США Пластового Комітету, який допомагав їй друкувати й поширювати пластову літературу в Європі та Північній Америці.

Влітку 1937 року в Скрентоні відбулося перше американське скаутське Джемборі, на якому були присутні місцеві пластуни. Вони гучно відзначили 25-ліття Пласту й надіслали привітання проводу СУПЕ.

До 1940 року пластові осередки діяли в Детройті, Філадельфії, а в Нью-Йорку українським скаутам фінансову підтримку надавав Р.Різник, який у свій час пластував у Празі (Чехословаччина) й презентував Пласт при Центральній управі організації державного відродження України.

Українці на еміграції в Канаді у 1925 році зареєстрували Товариство “Хлопців-скаутів Канади”. Однак у 1926 році реєстрація була скасована через однакову назву з іншою скаутською організацією. Щоб вирішити цю проблему представники Січової організації українців налагодили зв’язок з канадськими скаутами й домовились про вишкіл скаутмайстрів.

У 1933 році в Едмонтоні виник пластовий осередок за підтримки Народного дому. Існували станці Пласту в Оттаві та Саскачевані (очолював учитель з Голдфеста, скаутмайстер В. Корчинський).

При катедрі Св. Володимира та Ольги у Вінніпезі у 1936 році активно пластували юнаки разом з юначками. В Торонто український скаутинг за пластовою методикою підтримувало Українське національне об’єднання.

Після Другої світової війни Пласт у Нью-Йорку відродив 1 травня 1949 року Мирослав Раковський, 6 червня – в Детройті Євген Кульчицький ,10 липня – у Філадельфії Петро Ісаїв, 31 липня – в Чикаго Юліян Каменецький. Весною 1951 року було зареєстровано 31 пластову станицю: Амстердам, Бабилон, Балтимор, Бетлегем, Бостон, Бриджпорт, Буффало, Чикаго, Клівленд, Коговс, Детройт, Флинт, Гренд Репидс, Гартфорд, Гемпстед, Джерсі Сіті, Лорейн, Лос-Анжелес, Міннеаполіс, Мюрей, Ньюарк, Нью-Гейвен, Нью-Йорк, Патерсон – Пассейк, Філадельфія – Честер, Рочестер, Сен-Луїс, Стамфорд, Сиракузи, Трентон, Ютика. Вони нараховували 1617 осіб.

14-15 квітня 1951 року І Крайовий Пластовий З’їзд ухвалив рішення обрати Крайову Пластову Старшину та Крайову Пластову Раду .

Головами КПС США були :

1) Євген Кульчицький, 1951;

2) Григор Бобків, 1951 – 1953;

3) Мирослав Раковський, 1953 – 1955;

4) Богдан Кравців, 1955 – 1957;

5) Ярослав Падох, 1957 – 1960;

6) Ольга Кузьмович, 1960 – 1963;

7) Юрій Ференцевич, 1963 – 1967, Чикаго;

8) Ярослав Бойдуник, 1967 – 1971;

9) Павло Дорожинський, 1971 – 1975;

10) Андрій Мицьо, 1975 – 1979;

11) Ігор Сохан, 1979;

12) Евстахія Гойдиш, 1979 – 1985;

13) Ігор Сохан, 1985 – 1989, вдруге;

14) Ольга Кузьмович, 1989 – 1993, вдруге;

15) Юрій Савицький, 1993 – 1995;

16) Зенон Голубець, 1995 – 1997;

17) Борис Павлюк, 1997 – 2001;

18) Ігор Микита, 2001 – 2005;

19) Марта Кузьмович, 2005 – 2007;

На V З’їзд Союзу Українських Пластунів у Ніагара Фоллс (Канада, 1-3 січня 1954 р.) прибув 61 делегат і 7 гостей з Австралії, Аргентини, Великобританії, Венесуели, Канади, США, Німеччини та Франції. Було ухвалено реорганізувати СУП на Конференцію Українських Пластових Організацій (КУПО). І Збори КУПО обрали Головну Пластову Булаву на чолі з Яром Гладким (до 1958 р.), Головний Булавний пластунів – Володимир Савчак, Головна Булавна пластунок – Цьопа Паліїв, Головний Булавний УПС – Зенон Корчинський, генеральний секретар – Тетяна Корінець.

Головну Пластову Раду – провідник Осип Бойчук ( 1954 – 1958), заступник – Ярослав Рак, секретар – Михайло Бажанський, референти: Олександр Бережницький, Марія Мудрик, Микола Плавлюк, Богдан Салабан, Тереза Шарко, заступники: Оксана Клим-Волчук, Богдан Гаврилишин, Оксана Ґенеґало. Утворилися Кадри впорядників гуртків та зв’язкових куренів: Рада Скобиного Круга УПЮ і Орлиний круг УПН.

Українські пластуни із США довгий час займали посаду голови ГПР:

Ярослав Гладкий, 1958 – 1962;

Осип Бойчук, 1962 – 1967, вдруге;

Юрій Старосольський, 1967 – 1970;

Ольга Кузьмович, 1970 – 1973;

Ярослав Гладкий, 1973 – 1980, вдруге;

Тарас Дурбак, 1980 – 1984;

Віктор Яворський, 1984 – 1986;

Петро Содоль, 1986 – 1988;

Любомир Романків, 1988 – 1994;

Орест Гаврилюк, 1994 – 2000.

Голови ГПБ:

Осип Бойчук, 1958 – 1962;

Ярослав Гладкий, 1962 – 1967, вдруге;

Юрій Ференцевич, 1967 – 1970, Чикаго;

Роман Рогожа, 1973 – 1977;

Любомир Романків, 1977 – 1984;

Орест Гаврилюк, 1988 – 1994;

Юрій Слюсарчук, 1994 – 1997;

Людмила Дармограй, 1997 – 2000;

Ярослава Рубель, 2000 – 2006;

Володимир Базарко, 2006 – 2016.

Начальні Пластуни: 

Северин Левицький, 1947 – 1962;

Юрій Старосольський, 1972 – 1991;

Любомир Романків, 1997 – 2016.

Пласт в США має власні оселі: “Вовча Тропа”, “Писаний Камінь”, поряд з Клівлендом; “Зелений Яр”, поблизу Детройту; “Новий Сокіл”, біля Буффало – вперше придбана в Америці за кошти Начального Пластуна “Сірого Лева”.

Оселя Пласту в Чикаго “Беркут” у Вісконсині існувала з 1967 по 1987 рік. У 2009 році чиказька кооператива “Самопоміч” подарувала місцевим пластунам десятиакрову оселю біля Раунд Лейку, штат Іллінойс, де відбуваються пластові свята та табори.

Тут пригадаю слова Дрота: “Три добрі справи щодня дають 1095 добрих справ, сповнених одним пластуном в одному році. Отже, улад зі 100 членів в однім році дасть своєму народові 109 500 добрих справ. Значить заслуговує вповні на надання йому почесної назви добродія народу”. 

Articles