Сандармох — могила української інтелігенції

5 518_p_21_img_0001

У цьому Карельському урочищі 4 листопада 1937 року, напередодні 20-річчя жовтневого заколоту чекісти розстріляли сотні українців, серед яких було чимало письменників, поетів, артистів і драматургів. Про це пише «Народна армія».

З перших днів окупації України російсько-більшовицька влада розпочала пошук так званих ворогів народу. Найбільше їх було, на думку кремлівських катів, серед інтелігенції. І вже у 20-х роках чимало її представників опинилися у віддалених районах Росії, де їм належало пройти «трудове перевиховання».

У грудні 1934 року було вбито Сергія Кірова — партійного керівника Ленінграда. Цей випадок тодішня влада використала для нової хвилі репресій проти української інтелігенції, звинувативши у буржуазному націоналізмі багатьох її представників, зокрема Григорія Косинку, Костя Буревія, Дмитра Фальківського, Олексу Влизька, Івана Крушельницького…

Державне політичне управління (ДПУ) фабрикувало списки вигаданих антирадянських організацій, яких «наплодилося на Україні дуже багато». Тих, хто «входив» до них, кати в чекістських шкірянках під тортурами змушували зізнаватись у не здійснених злочинах. Однією з перших була «створена» СВУ — Спілка визволення України, якій інкримінували підготовку вбивства Сталіна і відокремлення України від СРСР. Тоді ж засудили майже 50 провідних учених і письменників, серед них С. Єфремова, М. Слабченка, Г. Голоскевича, В. Чехівського, А. Ніковського.

Перед цим 1931 року розпустили історичну секцію Михайла Грушевського, викликавши вченого до Москви, а його учнів почали переслідувати. 1930 року знищили Українську автокефальну православну церкву. Митрополита М. Борецького, а також десятки єпископів і тисячі cвящеників запроторили до концтаборів. Згодом закрили Інститут демографії АН УРСР, який очолював видатний учений М. Птуха.

В записках одного з лідерів більшовицького режиму в Україні Павла Постишева написано: «Виявивши націоналістичний ухил Скрипника, ми не могли не звільнити структуру української соціалістичної культури від усіх національних елементів. Була виконана велика робота. Досить сказати, що лише один наркомат освіти ми очистили від двох тисяч людей, що належали до націоналістичних елементів, серед них близько 300 вчених і письменників».

В архівах збереглися сотні оперативних розробок на українських діячів культури. Як тільки їх там не називають! Та найчастіше вони фігурують як «ворожі елементи» і «буржуазні націоналісти», «петлюрівці», які «підривають основи безпеки соціалістичної держави». Хто ж вони, ці «буржуазні націоналісти»?

Валер’ян Підмогильний. 11 січня 1935 року, не витримавши тортур, зізнався у приналежності до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії», під тортурами також визнав, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Спочатку «найгуманніший радянський суд» обрав йому покарання у 10 років таборів, а у 1937-му особлива трійка УНКВС Ленінградської області винесла вирок — розстріл.

Валер’ян Поліщук. Письменник, літературний критик і публіцист. У листопаді 1934 року заарештований органами ДПУ, а у березні 1935-го виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила його на 10 років виправно-трудових таборів. «Виправлявся» на Соловках, де його згодом розстріляли.

Григорій Епік. Письменник, перекладач і публіцист. Був активним членом Спілки селянських письменників «Плуг». За спогадами сучасників, подавав великі надії як письменник. Але у грудні 1934-го його творчу діяльність було обірвано: заарештували за «приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувала терористичні акти проти керівників Компартії та уряду».

Микола Зеров. Був талановитим поетом і літературознавцем, перекладачем античної поезії. Спочатку його звільнили з університету, де він викладав, а в ніч з 27 на 28 квітня 1935 року заарештували. Звинувачення висунули традиційне: керівництво контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Військовий трибунал Київського військового округу розглянув судову справу на закритому судовому засіданні й засудив Зерова до 10 років ув’язнення, але у 1937-му він був розстріляний.

Радянський режим любив прив’язувати ті чи інші події до чергових річниць жовтневого заколоту: вводилися в експлуатацію заводи й електростанції, збиралися «рекордні» врожаї. А ще — проводилися масові розстріли людей! Саме напередодні 20-ї річниці більшовицького заколоту восени 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії були розстріляні сотні кращих синів нашого народу — представники творчої інтелігенції, зокрема Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Мирослав Ірчан, Марко Вороний та інші.

Перелік українських поетів і письменників, артистів і драматургів, життя яких було брутально обірване за тисячі кілометрів від рідної землі, — в урочищі Сандармох — можна продовжувати. Таких сандармохів на просторах радянської імперії було сотні.

Органи НКВС, а згодом МДБ, КДБ СРСР та ФСБ Російської Федерації усіляко приховували місце масових убивств від родичів загиблих і громадськості. Внаслідок спецоперації чекістів восени 1937 р. слід соловецького етапу взагалі «загубився»!.. Тому й існувало припущення, що людей потопили в Білому морі.

Однак 1995 року за так званої єльцинської відлиги в архівах Архангельського управління ФСБ було знайдено документи, серед яких були й списки розстріляних в урочищі людей. З них стали відомими прізвища головних катів, які виконували вироки так званих трійок 27 жовтня і 1–4 листопада 1937 року. Одним з них був капітан держбезпеки Михайло Матвєєв, а найбільш активно допомагав йому теж співробітник НКВС Георгій Алафер.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Історія України