Святослав Вакарчук: “Я не прокидався в один день знаменитим”

Олександр Стасов на зустріч зі Святославом Вакарчуком йшов із цілком конкретного приводу – його цікавив новий альбом “Без меж” Океану Ельзи. Але трапилося так, що, вгамувавши конкретний інтерес, була розпочата розмова про справи, яких у Вакарчука буде більше, ніж планів у людей, які багато мріють. А з таким співрозмовником як Святослав за 20 хвилин можна встигнути обговорити новинки музики, закони термодинаміки, інтелектуальні практики і роль культури в постколоніальному суспільстві.

1120

– З ким ви працювали над альбомом “Без меж”?

– Над альбомом ми працювали всією групою з нашим давнім партнером Віталієм Телезиним на студії “211”, тут, в Україні. І так складається, що продюсерів в нього три – я (вперше вирішив, що після продюсування Христини Соловій можна займатися продюсуванням пісень “Океану Ельзи”), наш гітарист Влад Опсеніца і Віталій Телезин. Ми втрьох зробили цю роботу. Альбом вийшов концертним і це мені дуже подобається.

– На підтримку альбому ви розпочали дворічний “Світовий тур”, який охопить 3 континенти (до звичайних вже Європи, Північної Америки додалася ще й Австралія). В Україні усі концерти групи, які довелося розбити аж на три періоди у 2016-2017 рр. проходять на стадіонах. Вдруге ви відважились виступити із сольним концертом на НСК “Олімпійський”.

– На щастя, в групи “Океан Ельзи” багато прихильників. Іншого майданчика, на якому їх можна зібрати, ми не знаємо.

1 1374

– На вашу думку, скільки у новому альбомі “війни і миру”?

– Більшість пісень в альбомі про вічні, я б сказав, про трансцендентні речі, такі як стосунки між двома людьми, але без відносно до соціальних подій. Я стараюсь писати в основному такі пісні. Винятком є пісні “Не твоя війна” та “Мить”. Ще є одна пісня з яскравим соціальним підтекстом. Це “Еверест”. Всі решта пісень не мають до цього ніякого відношення.

1 Found_15303103_26287356

– Режисер Ігор Стеколенко у роботі над кліпом на пісню “Не йди” шукав метафори, які б розкрили психологічну формулу стосунків героїв пісні. Йому це вдалося?

– Я довіряю інтуїції Ігоря Стеколенка, він разом з братом Олександром свого часу зняли декілька відео, які стали культовими для нас (“911”, “Квітка”, “Вище неба”, “Я до тебе”). Мені дуже подобається сама ідея й історія, вони дуже близькі до тексту пісні. Також подобається наше камео, яке в принципі було моєю ідеєю. Я йому сказав: “Ти колись знімав кліп, підірвав машину (ред. – кліп “911”), давай ми на схожій з’явимося. Це вже буде метафізичний зміст”. Трохи шкодую, що ми не з’їздили в Грузію, де проходили зйомки кліпу. “Океан Ельзи” знімали в Україні, а всі зйомки відбувалися в Грузії.

1 Found_38946627_30180536

– З 2016 року можна відзначати повноліття відеографії “Океану Ельзи”. Ви пройшли шлях від напіваматорських роликів до високобюджетного кіно.

– Для мене завжди всі відеокліпи без винятку – мої, чужі, – це рекламні ролики до пісень. Розумію, що це може образити багатьох режисерів, які серйозно до цього ставляться, але я завжди вважав, якщо первинною є пісня, то все решта для того, щоб привернути увагу до неї.

Ми можемо зараз дозволити собі кіношну історію, в якій нам самим не треба зніматися, бо впізнаваність уже не потрібна. Планувалося, що групи взагалі не буде в цьому кліпі, але потім з’явилася фішка з машиною і тому вирішили знімати і нас. Ми не вперше знімаємо кліп, де група грає другорядні ролі. Це розв’язує руки режисерам. Так було у кліпі “Життя починається знов”, “На лінії вогню”, така історія була з деякими іншими попередніми відео. Що тут скажеш, класно, що за 21 рік ми дозволили собі знімати такі історії.

1 MZ3A0924

– Як людина, яка багато аналізує та формулює, на якому етапі зараз знаходиться “Океан Ельзи”?

– Ми просто зробили свою роботу – новий альбом. Зараз гастролюємо світом, показуємо його людям. У термодинаміці є Цикл Карно. Ми перебуваємо на якійсь частині цього циклу. Коли він розірветься, значить пора вже все закінчувати. Але це не означає, що ти крутишся по колу. Це як в машині двигун внутрішнього згоряння – поки бензин є, треба їхати.

1 MZ3A1606

– Восени 2015 року Ви 4 місяці навчалися в Єльському університеті. З яким настроєм повернулися з Америки?

– Я повернувся морально дуже просвітлений, а фізично дуже замучений. Я різко змінив спосіб життя, прочитав за чотири з невеличким місяці п’ятдесят книг знайомою і звичною мені англійською, але все ж не рідною мовою. Це викликало певне напруження, плюс зовсім інший спосіб життя, не було концертів, я багато займався інтелектуальною працею, тому трошки збився “приціл” фізично, але інтелектуально, навпаки, все дуже круто.

1 MZ3A2472

– Що цікавить і подобається в новій музиці?

– З того, що тільки-тільки з’являється, я поки для себе нічого не відкрив, за винятком нового проекту, який ми самі будемо робити. Це буде наш другий проект після Христини Соловій, це буде дуже несподіваний хлопець, нігерієць Леонардо Ободіеке, сценічне імя – Лео Мантіс. Його перша робота, авторська пісня “Листи” викликала неабиякий резонанс. Адже доволі унікальний випадок, коли людина, з іншого культурного, тим паче мовного середовища за 8 місяців, опанувавши українську, почала писати вірші та ще й знаходить дуже тонкі та влучні метафори. Послухайте його  пісню (Leo Mantis – Листи)! Із вже достатньо відомих я дуже люблю Vivienne Mort, “Вагоновожатые”. Мені подобаються деякі пісні Pur:Pur і “Один в каное”. Я люблю драйв O.Torvald, причому для мене більше задоволення їх слухати на концерті, ніж в записі. Я говорив про це з Женею Галичем, що їм треба з цим щось робити. Та вони круті.

1 MZ3A2693

– Що цим музикантам треба зробити, щоб стати успішними?

– Багато хто з них вже мають успіх. Якщо мається на увазі мірило масштабності успіху, то є одна фраза з курсу теології, який я проходив у Єльському університеті: “Відмінна ступінь є найсправжнішим ворогом Богу”.

Це означає, що не обов’язково міряти успіх матеріальними речами чи стадіонами. В кожного своє. Ми живемо в такий час в такому місці, що кожен з цих хлопців і дівчат робить свою справу. Хтось з них одного дня стане гіперпопулярним, не факт, що це зробить їх щасливими. Просто треба займатися музикою і любити її. Я ніколи не думав, що Гербі Генкок заздрить групі Rolling Stones.

1 MZ3A3534

– Іноді від критиків української музики можна почути, що крім “Океану Ельзи” та ще кількох імен, вітчизняна музика не варта уваги.

– Українській культурі складніше, оскільки ми дуже довго мали комплекс колоніальної меншовартості. Щоб стати “пророком у своїй вітчизні”, ти повинен бути сильніше, ніж всі інші навколо. Нам, наприклад, треба було набагато більше і тяжче доводити свою значимість, важливість і потрібність для людей, ніж у свій час багатьом нашим колегам у Росії. Але це зіграло добру службу, бо в результаті ми стали тими музикантами, які сьогодні можуть робити все, що захочуть, тому що ми пробивалися через це. І ніколи не шкодували і не жалілися на дискримінацію і ще щось. Ми розуміли, що так є.

Уяви собі, що українська культура перебуває в діаспорі, або у внутрішній резервації, або в культурному гетто в своїй же країні. Є багато народів, які довгий час жили в еміграції — євреї, вірмени, китайці в Chinatown та інші. Вони завжди працювали тяжче, більше викладалися, бо розуміли, що в них шансів менше і їм треба до останнього проявити себе. І тому ці люди ставали дуже успішними, вони постійно були, так би мовити, з напруженими мускулами. Тому я українським музикантам раджу не чекати, що впаде в один день манна небесна з повного сприйняття української культури де-факто і апріорі такою, як вона є, і любов’ю до неї. Ви мусите пробиватися через терни до зірок, так як зараз будує себе вся наша країна.

Музика чи культура, це одна з рефлексій з того, що відбувається в країні.

1 1093

– Чи є відмінність концертів “Океану Ельзи” в Мінську чи Вільнюсі, з тими, що відбуваються в Києві та інших містах України?

– Для мене жодної різниці не існує між Києвом, Мінськом чи Нью-Йорком, тому що ми на сцені музиканти. Мені приписують певну соціальну місію під час концертів. Можливо поза виступами вона є, і я її не стидаюся, а навпаки гордий, що життя так склалося. Але на сцені ми завжди та сама рок-н-рольна група.

– Російські прапори на концертах з’являються?

– Вони сто раз з’являлися і після подій 2013 року. Люди живуть у вільному світі, вони мають право приносити ті прапори, які вони вважають за потрібне. Таке з’являлося скрізь в Білорусі, Фінляндії, Берліні, Нью-Йорку, можливо, за винятком українських концертів, по зрозумілих причинах. Я не збираюся придавати цьому зайву увагу, ми на сцені для зовсім іншого.

– За роки популярності життя суттєво змінилося?

– От до прикладу: зазвичай я зранку бігаю по парку Слави, повз “Мистецький Арсенал”, недалеко від мого будинку, без окулярів чи інших засобів маскування. В метро я зараз не їжджу, а по Хрещатику ходжу. До речі, в метро не їжджу не тому, що так страшно популярності боюся, а тому що я можу собі дозволити їздити на авто, бо мені так зручніше. Якщо треба, можу проїхати в метро – нема ніяких питань. Можемо для експерименту разом проїхатися, але я не хочу, щоб потім думали, що це якась pr-історія.

У мене немає минулого життя. Я не прокидався в один день знаменитим.

Джерело: ДжемФМ

March 2017