Світовий тріумф Українського Національного Хору Олександра Кошиця

dsc_3848

dsc_3832До 70-річного ювілею хору О. Кошиця у місті Вінніпег, Канада

Коли у нескінченому просторі Всесвіту гасне велика зірка, вона ще мільйони років дарує нам своє яскраве сяйво.

Коли у Вічність відходить геніальна людина, яка усе своє життя, талант і діяння присвятила служінню людям, своєму народу, її світло зігріватиме нас довіку.

Чи здогадувався у далекому 1919 році керманич Української Народної Республіки Симон Петлюра, благословляючи Українську Республіканську Капелу на подорож у широкий світ, яку добру звістку про Україну і українців висилає за кордон? Чи у своїх найкращих сподіваннях вірив, що Олександр Кошиць і його хор стануть тим культурним вибухом, який, разом з невмирущим Щедриком, добряче потрясуть обережну Європу і стануть гідними світової першості?

1-dsc_3859“Далекоглядність Симона Васильовича Петлюри виявилася просто вражаючою, бо не політики і не дипломати, а О. Кошиць і його знаменита Капела на початку минулого століття відкрили світові нову державу – Україну, воскреслий із попелу український народ” (Празький  заспів у світових подорожах капел Олександра Кошиця. // Український світ. – К., 1998.).

Нарождення Української Республіканської Капели

В суботу, 3 грудня 2016 року, приміщення церкви Westminster United Church було переповнене прихожанами та гостями. Здавалося, увесь Вінніпег прийшов послухати неперевершене виконання українських хористів, відзначити 70-річний ювілей Вінніпезького хору О. Кошиця та віддати належне світлій пам’яті Маестро зі світовим іменем. В цей день тут відбувся святковий концерт хору під керівництвом Мирослави Пачес та фольклорної групи “Орлан”.

1-dsc_4036Долі людські незбагнені, а часом так хитромудро уставлені, що тільки з верхівки десятиліть, або й століть, можна насправді побачити усю геніальну картину. Нехай вже історики б’ються над плутаниною характерів, талантів, вічних цінностей та світоглядів, а ми сьогодні віддамо належне Українцю з великої літери, який до останнього подиху прославляв свою рідну землю і завдяки якому увесь світ ще в 20-х роках ХХ століття відкрив для себе пісенний талант українського народу.

В далекому 1919 році поступ Української Республіканської Капели країнами Атланти викликав справжній фурор та захоплення українською піснею і в той же час привернув увагу до молодої Української Республіки, яка на кілька фронтів  воювала за свою незалежність.

1-dsc_3975Репертуар хору Кошиця складався з народних пісень в обробці українських композиторів; також в своїй кишені хористи завжди мали 1-2 пісні або славетні країн, де в даний час виступали. Пізніше Кошиць згадував про виступ у Женеві у своїх спогадах: “Коли заспівали “Марсельєзу” в моєму аранжуванні, піднявся такий ґвалт, що я перелякався. Панночки повискакували зі своїх місць і в екстазі ламали парасолі об естраду. В Берні, після концерту, коли я сів до авто й туди втягли вінок такого розміру, як я сам, студенти закидали мене квітами й до самого готелю бігли з криками за автомобілем”.

На концерті в “Пляцца де Торес” в Мехіко-Сіті 26 грудня 1922 року було зафіксовано світовий рекорд присутніх – понад 32 тисячі. “Хор О. Кошиця” – а так його називали і називають поміж собою спеціалісти, 1-dsc_4092аматори співу – здійснив поїздку, рівнозначну якій не здійснила до сьогодні ні одна хорова капела – ні в часі, ні в просторі.

Перший виступ в Празі, одразу ж на наступний день було високо оцінено на сторінках часопису “Venkov” під заголовком “Veni, vidi, vici”: “Сенсаційний успіх мала вчора проба Української капели в Концертному залі імені Б. Сметани… На цю пробу було запрошено професуру Празької консерваторії на чолі з найвидатнішими композиторами і диригентами… Українцям вигукували “слава”, “браво”. Пізніше й вони віддали належне чеській музиці, виконавши ряд творів наших авторів. Згідно з оцінками найславніших митців, присутніх на цьому концерті, Український хор за своїм мистецтвом співу виявився одним з найкращих, що ми будь-коли чули”.

1-dsc_4236Критик п. Саламандра в “Le Gazette de Hollande” 24 січня 1920 року, після виступу українців, пише: “Які ми бідні, народи Заходу! Але це наші справи… справжній і єдиний засіб для народів пізнати один одного і полюбити – це обмінятися найкращими представниками мистецтва. А ось ще один доказ: раніше Україна мені була байдужа, а тепер я всюди битимусь за її мистецтво”.

Усі європейські спеціалісти, які рецензували виступи хору, відзначали феномен української пісні, її аранжування, єдність всіх компонентів хорової звучності.

Кошиць відкривав Америку, а Америка відкривала Кошиця

1-koshetz-2-001Ще на початку свого закордонного турне Кошиць пробує віднайти зв’язки з українською діаспорою Америки. В листопаді 1919 року він надсилає в редакцію американської газети “Свобода” лист до “заморських українців”: “Українська Республіканська Капела у складі 80 чоловік звертається до всіх українських організацій з гарячим проханням допомогти Капелі дістатись до Америки і українською піснею високо підняти прапор Української культури і право на вільне життя”. Проте цей лист загубився і хор продовжував гастролі аж до 1922 року, виступаючи в Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Голландії, Англії, Німеччині, Іспанії і Польщі.

1-dsc_3985У жовтні 1922 року, з допомогою американського імпресаріо Макса Рабінова, Український Національний Хор під керівництвом Олександра Кошиця (назву було змінено на “національний” у Варшаві у січні 1921 року) прибуває до Вашингтону. За тиждень в Нью-Йорку було записано серію українських пісень для рекордингової компанії “Брунсвік” – так українська пісня розпочинає свій переможний поступ не тільки концертними залами Америки, але й входить до світового репертуару звукозаписів.

1-dsc_4156Українське турне в США почалося з Нью-Йоркського знаменитого “Карнегі Холу”. За цим виступом слідують концерти в “Колосеумі” і в “Президентському Театрі”, які меланхолійна американська публіка сприйняла не менш гаряче, ніж європейська. Найповажніші видання “Злучених Штатів Америки” навперебій змагаються в похвальних рецензіях: “Ті, що не були на концерті, не можуть собі уявити, що вони втратили, бо в Даласі ніколи не було чогось подібного до цього хору. Музичний світ винен Кошицю більше, ніж він коли-небудь може заплатити за його бездоганний хор – це чудо всіх віків!” (“Times Herald”, 5 грудня 1922).

1-dsc_4315Свої вітальні листи надсилають хору й президенти найпрестижніших музичних закладів США. “Я не вірю в “суперлативи” (найвищий ступінь, gradus superlativus). Коли б я вірив, то боюсь, що я спокусився би вжити їх найекстравагантнішим способом для оцінки концерту Українського Національного Хору в Корнел Університеті 23 лютого 1923 р. Концерт був переконуючий з багатьох точок погляду. Багато рис екзотики, пікантна свіжість незвичайних ритмічних комбінацій, багата звучність хорової маси, красота і рухливість виконання, баланс ансамблю, мила свіжість орієнтального кольору всі ці риси зробили концерт відмінним і надзвичайним по враженню. Такі концерти мають велику виховуючу цінність, бо вони дають свідомості західного студентства повну уяву про народ, багатий в емоціональнім життю”, писав Джемс Т. Куерлс, професор Корнельського університету Нью-Йорку.

1-dsc_4201Колектив тричі виходив переможцем у щорічному конкурсі аматорів співу з чотирьох штатів, який влаштовувався газетою “Чикаго дейлі трібюн”. Газета відзначала, що за своєю злагодженістю, чистотою тону це є один з найкращих хорів в Америці.

Впродовж лише трьох місяців, з жовтня по грудень 1922 року, Український Національний Хор гастролював у Північній Америці, виступивши у Нью-Йорку, Вашингтоні, Річмонді, Детройті, Клівленді, Чикаго, Колумбії, Тулсі, Оклахомі, Мемфісі і Далласі. В деяких містах – по кілька разів.

Мабуть до цього часу пам’ятає Нью-Йорк виступи зведених українських хорів під керівництвом Кошиця, так званої “Нью-Йоркської Сімки”. У 1932 році “Сімка” виступила разом з танцювальним ансамблем Василя Авраменка на святкуванні 200-річчя з дня народження Джорджа Вашингтона. У червні 1939 року вже “Вісімка” – українські хори у складі близько 500 співаків – виступила на Світовій виставці у Нью-Йорку.

Канадське життя Олександра Кошиця

1-dsc_4238Майстерність Олександра Кошиця-композитора відшліфовується в Америці, де він здійснює обробки та аранжування славнів, творів афро-американських та мексиканських композиторів. Проте саме українська пісня з подачі Кошиця стає всесвітнім брендом, як це сталось із “Щедриком” Леонтовича. В Нью-Йорку Кошиць написав музику до п’єс “Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького та “Казка старого млина” С. Черкасенка, був композитором та музичним керівником фільму “Маруся” за п’єсою Старицького “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, який знімався в Нью-Йорку, опрацьовував духовні твори (літургії).

1-dsc_3931На початку 30-х років, після успішних гастролей в Південній Америці, Український Національний Хор розпався. Люди влаштовували особисте життя. Після усіх грандіозних виступів і світового визнання в наступні десять років геніальний митець опинився на самоті, забутий усіма, в матеріальній скруті. В 1941 році про Кошиця згадала українська діаспора Канади і йому запропонували посаду викладача на курсах підготовки диригентів та керівництво українським хором. В місті Вінніпег, провінція Манітоба, він продовжував творити останні три роки свого життя, записуючи українські пісні для нащадків. Там він і помер 21 вересня 1944 року, залишивши після себе кохану дружину Тетяну Георгієвську-Кошиць, незмінного друга і хористку усіх його європейських та американських гастролей.

1-dsc_3935Українські хорові колективи і диригенти Канади великою мірою завдячують успіхами саме Кошицю. Під його впливом розпочав свою діяльність відомий сучасний диригент Володимир Климків, який в 1951 році очолив Хор молоді Українського Національного Об’єднання, організованого в 1946 році Галиною Хам. У 1967 році хор змінив назву на хор ім. О. Кошиця, яким В. Климків керував до 1990 року. У 1992 році канадський хор став лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка.

***

1-dsc_3937Українські канадці турботливо оберігають пам’ять про свого геніального земляка, особливо тепло згадуючи про нього під час концертів хору О. Кошиця, як це було 3 грудня цього року. Поруч, в Українському Культурному Осередку, можна було оглянути архів Кошиця, який передала нашій громаді Тетяна Кошиць. Після надзвичайно зворушливого виступу хору, мені захотілося потримати в руках реліквії Великого Диригента і сфотографувати їх на згадку. Тут були світлини хору, афіші його виступів, плакати та листівки. Та, звичайно, найбільш цінними реквізитами цього музею стали: камертон Кошиця, його Медаль Визнання з Брюселю 1920 року (Medallion of Recognition to Alexander Koshetz – “Commune de St.Gilles”, Lez Bruxelles, Brussels from 1920), годинник – подарунок директора Театру Діресто з Мехіко-Сіті 1922 року (Watch, gift from the Theatre Diresto, Mexico City), його закордонний паспорт з відмітками ледь не усіх країн Європи та обох Америк, ориґінальна платівка із записом “Щедрика” Українським Національним Хором під проводом Олександра Кошиця та оригінал його угоди з компанією Вітмарк енд Санс (Royalty Agreement  M.Witmark & Sons, signed in New York in 1933 between Aleksander Koshetz and Max T. Krone).

Ті, хто порівняно недавно прибули до Північної Америки, звичайно, могли нічого не знати про диригентську та композиторську діяльність українця Олександра Кошиця, яка мала світовий резонанс. Радянська влада, зрозуміло, зовсім не була зацікавлена в популяризації його імені. Проте сьогодні, ми не маємо ніякого морального права на мовчання. Кошиць змінив уявлення музичної громадськості усього світу про засади національної музики, усе своє життя прославляючи свою Неньку – Україну.

Тепер Україна повинна подбати про нього і прийняти його в свої обійми.

1-dsc_3925

Famous Ukrainians