Сергій Мартинюк: “Я б вивів українців на вулиці кожного міста і села України – прибрати нашу чудову країну!”

DSC_3253

В Україні останнім часом стає все більше і більше якісної молодої музики… Хоча, навіть не стає, а вона просто виринає із глибин, куди її свого часу заганяли виконавці низькопробної поп-музики із Росії. Але є гурти, з когорти “непотопаючих”. І Фіолет – один з таких.

Колектив, створений Сергієм Мартинюком у Луцьку в 2009 році, можна вважати справжнім феноменом сучасного українського шоу-бізнесу. Чому? Тому що хлопці за ці роки досягли таких вершин, які не снилися навіть “великим” поп-зіркам. І все це без продюсерів-товстосумів.

Нині Фіолету є ще куди рости (“Олімпійський” не лише ж для Океану Ельзи будували, правда?). Але уже зараз Мартинюк і Ко мають ротації на усіх найбільших радіостанціях та каналах, сотні тисяч переглядів у YouTube, а головне – вдячну та щиру базу шанувальників, які “окуповують” концертні зали за години до виходу на сцену своїх улюбленців.

До речі, зараз “фіолетові” активно працюють над новим альбомом. Про це і не тільки – у інтерв’ю із Сергієм Мартинюком.

Сергію, розкажи про ваш майбутній альбом? Що буде спільного, а що відмінного у порівнянні з попередніми релізами?

– Новий студійний альбом Фіолету побачить світ в жовтні 2018 року і носитиме символічну назву “Aurora”.  Він про зміни та спротив циклічності. Плануємо, як ніколи, гармонійно поєднати там традиційні для нас поп-рокові традиції, стиляжну електроніку та гітарний драйв. Досвід роботи з продюсером Артуром Даніеляном дозволяє припустити, що має вийти щось дійсно цікаве… Що саме, загадка навіть для нас, музикантів.

– Як би ти прорекламував Фіолет для заокеанських слухачів, які ніколи не чули вашу музику?

– Питання складне, яким повинні радше музичні критики займатися. Але… Фіолет – це український мелос, це лірика, яка виросла на класиці сучасної української поезії, це струйові гітари, характерний надрив і розмаїття тем – від любовних драм до соціальних бойовиків та філософських притч. Це музика, в якій себе може знайти і непосидючий школяр і вдумлива літня людина. Напевне… В будь-якому випадку – рекомендую!

– Коли нарешті з’являться англомовні пісні у Фіолету?

– Не плануємо наразі. Особисто мої музичні амбіції обмежені теренами україномовної аудиторії. Хоча, якщо задумаємо записати альбом каліфорнійського поп-панку, тоді все можливо… Хоча – ще цікавіше було б записати такий альбом саме з україномовними текстами!

DSC_3181

– Як, на твою думку, українському гурту стати популярним на Заході?

– Само собою, це мовна орієнтація, тобто англомовні тексти, зрозумілі лексично і ментально тамтешньому слухачу. Якщо, звісно, мова не йде про нашу етніку, на прикладі ДахаБраха (український етно-фолк-гурт, який сьогодні є одним із найпопулярніших у Європі. – Прим. ред.) Гарні приклади успіху за кордоном – наші Jinjer та StonedJesus, які збирають повні клубні зали в Європі та, наприклад, Центральній Америці, все частіше втрапляють до лайнапів топових фестів. Та чомусь не це мені видається головним. Найважливіша складова будь-якого подібного успіху – фанатична відданість своїй справі.

– Яку б оцінку за 10 бальною шкалою дав українській музиці у порівнянні з закордонною? Є команди, які здатні конкурувати з іноземними виконавцями?

– Я б не порівнював, хоча б з позицій культурного розвитку нашого регіону і кількасотлітнього перебування в орбіті впливів російського шовінізму у різних його політичних формах. Ми ростемо. Технічно, мисленнєво, різнобічно. Кілька живих сетів на українських фестах цього літа, де одну сцену ділили українські гурти з європейськими та американськими топами, особисто мені яскраво продемонстрували: українська музика здатна качати. Попри відсутність досвіду і повітря сценічної свободи. Українським музикантам потрібно ще трохи часу і підтримки. Українська музика – це лакмусовий папірець здорового духу українців. Тому цей “кач” – явище взаємозалежне – з музикантами ростуть і слухачі.

– Що кардинально змінилося в українській культурі після початку війни на сході нашої країни? І що змінилося у суспільстві в цілому?

– Кардинальних змін особисто я не відчув, проте  українського і україномовного мистецтва на позір стало більше. Музики, книг, кіно… Кількість, звісно, це не завжди якість, але це природній процес, в рамках якого кожен пройде етап жорсткої світоглядової та ринкової селекції. Світ летить надто швидко, і хочеш ти чи ні, але повинен тримати руку на пульсі подій та тенденцій. Соціум втомлений війною та стабільними інформаційними атаками, проте – люди розуміють: капіталовкладення в культуру, зокрема, – це інвестиції в наше умовне завтра та мисляче покоління громадян, виборців, управлінців, врешті. Тут важливо, аби культура не використовувалася владою як прикриття для тих самих махінацій та грабунку держави.

– Що може зробити особисто звичайний українець для загальної перемоги? Чи достатньо моральної підтримки і постів у Facebook?

– Я завжди був прихильником ефективного розвитку малих громад та проектів, які в сукупності б мали формувати високомобільне суспільство, готове до реформ та вчасних реакцій на зовнішні виклики. Тому, кожен українець, незалежно від сфери зайнятості, має як мінімум якісно виконувати свою роботу та формувати навколо себе хай невелике, але освічене і соціально відповідальне середовище.

– Творення малих соціальних, культурних та бізнесових стартапів – чіткий шлях до зрілого та здорового соціуму. Все це поки в зародковому стані, але напрямок, я вважаю, чіткий і ясний.

– Згадай, що саме тебе спонукало зайнятися музикою?

– Музика в моєму життя з’явилася спонтанно – спочатку у вигляді концертно-фестивальної діяльності (Форпост, Бандерштат та інші) і вже потім у вигляді пісенної творчості (Фіолет). Це був мій спосіб самоствердження і пошуку конструктивного діалогу зі світом. Я не хотів займатися політикою, але хотів впливати на людей. По-хорошому впливати. Музика – ідеальний рупор.

– Не всі твої поетичні тексти кладуться на музику – ти багато пишеш просто поезії. Також відомо, що працюєш над романом. Коли нарешті вийде твоя книга?

– Роман вже написаний. Він про двох ексцентричних вар’ятів, які мандрують автостопом Україною в пошуках свого щастя. А ще – про місто мого дитинства – Дубно, на Рівненщині. Роман про любов до ближнього свого, яка в епоху цифрових технологій часто не виходить за межі пластикових корпусів наших гаджетів. Маю надію, книга вийде в світ у 2018-му, коли ми остаточно визначимося з видавництвом.

– Ти багато читаєш. Хто з авторів і чому найбільше вразив останнім часом?

– Володимир Рафєєнко і його “Довгі часи” – квазіреалістичний погляд на донецькі баталії – твір неоднозначний, але тим і цінний, бо змушує думати і виходити на рівень сприйняття світу поза константами чорне/біле.

“Крістіна” Стівена Кінга – один з кращих романів про юнацький максималізм з мною читаних: в головному героєві і його одержимості старим авто я постійно бачив себе… Корисна книга і психологічно тонка. Раджу.

DSC_3176

– Загалом, ти дуже активний. Де береш сили і наснагу на творчість, на постійні зустрічі, виступи тощо?

– Вже і сам не знаю, де беру. Потребую місяця тихого океанського узбережжя, де з музики буде тільки шум хвиль, крики птахів та нічний шерхіт вітру. Кілька книг, можливо iPod, але точно не Інтернет. Втома дика – 8 років Фіолету в щоденному режимі та 11 років Бандерштату (Сергій є арт-директором фестивалю. – Прим. ред.) притомили своїми темпами, а так як справді серйозні вершини тільки попереду, відпочинок необхідний. Рідні стіни та домашня бібліотека вже не допомагають.

– Про політику. Чи можливо, що наступним гарантом стане Вакарчук, Зеленський чи ще хтось з шоу-бізу, про що останнім часом багато говорять?..

– Я не вірю, що олігархічні клани таке дозволять, а навіть якщо це станеться, отже – це теж елемент запланованої гри. Я не параноїк-конспіролог, але з вірою владі в мене дуже погано. Інша справа, що переважна більшість українських виборців віддає свій голос за кандидата з архетипом “директор м’ясокомбінату” і в цій ментальній парадигмі шоуменам точно не місце. Хоча, гірше б в Україні не було точно, якби президентом став Вакарчук.

– Що зробив би президент України Сергій Мартинюк у перші 100 днів каденції?

– Мені влади давати не можна. Я б знищив політичний плюралізм уже в перші 30 днів каденції, коли б почав саджати всіх тих, кого не посадили Ющенко та Порошенко. Це могло б обернутися національною катастрофою, бо я все таки прихильник компромісів. Та і політична воля будь-якої нової влади – це не воля народу, це воля політиків. Ніколи не потрібно це забувати, коли вчергове надумаєш повестися на владну баланду. Тому, на решту 70 днів каденції я б вивів українців на вулиці кожного міста і села України – прибрати нашу чудову країну!

January 2018