Багата та щедра талантами українська земля, не обминув цей дар і Сокальщину.
Прекрасні народні вироби свідчать про художній смак і обдарованість населення нашого району України. Це видно і в тканинах, і в одязі, у вишивці, кераміці та писанці. Століттями народ розвивав їх, вдосконалював, пристосовував до нових умов. Один з найдавніших видів декоративного мистецтва, українська вишивка, що зазнала особливого розвитку з часів Київської Русі. Це мистецтво з роками розвивалося і вдосконалювалося, традиції і звичаї збереглися до нашого часу. Вишивкою прикрашають одяг, рушники, скатертини, наволочки і серветки. Кожна вишивка має свою історію. З покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Народні майстри старанно зберігають свої традиції.
Місто Сокаль у давнину належало до Белзького князівства. У 1424р. одержало Магдебурзьке право. Одначе татарські набіги й релігійні міжусобиці перешкодили розвиткові там ремесел.
Так, легенда про Сокальську сорочку свідчить про нещастя, яке спіткало людей в 1519 р. Монголо-татари спалили місто Сокаль, загинули чоловіки, сини. Жінки в тяжкому смутку почали вишивати сорочки чорними нитками.
Існує інша легенда: в часи, коли на наші села здійснювали численні набіги монголо-татарські орди, які винищували населення, забирали дітей, молодь, чоловіків у неволю, саме Сокальщиною пролягав «Чорний шлях», яким невільників відправляли у рабство. Місцевість часто потерпала і заліковувала рани від таких набігів. І ось жінки, оплакуючи своїх рідних і близьких, на знак трауру, вирішили до дев’ятого покоління вишивати одяг лише чорними кольорами. Згодом стали вкраплювати незначну кількість червоного й жовтого кольорів. Життя покращилось, минуле з часам перетворилось в легенду, але традиція вишивати сорочки чорними нитками дожила до наших днів. Сокальську сорочку впізнають всюди, як в Україні, так і далеко за межами краю.
Найбільше пам’яток вишивального мистецтва Сокальщини збережені з часі в кінця ХІХ і в першій чверті нашого століття, маючи у собі відбитки попередніх епох та еволюційних змін, що сталися в різних галузях мистецької культури краю. Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті виконане ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів. Загалом вишивки виконувалися хрестиками, стебівкою, позаголковим швом і рідше – плоским гаптом. На Сокальщині в кінці XIX століття був поширений геометричний орнамент. На початку XX століття у Сокальських вишивках все більше поширюється рослинний орнамент з мотивами руж, тюльпанів, барвінку. Він компонується у вигляді смуг, галузок з квітами, букетів або віночків з квітів та листків. Рушники на Сокальщині вишивають на кінцях у кілька рядів геометричним орнаментом і закінчують декоративно-в’язаними тороками або мереживковими швами. Один – два рядки виконані широким узором різного геометричного орнаменту, а між ними – дві або три вузькі смужки. Пізніше стали вишивати рушники і з рослинним орнаментом. Такими рушниками прикрашують інтер’єри храмів, родинні ікони, світлини тощо. Оригінальні вишиті інтер’єрні вироби – скатерті, серветки, пошивки на подушки. На пошивках найпоширеніший орнамент у вигляді смуги або гірлянди квітів, на скатертинах – обрамлення або дрібні розкидки квіточок, що заповнюють усе поле.
Зображені орнаментальні мотиви на Сокальській одяговій вишивці – своєрідна інтерпретація оточуючої природи і предметів побуту, на що вказують і самі назви орнаменту: “ружі”, “галузочки з ягідками”, “сливочки”, “колесо квітів”, “дзвіночки”, “яблучка”, “горішки”, “смерічки”, “галузочка тюльпана”, “галузочка дикої рожі”,”виноград”, “віконця”, “барвінок” тощо.
Для рослинного орнаменту характерна легкість композиції, взаємоузгодження кольорових відтінків. Геометричні вишивки мають такі назви: «клинці в клинах», «калиточка», «зорі», «вікна більші», «більші клинці», «малі клинці», «трикутні клинці», «вужі- козельці», «зірки», «посажка», «вишні».
