Спочатку трохи історії
Українське село Чикаго (а так дослівно можна перевести з англійської Ukrainian Village of Chicago) – це частинка нашої батьківщини. Запитайте будь-якого перехожого в чиказькому даунтауні, де знаходиться цей район, і він впевнено махне рукою: “Так ось він, їдьте по вулиці Чикаго на захід і ви його не пропустите”.
На захід, так на захід. Межами Українського села є вулиці Division Street на півночі, Chicago Avenue на півдні, Western Avenue на заході і на сході – Damen Avenue. Для чикагців він став одним з найбільш відомих і улюблених районів Міста Вітрів.
До 1930 року тут було п’ять церковних парафій, в тому числі знаменитий собор Святого Миколая, спроектований у візантійсько-слов’янському стилі (Byzantine-Slavonic style of St. Nicholas Cathedral). Собор Святого Миколая, збудований між 1913 і 1915 роками, став серцем Українського села.
Але ще якихось 130 років тому на місці Українського села знаходилися сільськогосподарські угіддя, які першими “обжили” німецькі переселенці. Однак, до початку XX століття район став у значній мірі слов’янським. Подібно Литовському центру в околиці містечка Bridgeport, українці селилися в цьому “польському центрі” (Polish downtown) через зрозумілу близькість мов, культурних традицій. Активне будівництво житлових будинків тривало з 1886-го по 1920-і роки.
Бурхливе заселення району було викликано будівництвом в 1895 році залізничної лінії вздовж вулиці Пауліна, яка до 1964 року була повністю виведена з експлуатації. З ростом українського націоналізму і припливом політичних біженців під час Другої світової війни цей район надбав чітку українську ідентичність, яку українська громада міцно зберігає й донині.
Американська енциклопедія етнічних громад США оцінює українську громаду Іллінойсу приблизно в 200 тисяч осіб, з них в Чикаго проживало 46 тисяч (згідно перепису населення 2000 року). Це одна з найпрогресивніших, високоосвічених і висококультурних громад нашого штату, яка ніколи не забуває про своє коріння і свою національну приналежність. І якщо влада США справді тихо сподівається на швидку асиміляцію іммігрантів з різних куточків земної кулі, то моє серце сповнюється гордістю за дітей, онуків і правнуків наших переселенців з часів Другої світової війни, які розмовляють чистою українською мовою, ходять в українські церкви і є постійними членами українських громадських організацій.
З початку 20-го століття і до сьогоднішнього дня район Ukrainian Village продовжував розвиватися і розширюватися. Тут продовжують функціонувати три основні українські церкви, кредитна спілка “Самопоміч”, українська школа, Український Національний музей (Ukrainian National Museum), Український культурний центр (Ukrainian Cultural Center), Український Інститут Сучасного Мистецтва (UkrainianInstitute of Modern Art); штаб-квартири українських молодіжних, політичних та громадських українських організацій, а також українські магазини і бізнеси.
Ще якихось 15-20 років тому район Ukrainian Village вважався неблагополучним з точки зору активності кримінальних елементів. Брудні вулиці, натовпи чорношкірих нероб, безліч старих автомобілів, що припарковані на вулицях, висока активність вуличних банд – прогулюватися по такому району було небезпечно для здоров’я. Напевно, сукупність всіх цих факторів і змусила більшу частину польської громади “відійти” далі на Північ (про що більшість з них згодом дуже пошкодували).
Але ніщо не могло зрушити українців з їх “законної” території. Навпаки, будівництво нових сучасних будинків, наявність українських церков і шкіл, магазинів з європейськими продуктами, медичних, страхових та юридичних офісів, українських громадських організацій, а, головне, української фінансової установи “Самопоміч”, яка завжди підтримувала і продовжує допомагати проводити громадські та культурні заходи, як магнітом притягнуло в Ukrainian Village тисячі “нових” українців четвертої хвилі імміграції. Оновлення цього району ще більше згуртувало і об’єднало українську громаду, сприяло активізації більшості її членів у культурному та політичному житті Української села.
За що ми любимо Українське село?
Ukrainian Village разом з Wicker Park створили унікальний район, повний історичних будинків, церков і парків, названих Західним містом (West Town, west side neighborhood).
Ті з вас, хто ніколи не був в Українському селі Чикаго, напевно будуть здивовані, наскільки цей район нагадує красиве європейське місто. Чисті зелені вулиці, квіткові ящики з кучерявими рослинами на балконах, маленькі булочні, невеликі приватні магазинчики та ресторани, привітні сусіди – це все характеристики суспільства Старого Світу. Після Помаранчевої революції в Україні та Майдану в Києві багато будинків прикрасили українські прапори. Раніше це був район в основному старих односімейних будинків, який з часом перетворився на гармонійну суміш великих житлових кондомінімумів, двох- і трьохквартирних будинків та невеликих сучасних котеджів.
Багато з історичних будинків Ukrainian Village були спроектовані і побудовані знаменитим чикагцем, одним з перших торговців нерухомістю після Великої чиказької пожежі 1871-го року, Вільямом Д. Керфутом (William D.Kerfoot). Він відомий тим, що вже на другий день після пожежі придбав барак, розшукав старі карти міста і відкрив бюро з продажу нерухомості. Над входом він написав: “Все пропало, крім дружини, дітей та енергії” (“All gone but, wife, children and energy”). Незабаром він заробив мільйони, продаючи землі під будівництво і будинки в Чикаго.
Зазвичай, монументальні цегляні або кам’яні будинки у вікторіанському стилі в цьому районі передавалися з покоління в покоління і залишалися власністю родини. У багатьох з них залишилися чудові подвір’я позаду будинків з красивими квітниками і навіть невеликими городами.
Початок. Продовження в листопадовому номері.
