Українське Село в Альберті – місце перетину епох та культур

– Такий цікавий акцент! Звідки ви?

– З України!О! Я думаю, що мені ваша вимова нагадує мою прабабу, ми її називали “баба маленька”, кумедно вимовляючи два, знані з дитинства, українські слова сказав білявий хлопчина з енергетичної компанії, який прийшов перевіряти справність лінії. В мене досі ціла родина на фермі. Я там всі вакації проводив з бабою маленькою, вона мені співала, варила пироги і ми часто їздили в Українське Село. Ви знаєте Українське Село?

Правда часто? здивувалася я.

Так! Дивно, чи не так?! Баба казала, що їй це нагадує молодість і дитячі роки, коли вона тільки приїхала з батьками з України. Ми з нею гуляли по Селу, і вона мені розповідала про дерев’яні хати (в такій, подібній, вона виростала), про церкву, де всі збиралися. Пригадувала, як молоко возили в таких бляшанках великих. В її містечку розвозив молоко пан “Гальо” так всі його називали, бо він, коли віз молоко, голосно кричав: “Гальооо!” Розповідала, як жили бідно і як вони, дітьми, багато працювали. Плакала, казала, що Село їй “маму і неня” нагадує. Я все дивувався, чого ми весь час туди їдемо, якщо там вона тільки плаче?!

1.Дівчина, яка перевтілилася в образ ранньої емігрантки з Буковини і знайомила мене з життям у бурдеї (1900ті рр.)
Дівчина, яка перевтілилася в образ ранньої емігрантки з Буковини і знайомила мене з життям у бурдеї (1900ті рр.)

Ця розмова трапилася мені саме того тижня, коли я почала працювати над матеріалом про Село (бувають же ж такі збіги), і є чи не найкращою ілюстрацією для розуміння того, про що буде йти мова.

Село Української Культурної Спадщини (Ukrainian Cultural Heritage Village) – музей просто неба, який відтворює побут українських першопоселенців на просторах центрально-східної Альберти. Музейні експонати – традиційні хати та господарські приміщення, церкви, крамниці, готель, залізнична станція, школа і навіть поліційна дільниця – автентичні споруди, які пам’ятають людей і життя, яке вирувало у більших та менших українських поселеннях, починаючи від перших кроків наших емігрантів на цій землі. Разом – понад 30 історичних будівель, число яких зростає (вже в часі моїх останніх відвідин тиждень тому дізналася, що тривають роботи над облаштуванням нових об’єктів). Окрема частина експозиції – хати, в яких виростали відомі постаті в українсько-канадській історії, як наприклад мер Едмонтону Вільям Гавриляк та Ед Стельмах – прем’єр Альберти.

2.Продуктова крамниця з 1925-30их рр.
Продуктова крамниця з 1925-30их рр.

Вперше я потрапила до Села кілька років тому з подругами, які не переставали обурюватися, що це за українське село, в якому немає вишитих сорочок та вишневих садочків. У мене ж, вперше за довгий час відвідування музею подібного типу, ще й у діаспорі, не залишилося після смаку штучності та надуманості. Ба, навпаки! Годі було переконати моїх супутниць, що рясно оздоблені вишиті сорочки, яких вони так очікували, не носили люди для щоденного порання по господарству. Вкрай заімпонувала ідея показати справжнє, не романтизоване, життя української громади першої та другої хвиль еміграції, їх щоденні клопоти, облаштування побуту, пристосування до умов чужої далекої країни, врешті творення українсько-канадської традиції – самобутньої і неповторної окремої культури.  У цьому полягає суть концепції музею живої історії, втілення якої ставлять собі за мету організатори – простору, що не лише максимально точно розповідає історію, але дає змогу стати очевидцем її творення. Тут можна впродовж дня опинитися в ранніх 1900-их роках – зайти у бурдей (землянка, яка слугувала житлом для ранніх переселенців, яку будували на перших порах, поки не заробили і не спромоглися на більше житло) і поділитися гризотами про цьогорічний урожай з нещодавно прибулими селянами з Буковини, перемандрувати у 1920-ті роки і пофілософствувати про життя з балакучою half-на-пів (переплетення в мові українських і англійських слів) донькою власника готелю, затриматися  у 1930-их і дізнатися ази успішного ведення бізнесу від власника крамниці господарських товарів, тобто, в дійсності повернутися століття назад, побачити тодішній світ очима його сучасників, торкнутися історії.

4.Вантажне авто власника крамниці господарських товарів з містечка Восток, Альберта (1920ті рр.)
Вантажне авто власника крамниці господарських товарів з містечка Восток, Альберта (1920ті рр.)

Взагалі, актори-інтерпретатори – це чи не найбільша гордість Села, саме вони втілюють ідею “історії від першої особи”, тобто, задають музею того неповторного індивідуального шарму, який він має. Як би я не намагалася спровокувати і вивести з ролі  акторку (а я дуже старалася), відповідь залишалася незмінною: “Та шо ви від мене хочете? Не відаю, про шо ви говорите! Я народиласи на Буковині в 1889 рокови, приїхала до Канади в 1903-му, вже була м дівкою. Ідіт туво попри свині, там коротша дорога, мої діти так бігають”.  І я пішла городами, попри стодолу і стаєнку, розглядаючи краєвиди типового українського села, з незвичними вкрапленнями канадських елементів. До речі, охочі отримати роботу такого типу в Музеї зобов’язуються пройти ґрунтовне навчання (триває цілий місяць і передбачає кінцеве тестування), яке включає історію не лише свого персонажа, але й загальну історію української еміграції в Канаді. Значна частина кандидатів – нащадки ранніх переселенців, які прагнуть відкрити для себе незнані фрагменти в історії українців в Канаді і своєї родини, зокрема.

Стодола та хлівець з садиби сім’ї Слемко (1918-1919 рр.)
Стодола та хлівець з садиби сім’ї Слемко (1918-1919 рр.)

Вже біля свиней підслухалася інша розмова. Жінка в білій полотняній сорочці і буковинській запасці підійшла з відром і висипала їжу у ночви. Поросята неквапливо посунули до харчу і одне всілося ціленьке у посудину. За цим усім спостерігали десятки зацікавлених оченят.

“Look, mommy, pig! Pepa pig!”

Поросятко на імя Хуліган
Поросятко на імя Хуліган

“Так, донечко, це справжня свинка. В нашої баби в селі в Україні такі самі”.

В такому невеличкому епізоді Село так просто пов’язало теперішнє з минулим і майбутнім.

Біля невеличкого хлівця зі свинями я підсіла на бричку і застала інший діалог в розпалі. Двоє, середнього віку, чоловіків з різних кутків українських поселень Альберти шукали спільних знайомих, перебираючи українські прізвища своїх сусідів одне за одним, і дійшли до того, що навіть в роки кавалєрування зустрічалися з тією самою дівчиною. І хоч роз-мовляли вони чистісінькою англійською мовою, стиль розмови, безпосередність інтонації та сердечність, з якою чоловіки спілкувалися, реготали, видавала, таки, наших людей – простих і доступних. Я і пані, що керувала бричкою, були свідками розмови, яка хоч і була доброзичлива та зовсім не передбачала ніяких нечемностей, все ж стосувалася життєвих історій інших людей. В якийсь момент наша перевізниця пригальмувала і випалила чудовою українською мовою: “Вже доста!” І не знати, чи то вона до коней, чи до балакучих хлопців зверталася. Але й ті, й інші зупинилися.

5.Квиткова каса залізничної станції Белліс, Альберта ( 1920-1930ті рр.)
Квиткова каса залізничної станції Белліс, Альберта ( 1920-1930ті рр.)

Що мене дійсно вразило під час останніх відвідин музею – значна кількість не українців. Індуси в багато оздоблених сарі та африканські жінки в барвистих сукнях все прибували автобусами і вибудовувалися в голосну чергу за варениками. Те, що мене особисто найбільше цікавило цього разу – як музей, присвячений українській етнічній групі може привернути увагу не українців, як потрібно ставити українське питання, щоб воно відлунювало в інших національностях, що мені видається актуальним і суттєвим не лише для мультиетнічної Канади, але й для українського музейництва та культури в цілому у інших країнах. На цю тему ми мали зустріч з виконавчою директоркою Спільноти Друзів Села Української Спадщини Христею Хом’як. (Спільнота – неприбуткова організація, заснована для підтримки Музею, в першу чергу, інформаційної, фінансової та загальноорганізаційної).

Наша досить недовга, але дуже надихаюча розмова сягнула значно далі, ніж проблематика, з приводу якої ми зустрілися. Ми обговорили, як зміни поколінь українців впливають на загальне позиціонування української культури і культурних маркерів, про спеціальні освітні програми Музею для загальних, не українських шкіл, які мають на меті показати на прикладі розбудови українських поселень розвиток сіл в Альберті і навіть про проекти підтримки локальних фермерів та внутрішню, музейну продукцію (ще будучи в подарунковій крамничці я звернула увагу на цілі полиці, заставлені медом власного збору), а також, як відбувається взаємодія з урядом, на балансі якого знаходиться Музей. До слова, Село Української Культурної Спадщини стало історичною пам’яткою провінційного рівня в середині 1970-их років, в період особливого піднесення українського суспільно-культурного життя, для якого вдалим фундаментом став державний курс Канади на запровадження політики багатокультурності, завдяки якій значну підтримку отримали, в числі інших, і українські проекти та програми.

Сільський транспорт
Сільський транспорт

Розмова з панею Виконавчою Директоркою, на яку хотілося б звернути особливу увагу, буде найкращим коментарем щодо питання, яким я задавалася протягом останніх відвідин Музею. В розповіді про плани на майбутнє ми торкнулися питання, як заохотити до відвідування Українського Села знову, повторно, навіть коли здається, що усе вже там бачив. Це привело до центральної думки, яка мені виглядає напрочуд вчасною і правильною місією, яку собі може ставити музей – цей конкретний, чи будь-який інший. Розширяти побутуючі наративи, переосмислювати стереотипізовані закостенілі образи і форми подачі, ставити більше питань до себе і для себе самих, як організаторів, як дослідників, як учасників процесу. Відверті питання і відповіді – це те, що збагачує, і те, що здатне відгукнутися різними мовами навіть на вузькоетнічний, але щирий і правдивий, а тому зрозумілий, імпульс. Такий підхід виглядає особливо на часі в умовах динамічності світу і може стати вдалою основою для оновлення та актуалізації української проблематики, смислів та образів.

. Українська Греко-католицька церква святого Миколая (1925-1930ті рр.)
Українська Греко-католицька церква святого Миколая (1925-1930ті рр.)

Вже прямуючи до паркінгу, я минала столики музейного кафетерію, де сиділи ті ж таки хлопці, які все не могли наговоритися: “А ти знаєш Романюків, Танасійчуків…?” У відповідь лунало: “Знаю!” Поряд сиділа велика родина в барвистих одежах, де смугляве дитя зі смаком наминало пироги і через раз годувало свою, щойно куплену, лялю в українському костюмі. Якось, раптом, до мене прийшло усвідомлення того, що саме зараз і тут ці люди формують про українців своє враження і може Музей покаже їм інший бік – не багатостраждальної, вічно упослідженої нації, а гордих завойовників прерії, яким до снаги приборкати дику природу чужої країни, розбудувати власні обійстя, а відтак, села та міста, здобутися на роль у соціально-політичному житті великої Країни. Заледве можливо підібрати більш влучний музичний супровід до цієї миті, ніж дует в ковбойських капелюхах, який грав традиційні українські мелодії в канадській кантрі-інтерпретації.

unnamed (1)

В серпні в Селі Української Культурної Спадщини проходитиме традиційний фестиваль, який має назву “Український день” – забавлянки для дітей та дорослих, спеціальні воркшопи та виставки і, ясна річ, концерт з виступами українських канадських гуртів – це must be seen українських вакацій в Західній Канаді. Тож, там і побачимося!

1.Бляшанки для молока 1920ті рр.
Бляшанки для молока 1920ті рр.

Articles