Українці за кордоном формують громадську думку про Україну через “народну дипломатію”, – Жадан

13308676_10207873761380871_6163344164535366421_o

“За кордоном зароджується таке собі суспільне лобі, формування суспільної думки про Україну самими українцями. Тут друзі роблять у Відні дні української культури – протягом двох тижнів, з 23 квітня, в різних цікавих приміщеннях, з віденською філармонією включно”, – пише український письменник Сергій Жадан у своєму блозі на ТСН.

“І не те щоби я робив їм рекламу (хоча – чому б і не порекламувати людей, які винаймають віденську філармонію для пропагування української культури), просто ось що спадає на думку – останнім часом стикаєшся з цілком інакшою поведінкою українців за кордоном. Вони інакше поводяться, інакше себе тримають. Я говорю не про туристів, говорю про тих, хто переїхав назавжди (або думає, що переїхав назавжди), чи, принаймні, надовго. Їх тепер одразу помічаєш, їх важко з кимось сплутати. Мабуть, тому, що вони не бояться бути собою.

P1050157

Це те, що змінилось останнім часом, за останні три роки. Якщо вже їздиш світами й спілкуєшся з українцями, чийого цвіту розкидано по цілому світу, то не можеш не помітити, як їх – громади й товариства в різних країнах старого та нового світів – згуртували й вирізнили події останніх років. Власне, представники цієї нової, останньої на сьогодні (хоч навряд чи останньої назагал) хвилі еміграції перезнайомились саме на майданах теплих і мирних західних столиць взимку 14-го. Вони так і говорять – “познайомились на нашому майдані”, маючи на увазі майдан де-небудь в Осло чи Кельні.

Що цікаво, ці маленькі (а іноді не такі й маленькі) майданчики багато в чому подібними були до майданів у містах та містечках України – на них так само виходили люди з доволі таки різними уявленнями про те, чого саме вони хочуть і як саме вони готові цього добиватись. Вони так само симпатизували різним лідерам та партіям, так само говорили різними мовами. Об’єднувало їх те, що всі вони українці. І вийшли “за Україну”.

P1050160

Власне, й “після майданна” ситуація в “материковій” Україні багато в чому відбивається на діаспорі. Ті самі волонтерські проекти й ініціативи, та сама суспільна мобілізація, та сама підтримка української армії та мирного населення. Ну й загалом – активна діяльність. Раптом виявилось, що про Україну потрібно говорити, потрібно пояснювати тим, серед кого живеш, якісь прості й елементарні речі про неї. Раптом виявилось, що про нас ніхто нічого не знає, а відповідно – що повірити можуть будь-якій брехні, яка про нас розповідається. І протиставити цій брехні, за відсутності притомної державної інформаційної політики, можуть хіба що самі українці, які з тих чи інших причин залишили свою країну, проте не відмовились від неї.

Ось вони й розповідають – влаштовують круглі столи та конференції, фестивалі й творчі вечори, фотовиставки й концерти. Перебирають на себе функції держави, аби цю державу підтримати. Молоді й упевнені в собі. В чомусь – дуже подібні. В чому саме? В готовності витрачати час, зусилля й кошти заради ідеї. Ідеалісти, так. Якими й мають бути нормальні громадяни. Хай навіть із паспортами іншої країни. Зрештою, є щось важливіше за паспорт, як показує досвід. Щось, що пов’язує тебе з твоєю країною, незалежно від того, де ти тепер живеш.

P1050295

Це надзвичайно важливий і цікавий процес, за яким нам ще випаде спостерігати – зародження такого ось суспільного лобі, формування суспільної думки про Україну самими українцями, які заявляють про себе світу, намагаються з цим світом порозумітись, намагаються говорити з ним на рівних. І ще важливий момент, який важко було уявити раніше, до війни: вони не протиставляють себе своїй країні, не дистанціюються від неї – вони її захищають, вони її підтримують, вони намагаються її пояснити решті світу – від початку, від найпростіших речей. Така собі народна дипломатія. Через пікети й демонстрації, через концерти й виставки, через мистецькі акції та політичні дискусії. І роблять вони це, великою мірою, для нас – для тих, кого далі вважають своїми співвітчизниками.

Тому, побачите десь за кордоном український захід, який-небудь фестиваль чи круглий стіл – обов’язково приходьте. Адже там формується нова українська культурна політика. Там формується уявлення про нас. Формується нами самими. І доки ми самі не втомимось і не зупинимось – є шанс, що у нас із нашою культурною політикою буде все гаразд. За рахунок народної дипломатії. А там, дивись, і держава підтягнеться”.

Articles