ШТОВХНУТИ МАЯТНИК! Розмова з українським оптимістом

Олег Мусій
Олег Мусій

Лікар, політик і джентльмен. На перший погляд, Вацлав Гавел і трохи “доктор Хаус”. Сам Олег Мусій навряд чи погодиться з цією алегорією, проте, в умінні вибудовувати логіку суджень міг би сперечатися з героєм Х’ю Лаурі. Не обманюйте себе м’якими делікатними інтонаціями української мови! Ця людина здатна відстоювати справедливість і позиції, часто невигідні в політичних перипетіях. Зате його ні з ким не сплутаєш. Він переконливий логік і не змінюється відповідно до обставин.
Таким, в цій гармонії, я побачив його два роки тому в центральному медпункті Майдану на третьому поверсі Будинку профспілок. Втомленого, а очі вперті, і в них читалося толстовське: роби, що треба і нехай буде, що буде. Сталося не як мріялося.

…Інший характер, як коктейль. Багато всього намішано, але чого, точно, немає в “коктейлі” Мусія, так це “подвійних стандартів” і порожнього вихваляння. Ви не почуєте від нього чогось, на кшталт: “Я на Майдані стояв! Цілих три місяці рятував і допомагав…” Гербові “Подяки” цей легінь теж не колекціонує, що робить його не схожим на партійних лікарів-патріотів – “професійних українців”, які весь післямайданівський час конвертують в кар’єрні блага своє майданне перебування. Неспроста він, чемний, називає себе “білою вороною”. Мусія важко уявити крокуючим в рядах якоїсь політичної партії. Його “коктейль” замішаний ґрунтовніше. Скільки не збовтуй, не змішується.

Оминути прірву

Зустрілися в його депутатському офісі. Розмова вийшла відверта.

Що змінилося за два роки, і наскільки несподіваними виявилися зміни?

– Змінилося багато і, особливо, в політичному житті. За правилом маятника – від розчарувань до нових надій. Мої песимістичні прогнози, на жаль, збуваються. Керманичі, очоливши владу, показують далеко не кращі приклади. Влада повномасштабно скочується в аналогічну попередній прірву, і ця “прірва” ще глибша. Політична, економічна та соціальна. Керівники з минулого, виученики совєтської системи мислять категоріями, в яких виховані системою і своїми вчителями-наставниками. Комсоргами-парторгами.

Український вимір

– У медицині систему уособлював нарком Семашко…

– Україна – колиска багатьох цивілізацій, і ми здатні будувати життя за західними європейськими орієнтирами і критеріями, а не по совєтському Семашко, який утверджував комунальне життя, у якому “лікаря прогодує народ”. Сьогодні держава продовжує мати монополію на охорону здоров’я. Однак лікарі не забезпечені гідною зарплатою, в середньому вона сягає 2500 гривень ($100) на місяць. Підхід до оплати в основі неправильний. У нас в парламентському комітеті з охорони здоров’я зараз напрацьовано та офіційно зареєстровано ряд законодавчих ініціатив для побудови системи, яка не базується на монополії держави. Перевага віддається змішаній бюджетно-страховій медицині з підтримкою розвитку приватних ініціатив, використовуючи принципи державно-приватного партнерства…

– Коли мають на увазі цю форму т.зв. “партнерства”, відразу підкріплюють американськими прецедентами, де, нібито, існує це “ДПП”, тоді як є “публічне приватне партнерство”, що перш за все передбачає участь громадськості та публічність…

– Америка – ліберальна вільна країна і американці йшли до цього більше 200 років…

– Україні залишилося всього нічого – років 175?

– Думаю, доречніше прогнозувати в одиницях іншого виміру – ментальності, конституціоналізму…

– І яка ж система, з тих, що піддаються вимірам, найбільш перспективна в Україні?

– По-перше, своя, власне українська. Проект реформи охорони здоров’я написаний близько двох років тому, коли я був міністром, і ми презентували суспільству нову національну модель охорони здоров’я. Законопроекти в комітеті базуються на цій моделі …

– А, по-друге? Ці законопроекти отримав Інститут економіки Національної академії наук, щоб прорахувати економічні параметри, починаючи з оплати за медичні послуги. Їм проекти сподобалися, але для розрахунків потрібні вихідні дані, і тут є проблема …

– Нова система базується на вихідних параметрах, які є в старій системі. Потрібен аудит і інвентаризація того, на чому може базуватися нова система, і це робота міністерства, оскільки потрібен перерахунок всіх ресурсів – кадрових і матеріальних, і, врахувавши це, планувати реформу: перший етап на 3-4 роки, наступний – на 10 років і т.п.

– Витрати здійснюються на пацієнта чи на ліжко-місце?

– Сьогодні існує система, в якій розраховані витрати на ліжко-місце, а в новій системі, яку ми пропонуємо, розрахунок будується на показниках кількості населення і вартості конкретної медичної послуги. Тому рівні охорони здоров’я, включаючи первинний, не прив’язані до ліжок, і так само кількість персоналу не ув’язується з кількістю ліжок, а з фінансовим обґрунтуванням послуг. Через державну закупівельну агенцію буде здійснюватися закупка медичних послуг за бюджетні кошти. Вартість однієї і тієї ж медичної послуги в різних медичних установах буде уніфікованою, але різні клініки зможуть пропонувати різні додаткові платні сервіси, які зможуть отримати пацієнти, сплачуючи їх самостійно або за допомогою приватних страхівок. Тому в пацієнтів буде вибір медичного закладу при гарантованому державою стандартному якісному рівні.

– Зараз пацієнти оплачують за різними тарифами в касу медзакладів і в кишеню лікарю. В академічних клініках, наприклад, оплачуються різні суми …

– Це не оплата за послугу, а так званий “добровільний благодійний внесок”, який не має відповідальних наслідків, і це не цивілізовані стосунки. Повинен бути встановлений гарантований державою мінімум і визначено, у скільки обходяться медичні послуги, включаючи систему оплати спеціальних фондів. По суті, це демонополізація фінансування і управління …

– Ви вірите в цю перспективу?

– Звісно. Іншого шляху у нас просто немає. Європейські протоколи лікування і діагностики – а по суті, високі стандарти якості надання медичної допомоги, є важлива реформаторська компонента, за ними повинна звірятися лікарська практика. Це і технології, і спосіб мислення. Приблизно, як дерев’яну рахівницю замінити комп’ютером. Але необхідно також зробити працю медика реально престижною.

– Міністр охорони здоров’я з другого уряду Яценюка перед звільненням ініціював розпорядження про скорочення 300 тисяч ліжок, що автоматично призведе до значного скорочення медперсоналу. Біля 40 відсотків … Яка у зв’язку з цим осяжна перспектива?

– У нас в країні близько 200 тисяч робочих місць для лікарів. При цьому кадровий дефіцит складає більше 20%, і половина з наявних кадрів пенсійного і передпенсійного віку. Думаю, реалізувати це розпорядження неможливо і навіть шкідливо… Цій казці не судилося стати реальністю і новий в.о. міністра, судячи з усього, не має наміру рухатися в цьому напрямку. У крайньому випадку мені про такі дії відомства нічого не відомо… Думаю, якраз проблема кадрів має всі шанси стати найближчим часом найбільшою. Тому що лікаря, на відміну від інших спеціальностей, потрібно вчити близько 10 років. Саме тому кадри необхідно берегти, а не бездумно скорочувати.

– Ви розлучилися з кріслом міністра, саме через сильний опір системи та неможливості змінити модус вівенді “попередників” …

– Причин багато, і перша стосується того, що я для старої системи завжди був “білою вороною”, не бажаючи брати участь у корупційних схемах закупівель, які, на жаль, тільки вдосконалилися в уряді Яценюка… Доходило до абсурду – мій заступник у міністерстві, ставленик оточення прем’єр-міністра, ставив мені умови, як проводити закупівлі. Це, по суті, було ультиматумом: або ти стаєш співучасником корупційних схем – і медикаменти будуть, а якщо відмовляєшся – тоді ліків не буде і почнуть помирати хворі. Викривальні скандали останніх двох місяців дозволяють резюмувати, що Україна, на превеликий жаль, унікальна в сенсі корупції, яка напевно навіть набагато більша, ніж в тоталітарних країнах. Так що до справжньої демократії ще далеко…

– Якщо згадати образливі нападки на ректора Національного медичного університету, найбільшого в Україні та Європі, з’ясувалося, що ім’я ректора Катерини Амосової безпідставно намагалися пов’язати з корупцією… Цікаво, що активісти аргументували свої гасла … низькими зарплатами професорсько-викладацького складу. Мовляв, якщо зарплати настільки низькі, що на них неможливо прожити, а викладачі не влаштовують мітингів, саме це нібито і доводить корупцію…

– Це якраз доказ синдрому рабства, в якому держава утримує суспільство і нашу професію, не задовольняючи базові життєві потреби і при цьому звинувачує професіоналів, яким не оплачують необхідного рівня навіть для існування. Все навпаки – корупціонерами є ті, хто не забезпечує права на життя і здоров’я…

– Університет перевіряли різні комісії, і жодна з них не встановила фактів корупції. Проте ніхто навіть не вибачився за образливу риторику.

– У корупціонерів своя методика, за якою вони звинувачують в корупційних гріхах тих, хто намагається їх викрити. Я через це пройшов, коли наближені до колишнього прем’єра поставили мені “наглядача” за фінансовими потоками – в ранзі 1-го заступника, і цей ставленик заблокував мені всю роботу, а я не мав на нього жодного важеля впливу. Це реальності української держслужби. Я не міг його не тільки звільнити, але навіть дати догану, без погодження з прем’єром. Мені казали – саме ви будете винні, тому що нічого не закупили. Або приймаєте корупційні схеми, або йдіть у відставку. Досить довго тягнулася ця ситуація … В кінцевому результаті я прийняв абсолютно усвідомлене рішення балотуватися в Парламент, щоб мати можливість змінити систему законодавчо.

– Уточнимо. Систему політичної медицини, на тлі кланових інтересів. Функціонери політичних партій, безапеляційно і ексклюзивно претендують називатися “патріотичними”, спекулюють на модних визначеннях і національних гаслах. Впізнавана симптоматика, вірно? Такі собі “фантомні болі” в “ніші” комуністичного парткому, яку вони прагнуть зайняти.

-Так. Система трансформувалася в олігархічно-політичну, і це класична модель старої радянської системи, з якою я продовжую боротися…

– У контексті пригадується випадок, коли керівник одного відомого Інституту НАМН України з трибуни апелював до аудиторії колег, наполягаючи направляти до нього пацієнтів на коронарографічне обстеження. Хтось із залу заперечив, зіславшись на дані американських дослідників про травматичність коронарографії. Академік відреагував своєрідно. “Американці погані”, – сказав він. Та додав: “Вони бомбили Косово!” Не бомбили. Але розумієте, про що я?

– Так. Парткомівські рецидиви, які не мають до медицини жодного відношення, проте, та чи інша лояльність здатна впливати на кар’єри і вирішення якихось приватних питань. З політичних міркувань. Партійні квоти при призначенні на управлінські посади і пропорційний принцип виборів за партійними списками підсилюють негативну тенденцію.

– Радує поява підкомітету, на чолі з вами, затвердженого на нещодавньому засіданні комітету.

– Так, факт позитивний. Новий підкомітет стане ще одним ефективним інструментом змін в системі охорони здоров’я в Україні.

– Ми почали з песимістичних оцінок, а закінчуємо оптимізмом…

– Конструктивним, я би додав.

А потім я йшов Інститутською і на куті з Банковою побачив людей, що просять милостиню на життя. В метро кожен день хтось просить на лікування. На ліки. Лікарі у цей час працюють на трьох-чотирьох роботах. Щоб вижити, і це також є сучасний український вимір, на якому нібито загальмував той самий парламентський маятник. Вкрай потрібен поштовх!

P.S. 14 липня ц.р. Олег Мусій зареєстрував важливий законопроект – зміни до закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” (№4979). Ним статус реабілітованих надається також дітям репресованих, які народилися в місцях заслання або вислання.

Ukraine