18-20 лютого ми відзначали другу річницю кривавого розстрілу наших Героїв у Києві. Сьогодні для нас найголовніше – це зберегти пам’ять про ПОДВИГ найкращих і найсвітліших ЛЮДЕЙ, які полягли на Майдані.
Без пам’яті ми ніщо: в нашій історії тепер є нові ГЕРОЇ, ми разом будуємо нову країну на основі тих цінностей, за які вони боролися. Нам залишається жити так, щоб бути гідними тих, хто не повернувся з Інститутської, Грушевського, Маріїнського парку… Усіх поранених і тих, хто, ризикуючи власним життям, витягував з-під куль побратимів. Усіх небайдужих, які робили усе, що могли, і без кого Майдан би не відбувся…
Слава Героям!!!
Проте, закономірно, у нас постає питання: хто покараний? Чому до цього часу ніхто не відповів за злочини проти нашого народу?
Друга річниця брехливих потурань владою кровавих подій Майдану 18-20 лютого 2014 року так і залишилася поза увагою безкарності сьогоднішньою владою.
Майдан 2013-2014 років, Революція Гідності, Віче, намети на Хрещатику, запах диму…
Все це залишиться назавжди в пам’яті та душах і тих, хто його пройшов, і тих, хто приходив іноді, щоб підтримати, і тих, хто возив шини, дрова, продукти, і навіть тих, хто дивився все, що відбувалося, з екрану телевізора…– всіх…
Пройшло два роки, два тяжкі роки, які змінили Україну, які змінили кожну думаючу, свідому людину…
Два роки спустошеної та мегатонної брехні щодо розслідування кровавих подій на Майдані в період 18-20 лютого 2014 року з боку тодішньої влади призводить українське суспільство, а особливо тих, у кого загинули там рідні, до ажіотажу несправедливості та лютого гніву.
Чому до сих пір ніхто не відповів за ті злочини проти свого народу???
Народ Майдану, який виборював зі впевненістю заново Незалежність нашої держави, який не жалів сил та, покладаючи на вівтар своє життя, привів саме вас до влади, безмежно довірив вам вже вкотре своє життя, аби ви зробили те, що клятвено обіцяли зі сцени Майдану – побороти корупцію (а вийшло, що ви її просто очолили), привести до кримінальної відповідальності усіх винних, які нанесли величезний економічний крах та політичний урон державі, та жорстко покарати справжніх виконавців та замовників у розстрілі Небесної сотні (а ви всім, просто зухвало, відкрили шляхи для втечі з країни).
Але пройшло два роки, і що ми маємо, що ми спостерігаємо…
Жодної кримінальної справи, яка б завершилась вироком і ув’язненням винних у розстрілах людей на майдані, вбивствах в Маріїнському парку (не треба забувати про те, що багато людей було вбито і покалічено саме там, так само як і зникло безвісти також саме там, після 18 лютого). Досі невідома кількість людей, які загинули у палаючих профспілках (де був польовий госпіталь, кухня, а також було багато тяжкопоранених).
Лише через два роки очільник ГПУ Віктор Шокін доповів на нараді Президенту України Петру Порошенку, що Генеральна прокуратура України має беззаперечні докази використання зброї на Майдані, яку виявила СБУ у Голосіївському парку. На моє глибоке переконання, це виглядає дуже сумно та грішно, бо заведено, як механізм в годиннику, а саме: як в радянські часи приурочено до “чергової дати”. А вже після наради Президент України заявив, що буде наполягати на найближчій сесії Верховної Ради, аби внести зміни до закону про заочне правосуддя, аби притягнути до відповідальності винних у розстрілі активістів майдану.
Щоб знайти зброю, знадобилось аж два роки, а ще мабуть стільки ж для пошуку, і то не факт, виконавців цих тяжких злочинів і стільки ж замовників.
Пригадую, після побиття студентів біля Стелли Незалежності в ніч на 30 листопада 2013 року, сьогоднішні “політичні богатирі” рахували кожен день зі сцени Майдану колишній владі, що вона не справляється зі своєю роботою, не знаходячи винних у побитті студентів.
А що ви про себе скажете впродовж 2-х років?
Хто стріляв?
Невже ви не знаєте відповіді?
Хто був реальним замовником?
Що, знову промах? Біда!
На одному з недавніх ефірів телеканалу “112 Україна”, колишній Народний депутат України 7 скликання, пані Ганна Герман, дала чітко зрозуміти, що навіть був проголосований закон, за яким при величезному бажанні влади можна було б притягнути заочно в правовому руслі до відповідальності тих осіб, які винні. Втім, вона теж віддала свій голос за цей закон, але… хто хоче зробити, той шукає можливості, хто не хоче – той шукає причини!
А далі – анексія Криму, війна на Сході, яку наші можновладці називають АТО (яке це АТО?). Все це перевернуло свідомість кожного з нас. Люди згуртувалися, чого варті тільки поява добровольчих батальйонів, волонтерів, громадських діячів. Такого народного піднесення наша держава не бачила мабуть ніколи за майже 25 років незалежності… З’явилася надія на зміни, надія на краще – усе руками простих людей…
Економічна криза, яка, як сніжний ком, от-от скоро накриє Україну з головою…
Тільки той, хто не виходить на вулицю, не бачить, як ростуть ціни на геть усе, а особливо на базові продукти харчування – без яких навіть найаскетичніша людина не може обійтись, на товари першої необхідності, на проїзд, на дитячі речі, які для пересічного українця – вже “золоті”, в аптеку взагалі страшно зайти, страшно захворіти, а не дай Боже людину спіткала тяжка хвороба. Комунальні тарифи мабуть вже “західно – європейські”, а зарплати та пенсії, які залишились на рівні радянського союзу, піднімати ніхто не думає, продукти першої необхідності стають предметами розкоші, безробіття, такого, як зараз, Україна мабуть ще не бачила за своєї самостійності.
Людина вже у 35 років не може знайти роботу, а, між тим, пенсійний вік підняли. Стає страшно за майбутнє дітей, яких треба виховувати, годувати, вчити та лікувати. Стає з кожним днем тяжче, а це ж майбутнє покоління нашої країни. Явно, що це повне зубожіння народу…
Уряд, парламент, президент, які і разом, і окремо, всі свої промахи, а може і навмисні дії, спрямовані на розвал держави, – прикривають війною, яку називають АТО, наживаючись і розкрадаючи бюджет…
Але найгірше, та найцинічніше те, що влада потихеньку, але планомірно розправляється з тими, хто її привів в її кабінети, заводячи кримінальні справи на добровольців, волонтерів, які першими, не шкодуючи життя та здоров’я, пішли воювати, коли регулярна армія була безсила та розграбована. Добровольцями забите Лук’янівське СІЗО та СІЗО і тюрми по всій Україні. За надуманими звинуваченнями люди сидять там уже по рокові і більше, і з кожним днем їх кількість зростає…
Але з екрану телевізора ми чуємо від політиків, що ми йдемо в Європу, ось скоро безвізовий режим (але за які гроші туди їхати при такому стані речей). Міліцію перетворили на поліцію. Що ж, гарно – гарні машини, форма, красиві поліцейські, але, по суті, це лише видимість реформи МВС. Зсередини ніхто нічого не міняв, ніяких покращень пересічні громадяни не бачать і близько…
Можна ще багато писати і писати, але напрошується висновок – що змінилося? І логічна відповідь сама приходить – нічого, крім обличчя у старої “нової” влади, яка, як змія, скинула стару шкіру, не помінявши своєї суті.
Броницька Олена, політолог, політичний експерт Українського інституту аналізу і менеджменту політики
Галина Гук, соціальний психолог
uiamp.org.ua
