Історія США останніх десятиліть була “багата” масовими вбивствами. Найбільшими терактами на території Сполучених Штатів після Нью-Йорка у 2001 році стали масове вбивство у нічному клубі в Орландо (12 червня 2016) і стрілянина в Лас-Вегасі на фестивалі кантрі-музики (1 жовтня 2017). Трагедія у першому випадку забрала життя 49 людей і залишила 53 поранених, а в другому – 58 загиблих і 546 поранених.
Проте, розстріл працівників ресторану “Браунз чікен” (“Вrowns chiken and pasta”) в Палатайні, штат Іллінойс, у січні 1993 року займає в цьому списку особливе місце. Цей злочин став не просто цинічним і жорстоким, але до того ж ще й абсолютно безглуздим, перетворившись на довгі роки в нерозв’язну кримінальну загадку.
Історія почалася з того, що після закриття ресторану о 9 годині вечора 8 січня 1993 року ніхто з його працівників не повернувся додому. Родини працівників, відчуваючи занепокоєння, після 10-ї години спробували спочатку дзвонити в ресторан, а потім телефонувати один до одного, намагаючись з’ясувати причину затримки. Особливо турбувався батько Майкла Кастро, 16-річного офіціанта. Він особисто вирушив на місце роботи сина і з подивом побачив, що ресторан закритий і світло всередині погашено. З вуличного таксофона батько подзвонив в поліцію, його дзвінок було зафіксовано о 10:20 вечора.
Прибулий поліцейський наряд нічого підозрілого в закритому приміщенні не побачив і хотів було вже від”їхати, але батько Кастро в світлі поліцейського ліхтаря побачив куртку сина, що висіла на спинці стільця біля вікна. Зима в Іллінойсі, звичайно, без сибірських морозів, але не до такої степені, щоб людина могла відправитися додому без верхнього одягу… Стало зрозуміло, що з Майклом Кастро щось сталося на робочому місці, а можливо, і не з ним одним. Поліцейські вдруге почали обходити будівлю, але тепер вже перевіряючи усі двері і вікна.
Виявилося, що задні двері ресторану незамкнені – це здавалося дивним. Наступним неприємним відкриттям стало те, що будівля була знеструмлена – жоден вимикач не працював. Поліцейські, підсвічуючи ліхтарями, обійшли ресторан, який виявився чисто прибраним і вимитим. Були відсутні і сміттєві пакети – це означало, що після закінчення роботи персонал встиг прибрати приміщення. Продовжуючи огляд кімнат і предметів, поліцейські звернули увагу на те, що держак швабри, що стояла на кухні, забруднений свіжою, ще не підсохлою кров’ю.
Однак явних слідів скоєння злочину знайти не вдавалося. Важко сказати, як довго поліцейські могли б блукати по темній будівлі, але комусь із них спало на думку відкрити двері великого холодильника – там вони і побачили скривавлені тіла двох людей. Загиблими виявилися Річард і Лінн Елленфельдт (Ehlenfeldt), власники ресторану. А через хвилину в морозильнику були виявлені тіла ще п’ятьох убитих, що лежали покотом один на одному. Морозильна камера була вузькою і було незрозуміло, як загиблі могли вміститися в ній.
Річард і Лінн Еленфельдт зайнялися ресторанним бізнесом після виходу на пенсію майже жартома, без особливої надії на успіх. Однак, справи у них несподівано пішли вгору і ресторан став приносити дуже навіть непоганий прибуток. Вони самі чимало сміялися над тим, що все життя займалися зовсім іншим ремеслом, замість того, щоб присвятити ресторанній справі свої молоді роки.
Разом із власниками ресторану загинула і вся зміна: кухарі Том Менес і Лупо Мультонадо, менеджер-стажист Маркус Нельсон, офіціанти Ріко Соліс і Майкл Кастро. Так що загальне число убитих склало 7 осіб.
Робота криміналістів в приміщеннях “Браунз чікен” тривала майже добу. Тіла загиблих вивозили вже вранці, так що місцеві телеканали встигнули зняти свої криваві сюжети від початку до кінця.
Вивчення обстановки на місці злочину показало досить незвичайний характер дій нападника (або нападників). Було використано всього два види зброї – ніж і пістолет 38-го калібру – і ця обмеженість ясно вказувала на нечисленність злочинців. З пістолета була випущена 21 куля (з яких дві – в стелю), проте, жодної гільзи на місці злочину знайти не вдалося. Проведена балістична експертиза довела, що пістолет використовувався лише один, а це означало, що його перезаряджали 3 або навіть 4 рази. Ножем була вбита Лінн Еленфельдт – їй перерізали горло; ніяких інших пошкоджень на тілі виявлено не було. Також удар ножем отримав офіціант Майкл Кастро, але в нього крім цього вистрілили 6 разів із пістолета.
Одного із вмираючих в морозильній камері знудило. Цю деталь слідство приховало від засобів масової інформації та згодом ця обставина допомогла викрити злочинців.
На полиці в холодильній камері, позаду коробок із салатом, були знайдені банківська карта Тома Менеса та золотий годинник Річарда Еленфельдта. Мабуть, на момент початку нападу чоловіки розкладали продукти по полицях і, почувши шум, сховали найцінніші речі.
При огляді місця злочину спливла й інша цікава деталь – злочинець (чи злочинці) вставив клин під двері чорного ходу, тим самим заблокувавши її при спробі вийти зсередини. Однак, саме через ці двері і увійшли поліцейські разом з Кастро-старшим. Іншими словами, замок дверей виявився відкритим, а це означало, що хтось із працівників ресторану в момент нападу спробував вискочити через двері чорного ходу, але не зміг відкрити її саме через блокування.
Не менш цікавими виявилися й інші відкриття, зроблені на місці злочину: по-перше, з’ясувалося, що будівля стояла знеструмленою тому, що хтось повернув головний вимикач в силовому щитку (очевидно, це зробив злочинець перед виходом), а по-друге, частина виручки ресторану залишилася незаймана, хоча сейф був відкритий. Останнє здавалося особливо дивним – в сейфі залишилося більше 200 доларів в дрібній монеті і банкнотах по долару і по п’ять, очевидно, підготовлених на наступний день для розміну в касі. За цими дрібними купюрами злочинця було б неможливо відстежити, і, наприклад, наркоман нізащо не знехтував би подібною виручкою.
Всі ці факти в сукупності давали можливість для припущення, що вбивця добре знав конструктивні особливості будівлі та, незважаючи на те, що зникла більша частина денної виручки ресторану (1800 доларів), було зрозуміло, що пограбування не було основним мотивом нападу.
На початковому етапі важливою для слідства інформацією виявилося повідомлення якоїсь жінки, яка заявила, що вона спробувала увійти в ресторан приблизно о 9:15, але якийсь молодий чоловік через двері заявив їй, що заклад вже закрито і він не може її впустити. Слідство вважало, що зі свідком говорив злочинець і найретельнішим чином склали його словесний портрет. Були надії на те, що дана обставина дуже допоможе розслідуванню при появі підозрюваних.
Вивчення фіскальної стрічки касового апарату дозволило встановити, що о 9:08 (тобто через 8 хвилин після закриття ресторану) була оплачена остання покупка – порційна курка. І – ось удача! – в сміттєвому пакеті в залі виявилася знайдена недоїдена курка-гриль. Логічно було припустити, що саме злочинці купили курку після закриття, почали її їсти, а потім перейшли до активної фази нападу. Криміналісти вилучили недоїдену курку як доказ і помістили її в морозильник, в розрахунку використовувати її для вилучення ДНК вбивці. Крім того, за стійкою в залі ресторану вдалося знайти чіткий відбиток взуття (кросівок), що не відповідав взуттю убитих працівників закладу. Висновок напрошувався сам – злочинець перестрибнув через стійку бару і при цьому випадково наступив на буклет, який впав на підлогу.
Важливою підказкою для слідства виявився настінний електричний годинник, що висів навпроти вхідних дверей в заклад. Він зупинився о 9:48 – саме тоді будівлю було знеструмлено. Це означало, що кримінальна драма вклалася в інтервал між 9:08 вечора (час пробиття останнього чека) і 9:48 (момент відключення електроживлення всієї будівлі).
Ці висновки послужили відправною точкою розслідування, що проводилося із залученням оперативних сил та можливостей місцевої поліції, поліції штату та чиказького управління ФБР. Перш за все були допитані всі особи, що коли-небудь мали відношення до ресторану. Передбачалося, що такий допит дозволить знайти людину, яка мала особистісний мотив для зведення рахунків з власниками ресторану, або кимось із його штату. Така людина була швидко знайдена – звільнений за два дні до масового вбивства офіціант. Вдалося з’ясувати, що він залицявся до сестри Майкла Кастро – ця деталь дозволяла пояснити особливу жорстокість розправи над останнім.
Після ретельного слідства та допитів, версія провалилася…
Час йшов. Проходив місяць за місяцем, а ніяких зрушень у розслідуванні не спостерігалося. Всі мислимі мотиви були вивчені, версії – перевірені і … нічого! Було допитано понад 5 тисяч осіб, які, ймовірно, могли б виявитися свідками важливих подій або знати щось, що допомогло б просуванню розслідування. Ця титанічна робота не дала ні найменшого результату. Через 15 місяців після скоєння злочину міжвідомча група була розформована, з огляду на неспроможність вирішити поставлені перед нею завдання.
25 березня 2002 року – більш ніж через 9 років після дивного невмотивованого масового вбивства в Палатайні – в місцеве поліцейське управління зателефонувала якась Енн Локетт (Anne Lockett) і заявила, що готова назвати імена вбивць. До цього дзвінка місцеві поліцейські поставились дуже обережно, тим більше, що Енн була місцевою мешканкою і здавалося неймовірним, що вона могла всі ці роки зберігати таку таємницю.
В поліції Локетт розповіла, що в січні 1993 року їй було 18 років, і тоді вона підтримувала інтимні стосунки з якимось Джимом Дегорські (James Degorski), якого вона добре знала ще по школі. Джим був старший за неї – йому вже виповнилося 20 років – і дівчині з Палатайну дуже подобалася увага такого “крутого перця”. До речі, Джим був повним ідіотом по життю, тобто не в медичному значенні цього слова, а в побутовому. Він навчався в спеціальному класі для підлітків з елементами антисоціальної поведінки, вбивав та катував домашніх тварин, підпалював сміттєві баки і займався речами, недопустимими для людини з нормальними моральними принципами.
Дегорські дружив зі схожим на нього Хуаном Луною (Juan Luna), таким же покидьком і бовдуром, який народився в Мексиці і приїхав до США з батьками. Дружки пиячили, займалися дрібними крадіжками чи просто шукали “пригод”. У січні 1993 року, приблизно через тиждень після бійні в Палатайні, Дегорські несподівано розповів Енн Локетт, що цей жахливий злочин скоїли вони з Луною. Дівчина спочатку не повірила, але після того, як Дегорські і Луна, перебиваючи один одного, розповіли їй деталі масового вбивства, змінила свою думку. Протягом 9-ти років вона боялася розправи дружків, які могли отямитися і вбити Енн в силу її поінформованості, але поступово страх пройшов.
До 2002 року життєві шляхи Дегорські і Луни розійшлися. Перший поїхав в Індіану і влаштувався на роботу в хімчистку, другий подався в Чикаго і зайнявся там установкою побутової техніки. Луна одружився і його синові на момент описуваних подій виповнилося 6 років. Декілька разів на рік “партнери” зустрічалися, згадували юнацькі витівки й напивалися. Втім, ніяких кримінальних злочинів за ними не значилося. Принаймні офіційно.
Відверто кажучи, поліція Палатайну не сприйняла заяву Енн Локетт всерйоз. Ніякого особливого компромату на підозрюваних у них не було. Перевірка показала, що Хуан Луна працював в ресторані “Браунз чікен” в 1992 році, але звільнився звідти за 5 місяців до злочину, тому що знайшов більш оплачувану роботу. Він був допитаний в січні 1993 року в числі інших осіб, що мали відношення до ресторану, пройшов тоді перевірку і ніяких підозр до себе не викликав. У нього були хороші відносини з власниками ресторану і він не мав ні найменшого мотиву влаштовувати в цьому закладі криваву бійню.
Енн Локетт кілька разів допитували, але без особливого результату й довіри з боку поліцейських. Все змінилося після того, як вона згадала про цікаву деталь – за її словами, Джим і Хуан розповіли, що в момент розстрілу людей в морозильній камері, одного з офіціантів знудило. Ця деталь чомусь дуже смішила убивць… Тим часом, про дану обставину ніхто, крім декількох співробітників правоохоронних органів (і самих убивць, зрозуміло) не знав.
Дана обставина змусила по-новому оцінити заяву Енн Локетт. Підозрюваних одразу ж взяли під цілодобове спостереження. Одночасно слідство вимагало проведення експертизи ДНК мікрослідів слини людини, яка не доїла курку, знайдену в сміттєвому пакеті на місці злочину. Після виділення із слини і волосся підозрюваних “ДНК-профілю” та звірення його з ДНК, виявленим на залишках курки, стало зрозуміло, що курку, знайдену на місці злочину, їв Луна.
Обох чоловіків було арештовано 17 травня 2002 року. Після ознайомлення з результатами експертизи ДНК обидва визнали провину і почали давати показання.
З’ясувалося, що ніякого особливого мотиву нападати на ресторан вони не мали. Луна просто запропонував своєму дружку вчинити злочин, який ніхто ніколи не розкриє. Для обох злочинців масове вбивство в Палатайні стало свого роду розвагою. Завдання пограбувати ресторан вони перед собою не ставили і знайдені в сейфі 1800 доларів стали для них всього лише приємним “бонусом” до вбивства. Вони обміркували план, який в цілому зуміли витримати. Зі зброї нападники мали один револьвер і ніж. Те, що офіціант Майкл Кастро отримав найбільші поранення, вбивці пояснили всього лише збігом обставин: він не виконав наказ і кинувся бігти, за що в нього вистрілили 6 разів і добили ударом ножа. Лінн Еленфельдт була вбита Дегорські біля сейфа, який вона відкрила за наказом останнього.
Поліція простежила шлях пістолета, яким по черзі користувалися вбивці під час злочину. Вдалося відшукати його продавця, який передав зброю Луні. Після скоєння злочину Дегорські розібрав револьвер і розкидав його частини в глибокій водоймі.
10 травня 2007 року Хуан Луна був визнаний винним у вчиненні всіх семи вбивств. 17 травня він був засуджений на довічне ув’язнення без права подачі прохання про умовно-дострокове звільнення. Прокурори вимагали смертної кари, яка ще була в силі в Іллінойсі на той час, але під час голосування журі не вистачило голосів.
29 вересня 2009 року Джим Дегорські був визнаний винним у всіх семи випадках вбивства, переважно за свідченням своєї колишньої подруги Енн Локетт та іншої жінки, які заявили, що Дегорські зізнався їм. 20 жовтня 2009 року він теж був засуджений на довічне ув’язнення. Від смертної кари його відділяли голоси двох присяжних.
Цей інцидент негативно позначився на цілій франшизі “Браун чікен”. Продажі у всіх ресторанах впродовж місяців після інциденту знизилися на 35%, і компанія зрештою змушена була закрити 100 ресторанів у районі Чикаго.
У березні 2014 року суд присудив Джиму Дегорські 451 тисячу доларів компенсації за побиття його одним із поліцейських у в’язниці округу Кук. Він зазнав переломів обличчя, що вимагали операції; поліцейського згодом звільнили.
В даний час злочинці живі і знаходяться за гратами.
А масове вбивство в Палатине увійшло в історію світового кримінального розшуку як яскравий приклад злочину з неочевидним мотивом. Безглуздого, цинічного і жорстокого…
