21 вересня 2016 року в Королівському Музеї Авіації Західної Канади (The ROYAL AVIATION MUSEUM OF WESTERN CANADA), що розташований у Вінніпезі, за підтримки Українського Конгресового Комітету – відділ Манітоби – відбулося урочисте відкриття виставки “ZOOM TO ZENITH – Oleg Antonov”.
Ця перша в історії Канади виставка була присвячена історії розвитку українського авіабудування, сміливим рішенням в освоєнні простору та всесвітньовідомим моделям літаків легендарного авіаконструктора Олега Антонова. Основу виставки склали матеріали з приватної колекції професора Остапа Гавалєшки.
Перед присутніми з вітальним словом виступила виконавчий директор Музею Шірлі Рендер (Shirley Render), яка також передала поздоровлення з нагоди відкриття виставки від українського та канадського урядів та вітання від президента Національної Академії Наук України, академіка НАН Б.Є. Патона особисто професору Гавалєшці. “Науковці Національної академії наук України вдячні Вам за плідну співпрацю, яка, значною мірою завдяки Вашим зусиллям, відбувається в рамках наукових проектів УНТЦ, а також за популяризацію української науки”.
Голова музею нагадала про співпрацю Канади та її 1,2 мільйона канадських українців (з яких 140 тисяч проживає у Манітобі) з Україною, наголошуючи, що Канада була першою країною у світі, яка визнала незалежність України. Перед присутніми також виступила Міністр Культури і спорту Манітоби Рошел Сквірес (Rochelle Squires), яка згадала про значний вклад українських авіаконструкторів у розвиток світової авіації та значення Королівського Музею Авіації Західної Канади в освітніх програмах молоді.
Від міста та управи гостей виставки привітав член ради Вінніпеґу, депутат Джефф Броватий (Jeff Browaty).
Для мене виставка “ZOOM TO ZENITH – Oleg Antonov”, вийшла подвійною: я поповнив свої знання цікавими фактами про моделі літаків Антонова, а також отримав чудову нагоду поспілкуватися з власником цієї унікальної колекції Остапом Гавалєшкою.
Все, чого він коли-небудь хотів, лежало по той бік страху. Остап Гавалєшка, інженер, професор Манітобського Університету, перший виконавчий директор Науково-технологічного Центру України, бувший президент Канадсько-Української Фундації (CUF), почесний Консул України в Канаді, експерт наукового і бізнесового менеджменту інтернаціональних проектів, теж, як і Антов, своє життя присвятив авіації. Нагороджений найвищою нагородою канадської держави “Орденом Канади”, пластун-Вовкулака станиці Вінніпегу і активний діяч української громади Манітоби, Гавалєшка сьогодні відомий далеко за межами своєї провінції. Його ім’я великими літерами вписано в історію української громади Канади.
Кожна велика мрія починається з мрійника. Завжди пам’ятайте, що у вас є сила, терпіння та пристрасть, щоб дотягнутися до зірок та змінити світ.
Гаррієт Табмен
– Остапе, як ви почали цікавитись авіацією?
– Авіацією захопився ще з дитинства. Неймовірно, але я просто марив нею. Ще будучи п’ятирічним хлопчиною – друга світова війна тільки-но закінчилася – я знайшов у таборі німецьких льотчиків біля Мюнхена цілу пачку розпізнавальних пластикових моделей літаків, які вживали для навчань пілотів Люфтваффе. Яка то була втіха для дитини! До того часу я майстрував свої власні літачки: дошка на фюзеляж, дві дощечки (або одна) на крила, три малі на хвіст, кілька цвяхів – ось і літак.
Так, тоді всім навколо було зрозуміло, що я стану інженером.
– Чи можете згадати якусь цікаву “авіаційну” пригоду з часів навчання?
– Моя дипломна праця на відділенні механічної інженерії при університеті МакДжілл у Монтреалі (McGill University in Montreal) мала назву: “Одноособовий легкий гелікоптер”.
Доки я не мав нагоди навіть здалеку бачити це чудо техніки. Тому, коли опинився на практиці в колумбійських джунглях Південної Америки, то несподівано побачив наш гелікоптер “Bell-47”. Як на крилах щодуху помчав до нього, щоб роздивитися зблизька і був неймовірно гордий з того, що моя технічна розв’язка передачі від двигуна до заднього пропелера, була точно віддзеркалена в тій реальній літаючій машині!
Там, в пралісах та горах Південної Америки, мене вчив літати колишній пілот Колумбійських повітряних сил. Його не можна було назвати добрим вчителем. Проте, неможливо було забути його основне твердження, яке іспанською мовою звучало так: “Controles cruzados – piloto muerto!” А означало: “Контролі перехрещені – пілот мертвий!”
Він, взагалі, правду казав, але уміння приходить з досвідом – в деяких випадках, коли треба стрімко знизитися, тоді якраз й потрібно “перехрестити контролі”. Але обов’язково потрібно знати, коли і як!
Авіація демонструє взаємозв’язок між інженерною досконалістю і красою.
Олег Антонов
– Що для вас означає бути українцем?
– Часом, в розмові з моїми друзями та з іншими канадцями, у мене з’являлося почуття незадоволення їхнім поняттям “Що означає бути людиною українського походження” та й взагалі загально-канадським знанням про Україну – державу наших батьків, нашого походження.
Виглядало так, що про Україну були відомі, в основному, не дуже позитивні стереотипи (“бабуся при дорозі пасе дві корови й козу”), але всі знали про вареники, голубці і борщ. Знання про культуру було обмежене Шевченком та Франком (а де, скажімо, Федькович?). Наші родичі усім нам вкоренили Україну, як “садок вишневий біля хати…” Чудова картина – частково правдива, але далеко не повна.
Де було знання про український вклад в світову науку? Чому ми не гордилися здобутками українців в медицині, біології, металургії? Чому ми не прославляли фантастичний вклад нашого власного інженера Ігоря Сікорського, котрий перший в історії спроектував гелікоптер? Тоді абсолютно ніхто із моїх знайомих не чув про конструктора Олега Антонова, котрий в Києві створив велети світового авіабудування, такі літаки як АН-10 (Антей), АН-124 (Руслан) та найбільший в світі гігант АН-225 МРІЯ? Чому ніхто не знав, що головним конструктором, провідником і “душею” космічної галузі (ще в радянські часи) був народжений в місті Житомирі всесвітньовідомий український вчений у галузі ракетобудування та космонавтики Сергій Королів?
А хто, подумайте, справді був відповідальний за першу штучну сателіту, супутник Землі – СПУТНІК?
– Який з цього можна зробити висновок?
– Та це ж наші неймовірні позитивні історичні постаті! Їх винаходи та наукові досягнення можуть захоплювати нашу молодь. Якраз ту молодь, якій сьогодні набридли наші безкінечні панахиди та згадки про українські національні трагедії, масові вбивства та теперішню агресію Росії в Україні. Це страшна безодня, з якої нам потрібно чим скоріше винурювати нагору, щоб далі осягати місце українських вчених у світових наукових досягненнях і гордитися ними.
– Пригадую, ви були одним із засновників та першим виконавчим директором Українського Науково-Технологічного Центру (УНТЦ) в Києві. Що можете сказати про Вашу працю в цей надзвичайно складний, переломний для України час?
– Так, у 1994-му я отримав чудову нагоду бути призначеним (від імені Канади, США та Євросюзу) виконавчим директором заснованого в Києві Українського Науково-Технологічного Центру (англ. The Science and Technology Center in Ukraine, STCU). Завданням і метою цього центру була конверсія українських науковців та інженерів, котрі за часів СРСР брали участь у створенні зброї масового знищення (ядерної, хімічної, біологічної й біохімічної) та систем доставки тієї зброї – ракети, крилаті ракети та підводні судна, у спеціалістів для мирного, не військового, розвитку світової науки на благо людства.
Можна собі уявити, яка це була неймовірна нагода познайомитися з українськими науковцями світового рівня у вищезгаданих, до цього часу цілком засекречених, наукових галузях! Просто нечувана річ!
В час створення УНТЦ Україна була в страшенній скруті – жахлива інфляція, уряд-банкрот, зарплатні не виплачували місяцями, інститути не мали бюджетного доходу, часом працювали без обігрівання, без електрики. Бідні науковці просто не мали коштів на елементарні речі!
Коли здається, що весь світ налаштований проти тебе, пам’ятай, що літак злітає проти вітру.
Генрі Форд
– Як зародилося ваше захоплення Олегом Антоновим? Виник задум створити власну колекцію?
– Одного разу в Києві я познайомився із спеціалістами конструкторського бюро Антонова, які займалися проектуванням пробних моделей літаків.
Що мені залишалось робити? Літаки завжди були моїм захопленням! Тому, через посередників, замовив кілька великомасштабних моделей антонівських літаків – АН-124 та АН-225. Таким чином міг хоч трохи, фінансово та особисто, допомогти тим конструкторам.
Так і почалося моє колекціонування моделей українських літаків. Пізніше мені подарували деякі моделі інші науковці. А на прощання мого перебування в Україні, від пана Cтаніслава Конюхова, керівника славетного ракетного конструкторського бюро “Південне” в Дніпропетровську, я отримав в дарунок колосальну металеву модель їхньої знаменитої ракети ЗЕНІТ (ZENITH).
Можете собі уявити здивування наших канадських митників, коли я перевозив цю ракету до Канади: – “Do you have anything to declare sir? (Чи ви повинні щось задекларувати?)”, – запитали митники.
А я, усміхаючись, у відповідь:
– “Nothing, really nothing – just a rocket!”(Нічого особливого, тільки ракету).
В наступні роки я продовжував купувати, діставати, вижебрувати додаткові моделі. Часами вдавалося навіть комерційно купити. Декотрі дістав від космонавтів. На сьогодні моя колекція нараховує понад 140 моделей та дуже обширну технічну документацію про українські літаки, ракети та супутники.
– Розкажіть, будь ласка, про ваші виставки…
– Так, їх було декілька в Манітобі та Альберті. Перша відбулася десь понад 15 років тому в ОСЕРЕДКУ – Центрі української культури і освіти – та в Манітобському Університеті (University of Manitoba). Коли я виставляв свою колекцію, я гордо назвав її “Український вклад у світову аерокосмічну науку й технологію” (“Ukrainian contributions to the world’s aerospace science and technology”). Вона являється найбільшою такою колекцією в західному світі – поза Україною.
Ось і сьогодні тут у Вінніпезі, в Королівському Музеї Авіації Західної Канади, моя колекція стала тим важливим засобом, яким я міг, нарешті, показати усім, що Україна не обмежується гопаком, варениками та сумними піснями, а таки зробила дуже вагомий вклад у розвиток світової науки.
Я пишаюся тим, що після відвідин мною організованої виставки в Музеї авіації в Едмонтоні, один відвідувач написав мені: “Thank You! I am finally proud to be Ukrainian!” (Дякую! Нарешті я горджуся тим, що є українцем!)
Сьогоднішня виставка є першою, яка курується та була офіційно організована Королівським Музеєм Авіації Західної Канади. Це грандіозне досягнення.
– Що плануєте робити далі, Остапе?
– Наступним кроком буде вирішення питання – де можна цю, справді унікальну, колекцію українських технічних досягнень примістити на “постійне проживання”, організувати постійно діючу виставку.
– А, крім авіації, чим ви ще цікавитесь?
– Ночами залюбки читаю наукову фантастику й таким чином ракети та міжпланетарні чи міжзоряні подорожі мене полонили наскрізь. Це паралельно до літаків.
– Остапе, розкажіть трохи про ваше життя?
– Після одруження я зайняв посаду професора Манітобського Університету у Вінніпезі (University of Manitoba in Winnipeg). Там я почав знайомитися з членами нашої попередньої української імміграції (їм належить наш низький уклін за їхню важку працю та колосальний вклад в розбудову Західної Канади).
“Виклик робить життя цікавим. Звершення наповнюють його сенсом”, – заявив колись Джошуа Марін. Дякуючи таким особистостям, як Остап Гавалєшка, та його самовідданій праці, й наступні покоління українських канадців зможуть гордитися Великим Українцем Олегом Антоновим.
Коли наші звершення змінюють життя інших людей на краще, це мабуть і є щастя.
Ім’я Олега Антонова навіки залишиться в історії світової авіації. На все життя в його душі залишалась пристрасть до ширяючого польоту.
У жовтні 1959 року розпочав польоти пасажирський ФН-24, який згодом встановив 71 світовий рекорд за льотно-технічними показниками. На ньому вперше використовувалася новітня на той час технологія зварювання склеєних елементів конструкції.
Створення літака АН-22 “Антей” ознаменувало новий крок у світовому авіабудуванні, відкривши шлях широкофюзеляжним літакам нового покоління. 27 лютого 1965 року “Антей” здійснив перший політ, а вже в червні в Ле Бурже його назвали “сенсацією ХХ століття”. Літак робив небачене: доставляв на Крайню Північ газотурбінні станції, роторні екскаватори, вагони та інші великогабаритні вантажі. У 1966 році АН-22 побив 12 рекордів, зокрема швидкості, висоти польоту і вантажопідйомності.
В 1982 році київське конструкторське бюро запропонувало світу нову сенсацію: супер-важкий дальній військово-транспортний літак-богатир АН-124 “Руслан”, який згодом встановив 30 світових рекордів!
В 1988 в небо піднявся задуманий Олегом Антоновим супер-вантажний літак АН-225 “Мрія”, який встановив більше ніж 110 світових рекордів в одному польоті!
В 1999 році за видатні досягнення в створенні літаків ім’я О. Антонова занесено до Міжнародної аерокосмічної зали Слави Аерокосмічного музею (м. Сан-Дієго, шт. Каліфорнія, США).
