Дні різдвяних вогнів та пісень завітають до наших осель
Вифлеємський вогонь миру
Готуючись до найочікуванішого свята року – Різдва, – Бертль Ґрюнвальд, впорядник третього гуртка скаутів з міста Лінц (Австрія), пригадавши призабуту традицію ХІІ століття лицарів Ордену госпітальєрів Святого Іоанна Єрусалимського, у 1986 році запропонував організувати своїм юнакам передріздвяну акцію “Світло з темряви”. Скаути, запаливши вогонь у місці народження Ісуса Христа, потім передали його церквам, де кожен міг пожертвувати, скільки бажав, нужденним і отримати у подарунок Вифлеємський вогонь, як добру звістку про народження Сина Божого. Цьому задуму активно сприяла місцева радіостанція ОRF, підприємці та представники влади. Організаційний комітет очолили скаути Відня. Вони успішно привезли Вогонь Миру з Вифлеєму до Австрії, а 24 грудня більше 70 представників скаутських осередків розповсюдили його по містах країни.
У 1989 році комуністичні режими, які забороняли у східноєвропейських країнах участь у релігійних та громадських організаціях з християнськими традиціями, впали. Скаути Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, які перебували на еміграції в австрійській столиці, передали Вифлеємський вогонь миру до Праги, Кракова, Будапешту, румунського Темішвару (де почалася переможна антикомуністична Різдвяна революція).
Наступні роки скаути поширювали Вогонь в більшості міст Угорщини, Чехословаччини, Польщі (1990 рік), а також в Греції , Румунії, Німеччині (1991 рік), Італії, Іспанії, Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині, Україні (1992 рік), Сербії, Швейцарії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Латвії, Литві (1993 рік). Пластуни Німеччини у 1995 році відвезли його до Швеції, скаути Нідерландів та Франції також приєднались до розповсюдження ВВМ. Їх підтримали в 1996 році у Данії, Норвегії, Великобританії, Білорусі, Бельгії, Ірландії (1997 рік), Фінляндії (1998 рік).
На конференції у Варшаві (Польща) у 2001 році, з благословення Папи Іоана Павла ІІ, який також належав до католицьких скаутських організацій Європи та Близького Сходу, було вирішено поширити Вогонь миру в інші місцевості. У грудні цього ж року з Вифлеєму він потрапив до австрійського Відня, а потім – в італійський Рим, Сардинію, французький Париж, німецький Берлін, Данію, Ісландію, англійський Лондон, шотландський Единбург, Швецію, Гренландію й США (тоді у Нью-Йорку церемонія відбулася в аеропорту Джона Кеннеді).
У 2002 році активісти організації “Скаути Америки” разом з бельгійськими і німецькими скаутами домовились з авіакомпанією, розташованою у Брюсселі (Бельгія), забезпечити безкоштовний переліт своїх делегацій до Відня (Австрія), а потім у США. Курт Берґман, один з ініціаторів акції “Світло з темряви”, та священик Антон Фабер були присутні при передачі Вогню від австрійських до американських скаутів у нью-йоркському Соборі Св. Патрика.
У 2003 році до акції, окрім постійних учасників з України, США та інших країн, долучилися представники скаутського руху Гібралтару і Мальти. ВВМ потрапив в Америку у 2004 році завдяки участі в організаційних заходах Томаса Ертгальтера.
15 грудня 2007 року у Відні пластуни на чолі з Соломією Кейван, авторкою славеня ВВМ, вперше презентували Україну й Пласт на урочистій літургії в Густав Адольф кірхе. У цій імпрезі щорічно активно беруть участь скаути Конференції українських пластових організацій по обидва боки океану. У 2008 році ліхтар з ВВМ знову потрапив до Нью-Йорку завдяки австрійським скаутам, які віддали його американським колегам на летовищі Джона Кеннеді. Після цього вони повезли Вогонь автівкою до Міннесоти, зупиняючись у містах, де їх зустрічали скаутські групи навіть із Мексики. Тоді пластуни США вперше долучилися до акції й подарували ВВМ українцям своїх міст.
У 2009 році акція “Вифлеємський Вогонь Миру” відбулася у Випані (Whippany, New Jersey), Чикаго, Нюарку, Пассейку, Гартфорді, Нью-Йорку, Філадельфії (отримували ВВМ Леся Лебідь і Кікі Захарчук-Хабурська), Вашингтоні (Ксеня Захарчук, Стефко Сзисзка), Сільвер Спрінг в Сиракузах, (клівлендські пластуни Юрій Годованець, Нестор Шуст та Ліда Базарко одержали ВВМ від представників BSA Джойя Редінга й Роджера Кнутесона в м. Акрон, штат Огайо), Форт Бреджі, Баунд Брукі, Хартфорді, Керхонксоні, Нью-Брансуікі, Фалл Рівері, Вунсокеті та Вінніпезі.
22 грудня було здійснено одиночне сходження і встановлення Вогню на горі Олд Радж, штат Вірджинія (1004 м), в пам’ять пластуна сеніора Андрія Пришляка Хмель (Пласт США) й американського скаута Джозефа Сейдмана, які раптово відійшли у Вічність.
29 листопада 2010 року в Українській католицькій церкві Непорочного Зачаття в Палатайн (Palatine, Illinois) чиказькі пластуни під проводом пластунки сеніори Таїсії Бровар отримали ВВМ з Нью-Йорку й передали його українській громаді, польським і литовським скаутами в Чикаго.
Одночасно в Український культурний центр у Випані його привіз пл.сен. Юрій Дейчаківський з Вашингтону, а пл. сен. Л. Лебедь й Р. Гадзевич з куреня “Ті, що греблі рвуть” поширили ВВМ далі. 10 грудня 2010 року Джой Редіндж (Joe Reding), уповноважений від бойскаутів Америки, передав естафету пл.сен. Оксані Шулякевич, пластунці куреня УПС “Ті, що греблі рвуть” з Канади. Тоді запалені ліхтарики потрапили до Фарго, а потім до пластової станиці у Вінніпезі, канадська провінція Манітоба (19 грудня Вогонь вже розповсюдили серед парафіян Катедри Св. Володимира й Ольги).
12 грудня пл.сен. Марта Кузьмович, членкиня проводу КУПО, вручила ВВМ делегатам станиць Пласту від Нью-Йорку, Албані, Сиракуз (переданий згодом до церкви Св. Івана Хрестителя), Рочестера і Баффало. 19 грудня його побачили парафіяни в Катедрі Св. Йосафата у Пармі, штат Огайо.
5 грудня 2013 року станичний пластун сеніор Орест Грабович спільно з юначками Ларисою Грабович, Адріаною Грабович та юнаками Дем’яном Козаком й Андрієм Чмировим вручали Вогонь в церкві Царя Христа у станиці Пласту в Бостоні, штат Массачусетс.
7 грудня пластуни з Випані, штат Нью-Джерсі, запалили ВВМ в церкві Св. Івана Хрестителя. 9 грудня українські та канадські скаути Торонто також потішили земляків ВВМ, а 11 грудня в Українському народному домі вогники з Вифлеєму загорілися в ліхтариках у Гартфорді, штат Кентуккі.
Різдвяна свічечка
Різдвяну свічечку започаткували у 1950 році пластуни, оселившись на нових поселеннях в Німеччині, Великобританії, Північній Америці, Аргентині та Австралії. Вони запалювали її, коли сходила перша зірка і починався Святий вечір, одночасно у всіх місцях, де вони знаходились, щоб з’єднатися думками й молитвами.
Апель триває за традиційною церемонією сходин. Провідник станиці запалює три свічки, які тримають обрані від новацтва, юнацтва і старшопластунства особи: першу – за всіх, хто відійшов на Вічну Ватру, не зламавши Пластових Обіту та Присяг, хто загинув, щоб народ український вільним, могутнім зростав і щастя Україні – Вітчизні бажав; другу – за всіх українців, розкиданих по світу; третю – за всіх пластунів й пластунок, розпорошених в країнах еміграції. Потім від цих свічок інші пластуни запалюють свої свічки. Вони понесуть вогник єднання до власних домівок після закінчення акції.
Останні 8 років три символічні свічки запалюють полум’ям Вифлеємського Вогоню. Програма заходу дещо змінилася за ці роки, однак головний сценарій лишився недоторканим.
“Колядка дзвонів”
Під час Різдвяних свят вже 100 років у світі лунає “Щедрик” і знайома кожному з дитинства “Колядка дзвонів”, мелодію до яких створив Микола Леонтович (народився 1 (13) грудня 1887 року в с. Монастирок, тепер Вінницька область, Україна – помер 23 січня 1921, в с. Марківка, тепер Вінничина) – український композитор, хоровий диригент, педагог, громадський діяч. Над “Щедриком” Микола Дмитрович почав працювати у 1901/1902 pоках. У 1916 році нотний рукопис й слова твору він надіслав на ознайомлення Олександру Кошицю (народився 12 вересня 1875 року у с. Ромашки, тепер Миронівський р-н, Київська обл., Україна – помер 21 вересня 1944, цвинтар Глен Іден (Glen Eden), Вінніпег, Канада).
25 грудня того ж року хор студентів Київського університету Св. Володимира під його керівництвом вперше презентував киянам “Щедрика” у концерті колядок. Так почався творчий союз й тріумф двох майстрів музики в УНР, ЗУНР. Під час гастролів Української республіканської капели у 1919-1920 роках з творчістю М. Леонтовича і українською культурою познайомились в країнах Європи.
5 жовтня 1921 року відбулася прем’єра “Щедрика” в Карнегі Холі (Нью-Йорк, США), здобувши захоплені відгуки слухачів. Один з концертів хору О. Кошиця відвідав Пітер (Петро) Вільховський (англ. Peter J. Wilhousky, народжений 13 липня 1902 року, Пассейк, штат Нью-Джерсі – помер у 1978 році) – американський композитор, викладач, диригент хорів, який походив з родини українських емігрантів. Вражений дивною музикою, у 1936 році він написав слова “Колядки дзвонів” (“Carol of the Bells”) й почав поширювати цей шедевр музичного мистецтва у світі.
В дитинстві маестро був хористом у греко-католицькій церкві Св. Петра і Павла у Пассейку та в Нью-Йоркському катедральному хлопчачому хорі, успішно виступав у Білому домі перед Президентом Вудроу Вільсоном. В 1920-1923 роках Вільховський навчався в Дамрочському інституті музичного мистецтва в Нью-Йорку (Damrosch institute of Musical Arts in New York City). Працював музичним вчителем у вищій школі Брукліна, де створив перші великі хори і став їх диригентом. Належав до національної асоціації вчителів музики. 30 березня 1936 року в Медісон Сквер Гарден організував змагання 1500 студентських хорів, за якими спостерігало 16 тисяч глядачів. Його радіопрограми класичної музики з Артуро Тосканіні й NBC Симфонічним оркестром мали багато прихильників у 1940-х роках. Як директор Нью-Йоркського хору він допоміг розпочати музичну кар’єру Джуліо Ла Роса (Julius La Rosa), американсько-італійському співаку, телерадіоведучому 1950-х років.
“Колядки дзвонів” – це ще один мистецький діамант, що сяє у світовій культурній спадщині завдяки українцям й тішить серця мільйонів меломанів в час Різдва.
Дін – дон, дзін – дзелень,
Різдвяний дзвін лунає,
В кожну домівку він завітає,
Радість й світло надії він дає,
Що краще життя кожен отримає.
Дзін – дзелень, дзін – дзелень,
Святкуємо час народження Христа,
Щоб настала в світі Божа Благодать
Й панувала доброта й красота!
