Атовець Валерій Ананьєв – десантник, зірка YouTube і секс-символ АТО через рік після того як пішов з армії, взяв український прапор, одягнув тільняшку відправився пішки по паломницькому шляху “Ель Каміно де Сантьяго”, пише depo.ua.
“Три роки разом з тисячами інших солдатів я творив спільну історію нашої країни. Зараз я творю свою власну історію. Кожним кроком записуючи нову сторінку на власному шляху… За цей місяць трапилось більше, ніж за усі півроку після звільнення з армії. Не знаю, куди все це мене приведе, але точно знаю, що на фініші, на узбережжі Атлантичного океану, все тільки почнеться”.
В жовтні минулого року ми писали про Валерія Ананьева – атовця, десантника, який став зіркою соцмереж завдяки влогу, який він вів на фронті.
Його відео з передової: про взяття Слов’янська, результати боїв, обстріли, та армійське життя збирали десятки тисяч переглядів. Увесь час в АТО Валера вів влог, намагаючись показати армію як вона є: не перебільшуючи жахи війни та не применшуючи недоліки командування.
До осені 2014 Валера був контрактником, коли почалася війна міг звільнитися, але уявив, як це він буде вдома, поки інші воюють, і залишився. Зі своєю 25 бригадою звільняв Слов’янськ і Жданів, приймав участь у боях за Вуглегірськ, Шахтарськ, Добропілля, Краматорськ, Комунар і Дебальцеве. Механік-водій БМД, двічі дивом вцілів після того, як по його “танчіку” поцілив снаряд з РПГ.
Він вирішив, що служитиме, доки його вистачить. Із радістю помічав, що командування почало адекватніше ставитися до солдатів. Що покращується забезпечення. Він присвятив ВДВ майже все своє доросле життя… І звільнився.
Через півроку після дембелю він пішов з армії, в “Заявлении десантника Валерия Ананьева” пояснював, що хоче бути вільною людиною. Тепер він продовжує свій шлях. Валерій поставив за мету пройти 1500 кілометрів до однієї з найбільших святинь католицизму – могили апостола Якова на півночі Іспанії. Це паломницький шлях “Ель Каміно де Сантьяго”.
31 травня, після того як Україна отримала безвіз, він оголосив, що ця подія співпала з його давньою мрією.
“Я піду пішки з Парижу через всю Францію, через всю Іспанію до узбережжя атлантичного океану, до мису Фіністера, 1,5 тисячі кілометрів, пішки, один. Йти я буду приблизно 2 місяці, без знання мови, ночувати буду де доведеться, в монастирях і місцевих готелях. Як і 60% українців, я ніколи не був за кордоном, тому буду знайомитися з Європою сам і показувати вам, – написав він у цей день. – Ель Каміно де Сантьяго – стародавній паломницький шлях, завдяки якому з’явилося саме поняття пілігрим. Паломники ходять цим маршрутом вже більше тисячі років. В когось релігіозні цілі, в когось філософські, а моя з’явиться, гадаю, протягом цього шляху”.
11 липня на Майдані всі бажаючі підписали Валері прапор, який він пообіцяв пронести через увесь шлях і встановити на мисі Фіністера в кінці подорожі.
А 15 червня сів на літак і прибув у Париж (до речі, він наголошує, що без пригод, пройшов кордон за 10-15 хвилин). З цього часу Валера почав вести свій влог українською.
“По прильоту до Парижа я зустрівся з українцями у Франції і побачив, що багато з них розмовляють російською. Тут, далеко від України це сприймається інакше. Коли ти починаєш пояснювати, що в Україні війна з Росією і говориш російською – це викликає дисонанс. Виникає конфлікт між тим, що говориш і що думаєш. Декілька разів французи питали, чи я з Росії, це теж вплинуло. Французи слухають виключно французьку музику, на телебаченні я не бачив жодного не французького фільму, їздять вони лише на французьких автомобілях. Я вирішив повністю перейти на українську мову. Українською набагато приємніше розмовляти. Я не буду займатися пропагандою, а буду популяризувати українську, наскільки можу”, – пояснює він.
Там він познайомився з хлопцем з Дніпропетровської області, який живе у Парижі нелегально вже п’ять з половиною років, із дружиною з Івано-Франківська і двома дітьми, один з яких народжений вже тут.
В Парижі Валера показував красиві місця і будівлі, які його вразили.
До речі, його українська ставала все кращою.
Він отримав паспорт пілігрима в Нотр-Дам де Парі поставив перший штамп і почалася подорож на півтори тисячі кілометрів.
Всюди, де іде, він намагається якомога більше розповідати про Україну.
Як акин він “співає” про все, що бачить
28 червня український десантник вже був в Орлеані. Показав монастир, побудований 700 років тому, в якому колись молилась Жанна Д’арк і будинок, в якому вона жила. А також місце, де оселився він сам – це кімната в хостелі. Вивчивши журнал він виявив, що він єдний з України і наймолодший чоловік серед тих, які тут зупинялися.
Подорожній щоденник.
28 червня Валерій почав скаржитися на сильний біль в коліні, а 1 липня виявилося, що в нього запалення меніску. На додачу до цього, в місті, де він він збирався заночувати, помер чоловік, який міг його прийняти на ніч і довелося шкутильгати десять кілометрів в інший населений пункт. Під дощем.
На цьому неприємні сюрпризи не закінчилися – Валера вперше зустрів у Франції ватницю. В Блуа, в місці де він ночував, Валера розговорився з адміністратором. Вона заявила атовцю, що любить Росію, і звісно ж він не міг промовчати. Спитав, чому, і почув, що це “big country”, де живуть “very good people”.
“Мене це трошки збентежило, я став їй пояснювати (англійською) що я український солдат, Росія почала війну в Україні і ці “добрі люди” їдуть вбивати моїх друзів. Показав фото з фронту, які я ніколи не публікував і які не будуть опубліковані. Вона зробила збентежений вигляд і каже, що це звичайні солдати. Путін поганий, а люди добрі, просто президент говорить, а солдати підневільні. Я їй хотів пояснити, що їдуть не тількі російські війська, а й добровольці, почав пояснювати, але вона дуже швидко втекла”, – розповів він.
А взагалі Валерій зазначає, що французи дуже доброзичливі і балакучі. Магазини дуже рано зачиняються, але він таки встиг купити собі поїсти. Коштувало це 16 євро.
Фото неймовірної краси. Старий вояка поступово перетворюється на фотографа.
Черговий випуск щотижневого щоденника, якщо вам цікаво дізнатися про подорож докладніше.
11 липня. Перші підсумки і трохи філософії.
Французське село з красивою церквою. Ночувати залишився Валерій в гаражі, перебудованому з великого млину.
14 липня в Валерія був день народження і він вирішив зробити собі вихідний і нікуди не ходити. В місті Мелль він відсвяткував його, а заодно і день взяття Бастилії.
Наступного дня зустрів подорожнього. Але через два дні вирішив, що йти в компанії йому не подобається і знову почимчикував у повній самоті.
Французи навіть присвятили цілу полосу в газеті нашому Валерію. В той же час він трохи ображається, що українські ЗМІ про його подорож майже нічого не пишуть
І от нарешті він вперше за час своєї подорожі побачив океан
“Знайомтесь, це Океан. Займає 71% поверхні планети. А поруч я, чувак, який пройшов 540 км пішки, щоб його побачити. Але це тільки початок, тому що попереду ще близько 1200 км. З цього моменту ми з океаном увесь час будемо йти поруч, бо тепер мій шлях проходитиме постійно вздовж узбережжя. За три дні я подолав 117 км і дуже втомився. Тому відпочину один день і вже завтра вирушаю далі. Мені буде потрібно проплисти на човні 10 км і потім вже все як я звик: step by step”, – написав він в цей день.
На цьому репортаж поки що закінчується. Можливо, на День ВДВ українській прапор вже майорітиме на мисі Фіністера, а Валера плескатиметься в океані.
Українські десантники вони такі.
