Не знаю, як для вас, а для мене не має кращого заняття, як слухати народні казки, перекази чи легенди. А ще як оповідач талановитий та з гумором, то такі тобі скарби відкриє, з таких глибин мудрість, як перли, дістане, що наче в іншому світі опинишся, в якому одночасно почуваєшся і дитям безтурботним, і старцем досвідченим, а довкола кожен камінчик, кожна билиночка оживає, і не просто так…
У кожному куточку нашої прекрасної України є свої легенди і про Воскресіння Христове. А що найбільшим дивом у цьому величному святі (після самого Воскресіння, звичайно) є писанка, то вона найчастіше і є центральною фігурою цих оповідань. Зокрема, гуцули вважають, що поки на землі писатимуть писанки, доти злі сили, затюрмовані в її надрах, не зможуть вирватися на волю.
На Київщині розповідають, що коли жиди почали шпурляти в Христа грудками й камінням, то ці знаряддя, ледь торкнувшись його одежі, перетворювалися на прекрасні писанки, які св. Петро збирав і роздавав людям.
Подоляни вірять, що коли Юда, зрадивши Христа, прийшов додому, мати подала йому сніданок – кілька варених яєць – і почала його лаяти за негідний вчинок та ще й лякати, що коли Ісус, як обіцяв, воскресне, то Юді буде непереливки. На це зрадник, розсміявшись, відповів:
О, він воскресне тоді, як з цих яєць курчата вилупляться!
А вони й вилупилися!
В Галичині відомою є легенда про те, як один бідняк ніс у кошику яйця в Єрусалим на базар. Хотів продати, щоб заробити собі кілька копійок на прожиття. Аж тут бачить: натовп супроводжує якогось чоловіка, який несе важенний хрест. Процесія прямує на Голгофу, отже, на страту. Чоловік цілий зранений, змучений і скривавлений, спотикається й падає під тим хрестом. А натовп, як натовп. Одні кричать, насміхаються. Інші – плачуть, жаліють. Подивився він на все це, здвигнув плечима, явно не розуміючи ні тих, ні інших. Поставив бідняк свій кошик з яйцями в рові біля дороги та й побіг доганяти процесію. А, догнавши, підійшов до чоловіка з хрестом, узяв його важку ношу й каже:
Відпочинь собі трохи.
Та й пішов з тим хрестом на Голгофу. Віднісши його на місце, повернувся за кошиком, щоб йти собі далі. Дивиться: а в кошику не звичайні яйця, а писанки та крашанки. Зрозумів тоді чоловік, що не простому смертному допоміг він нести хрест. І вже не поніс яєчок на базар, а повернувся додому, щоб залишити собі їх на пам’ять. А люди з того часу почали на Великдень фарбувати яйця.
Або ще ось така легенда, записана в Галичині, яка мені дуже подобається.
… Колись дуже-дуже давно, як Христос ходив по світу разом з своїми учнями, десь тут недалеко від Львова, а, може, й у самому Львові – трудно тепер сказати, бо міста ще не було, жила собі дівчина Ганя. Гарна була Ганя: висока, струнка, з великими чорними довгастими, як мигдаль, очима, над якими, як крила ластівки, розгорнулися на високому рівному чолі шовковисті чорні брови. Бувало, як гляне Ганя на білий світ тими своїми диво-очима з-під довгих пухнастих вій, поведе брівкою, пташки перестають співати – на Ганю задивляються. Та найбільшою окрасою дівчини було густе довге хвилясте русяве волосся. Вона тою грубезною косою тричі голову обвивала, наче справжньою короною. Її так і називали: королівна Ганя. А ще була вона дуже працьовитою і до всякої роботи вправною. А що вже шити, прясти, вишивати і мережати вміла – ніхто її не перевершив. Та одна біда: дівчина була дуже бідною. Тому й не сватав ніхто.
Ганя добре засвоїла батьківську і дідівську науку, що найбільше багатство людини – вмілі руки і ясний розум, та наразі не могла скористатися з цього багатства, хоч працювала зранку до ночі. Тоді й вирішила пошукати щастя в інших краях. Зібрала свій нехитрий скарб, зав’язала його в біленьку хустинку і помандрувала від міста до міста, від села до села, з країни в країну.
Всюди її зустрічалися добрі люди, бо й вона до них була доброю і роботи ніякої не цуралася. Так з Божою і людською поміччю дісталася Ганя до Єрусалиму і там стала до роботи. Великого зарібку не мала, бо бідному чоловікові скрізь однаково не добре ведеться. Але тут побачила щось важливіше за гроші, чим дуже зацікавилася. Вона зустріла Учителя, який не тільки навчав людей, але й допомагав їм у скруті, зцілював від хвороб, познайомилася з Його Мамою Марією, яка здалася їй такою ж доброю і ласкавою, як і її рідна ненька.
Аж ось почула Ганя, що на вимогу злих людей стратили Вчителя, а Матір Його в невимовній тузі. День і ніч ридає за Сином, зчорніла вся, їжі навіть не торкається. Зібрала дівчина в неділю все своє добро – кошичок яєць – і поспішила втішити Марію. Може, плекала надію, вдасться вмовити Її з’їсти хоч одне яєчко. Був якраз третій день після страти Христа, і в місті вже дехто говорив про його воскресіння. Почула Ганя ту радісну звістку і ще швидше побігла до Марії.
– Маріє, не плач, чуєш?! – кричала вже з порога. – Твій Син воскрес! Він живий! Радуйся!
Дівчина вручила їй свій кошичок.
– Давай я швиденько приготую тобі яєшню, ти підкріпишся, і ми підемо розпитати, як це сталося, пошукаємо Його.
Але Марія знову вмилася сльозами.
– Маріє! Чуєш? Він воскрес! – тормосила Її.
– Я знаю, – нарешті всміхнулася Марія. – Я вже бачила Його. Не знаю, сон це був чи дійсність, але від Нього била така ясність, що в мене аж очі боліли. Я знаю, що він живий.
І Марія знову заплакала. Але то вже були сльози радості, сльози полегшення від пережитого, і вони, мов цілюща вода, змивали біль і смуток з її серця. Ті сльози капали в кошичок, який Марія притискала до грудей, і, як тільки торкалися яєчка, на ньому розцвітали дивні візерунки.
– Ой, – радісно скрикнула Ганя, – як на наших вишиванках! Он вужики, грабельки, ромбики, листочки, зорі… На здоров’я! На щастя! На багатство! На урожай! – вичитувала з тих узорів.
А Марія вийшла з кошичком на вулицю:
– Радуйтесь! Христос воскрес! – усміхалася до перехожих і дарувала їм писанки.
Коли кошик спорожнів вона з подякою повернула його дівчині.
Ступила Ганя кілька кроків, глянула на кошичок, що раптово поважчав, а він знов повнісінький писанок. Та ще й яких гарних! Тепер уже Ганя роздавала писанки зі словами:
– Радуйтесь! Христос воскрес!
А писанок не меншало. Люди брали їх з вдячністю і передавали далі разом з радісною новиною:
– Христос воскрес!
Так за дуже короткий час ця звістка облетіла не тільки Єрусалим, а й цілу країну. А Ганя з повнісіньким кошичком прегарних писанок повернулася в свою убогу хатинку. Невдовзі її посватав молодий багатий купець, який привіз свої товари до Єрусалиму. Одружившись, молода пара повернулася в рідні краї і привезла з собою писанки. Ганя зберігала їх у своєму домі як дорогоцінну пам’ятку, а потім, навчившись їх писати сама, кожного року в цей пам’ятний день обдаровувала людей. Навчила вона цього мистецтва і своїх дітей та онуків, а ті, в свою чергу, – своїх. Так і передається з покоління в покоління велике мистецтво і гарна традиція: писати писанки і дарувати їх у день Христового воскресіння.
