Одні люди стають відомими, як національні герої, інші – як убивці героїв. Чи дізнались би ми колись про кадебістського найманця і шпигуна Богдана Сташинського, якби не вбивство ним Лева Ребета та Степана Бандери? Хто б згадував сьогодні Афанасія Грищенка, який убив Миколу Леонтовича? Сподіваюся, що ці два душогуба вічно будуть горіти у пеклі, як і сотні тисяч більшовицьких катів, які масово знищували нашу інтелігенцію, духовенство та були причетними до Голодомору – геноциду українського народу.
1920-21 роки були найбільш плодотворними в творчості Леонтовича. В Тульчині ним було створено багато обробок народних пісень, оригінальні хорові твори “Моя пісня”, “Льодолом”, “Легенда”, “Літні тони” та ряд творів релігійного змісту, серед яких особливо виділялася “Літургія Іоана Златоуста”. Наближалася до завершення робота над хоровою оперою “На Русалчин Великдень” за казковим сюжетом Бориса Грінченка. 22 січня 1921 року куля чекіста Грищенка обірвала життя Миколи Леонтовича, українського композитора, диригента і педагога, чий невмирущий “Щедрик” став різдвяною мелодією усього світу.
Пастка для командирів Холодного Яру, вбивство українських лідерів Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Степана Бандери, містична загибель композитора Володимира Івасюка – сьогодні стали відомі подробиці більшості цих акцій ЧК-НКВС-КДБ. Одні секрети стали відомі після визнань самих колишніх агентів, інші ще чекають свого часу. Ці факти потрібно знати, ми повинні про це писати на шпальтах газет та журналів, видавати книжки і залишати для прийдешніх поколінь.
Це наша історія.
“Збіговисько людей перетворюють на націю дві речі – спільне велике минуле і загальні великі плани на майбутнє”, – мудро підмітив колись Жуль Ренар. Свята правда. Без знання своєї історії нам не вижити.
Рівно рік минув, як у жовтні 2015-го побачив світ перший номер нашого часопису “Ukrainian People”. Все почалося з невеликої ідеї – почати збір інформації і видати книгу “100 причин гордитися тим, що ми українці”. Першим кроком став щомісячний журнал для українців і про українців, який група однодумців почала видавати у Місті Вітрів.
Чи вдалося нам втілити свій задум у життя і зробити часопис цікавим та інформативним для усіх – “від старого до малого”? Про це судитимуть наші читачі й передплатники, а також сотні тисяч наших прихильників в інтернеті. Щиро радіємо, що на сьогодні у нас зібрався гурт талановитих творчих людей, котрий прагне зробити видання цікавим та різноплановим, інформуючи про важливі події діаспори та України, нашої історії та проблем сьогодення. Нагадаємо про них:
– Норберт К. Іван, фотожурналіст з Канади: рубрика “Кленовий сироп” про події в українській діаспорі Канади;
– Олег Ущенко, журналіст з Івано-Франківська, кінорежисер та письменник: рубрика “Українська кухня”, оповідання;
– Сергій Осока, письменник з Полтави: рубрика “Знамениті Українці”;
– Яніна Петруніна, журналіст з Києва: рубрика “Волонтерство”;
– Дмитро Зальцман, інженер, журналіст з Чикаго: рубрика “Авто”;
– Мілена Волянська, журналіст, бібліограф з Тернополя: рубрика “Наша історія”;
– Віктор Боровіков, журналіст з Києва: ведучий розділу “Україна”;
– Френк Брікето (Frank Brichetto), журналіст з Чикаго: рубрика “Події Чикаго”;
– Наталія Турчаневич, промоутер з Києва: зв’язок з українськими зірками.
Унікальний дизайн часопису – це заслуга нашого талановитого графіка-дизайнера-верстальщика Станіслава Колоші, переклади та новини – студента факультету журналістики Олега Погайдака, чудові ілюстрації – Мар’яни Колоші, коректура та літературне редагування – Тетяни Князюк, а організаційними роботами та гармонійним процесом співпраці усього колективу керує наш головний менеджер Людмила Руда.
Щира подяка усім!
“Що для вас означає бути українцем?”, – запитав професора Остапа Гавалєшку наш кореспондент Норберт К. Іван на відкритті унікальної виставки “ZOOM TO ZENITH – Oleg Antonov”.
На що пан Гавалєшка відповів:
– …всі знали про вареники, голубці і борщ. Знання про культуру було обмежене Шевченком та Франком (а де, скажімо, Федькович?). Наші родичі усім нам вкорінили Україну, як “садок вишневий біля хати…” Чудова картина – частково правдива, але далеко не повна.
Де було знання про український вклад у світову науку? Чому ми не гордилися здобутками українців в медицині, біології, металургії? Чому ми не прославляли фантастичний вклад нашого власного інженера Ігора Сікорського, котрий першим в історії спроектував гелікоптер? Тоді абсолютно ніхто із моїх знайомих не чув про конструктора Олега Антонова, котрий в Києві створив велети світового авіабудування, такі літаки як АН-10 (Антей), АН-124 (Руслан) та найбільший в світі ґіґант АН-225 МРІЯ? Чому ніхто не знав, що головним конструктором, провідником та “душею” космічної галузі (ще в радянські часи) був народжений в місті Житомирі всесвітньо-відомий український вчений у галузі ракетобудування та космонавтики Сергій Королів?”
Професор, який зібрав грандіозну колекцію макетів літаків та матеріалів про Антонова, мав рацію. Маємо знати й наших “прометеїв”. Прославляти на весь світ Україну й усе українське.
Бути українцем – це знати свою історію, своїх героїв, традиції боротьби і змагання за Вільну Україну. Бути подібним на них.
Бути українцем – це жити повнокровно і змістовно. Вірити в Бога. Допомагати ближньому. Виховувати дітей справжніми патріотами.
Бути українцем – означає усвідомлювати і нести відповідальність перед Нацією, Родом, перед Україною – святою землею, на котрій ми народилися.
Слава Україні!
