24 липня популярному українському телеведучому, продюсеру, гумористу, а після початку війни на Донбасі ще й відомому волонтеру Сергію Притулі за його активну громадську діяльність вручили орден “Народний герой України”. За словами шоумена, це недержавна нагорода, тому “подвійно приємно, що наші з вами старання не залишилися непоміченими з боку колег-волонтерів і військових”.
Для якісних змін в Україні потрібна, в першу чергу, зміна світогляду. На щастя, є люди, які виступають такими собі маяками у цьому бурхливому процесі і показують власним прикладом ЩО і ЯК можна зробити, щоб покращити життя людей. До таких людей належить і Сергій Притула. Події в Україні він сприймає як особисту біду і вже два роки поєднує насичене творче життя з активною волонтерською діяльністю. Свою енергію та довіру людей він направив у благодійне русло.
– Сергію, розкажіть, будь ласка, що для вас особисто означає “патріотизм”?
– Відповідь на це питання дуже важко розписати кількома рядками… проте, якщо стисло, то вважаю, що патріот – це не просто людина, яка любить свою країну, а насамперед людина, котрій не байдуже, що у ній відбувається. Підозрюю, що багато негідників у владі, корупціонерів різного калібру, дуже люблять Україну і щиро вважають її своєю Ненькою-Батьківщиною, проте… Не можна любити країну за її красиві краєвиди, милозвучну мову і “товкти копійку”, виправдовуючи себе тим, що загальний стан справ у країні такий, що ти нічого не можеш поміняти, а, отже, маєш пристосуватись.
Патріот – це людина, котра зміни починає з себе, консолідує навколо ідеї однодумців та впливає на зміни на тому чи іншому рівні. Хтось може змінити стан справ у своєму дворі, хтось – у місті, хтось – у країні.
– Ви багато займаєтесь волонтерською діяльністю. Особливо значною є ваша допомога для воїнів, які знаходяться на передовій. Розкажіть, будь ласка, про свою роботу в даному напрямку.
– А що тут розказувати? Стоять хлопці в полях/степах. Живуть в бліндажах чи палатках. Мають ті чи інші потреби. Моя справа виокремити нагальні, зібрати кошти на їх забезпечення та передати допомогу на “передок”. Працюю, наскільки Бог дає сил і люди грошей. Конкретно зараз спілкуюся з вами, збираючись до хлопців з 93-ї бригади під Піски, морпіхів у Широкіно і “морських котиків” теж у секторі “М”. Першим і другим везу джипи, придбані у Данії, “котикам” – прилад нічного бачення. Плюс “пайки”, плюс трохи флісових кофтин, плюс трохи засобів для особистої гігієни, кава, чай, цигарки. Сумарно десь на 250 тисяч гривень. Це все стараннями українців звідусіль: від Тернополя до Торонто, від Одеси до Мюнхена. Усім цим людям велика дяка та низький уклін!
– Ви багато спілкуєтесь з воїнами АТО безпосередньо, адже неодноразово приїжджали до них в зону АТО з необхідними для них речами. Які думки в них переважають на сьогоднішній день?
– Це дуже невдячна справа бути ретранслятором чужих думок… вам варто краще запитати у безпосередніх учасників АТО. З того, що я зараз бачу, насамперед в око впадає незадоволеність діями спостерігачів ОБСЄ, вибірковістю присвоєння статусу УБД (коли хлопчина провоював 1,5 роки і його футболять по різних установах і заставляють зібрати купу довідок, а якийсь СБУшник чи прокурор приїхав у Краматорськ на 3 дні у відрядження та вже має і статус УБД, і земельну ділянку, і все інше), одностороннім дотриманням Мінських угод.
А найбільше хлопців дратує хаос у верхніх щаблях влади. Замість того, щоб у скрутну мить об’єднатись і консолідовано працювати над терміновим вирішенням поточних проблем, наші “верхи” ніяк не можуть розібратись, хто ж з них більше любить Україну. І щодня, поки вони там між собою міряються, на фронті – то загиблі, то поранені… прикро це все.
– Які закони ви хотіли б бачити прийнятими у Верховній Раді?
– Вам шпальт не вистачить, щоб усі мої ідеї надрукувати (сміється). Я б почав із законів, котрі стосуються насамперед народних обранців.
- 25 років вони базікають про зняття недоторканості з депутатів. А віз і нині там… У нас депутат може бити людей ногами, пляшками тощо… і що? І нічого! Відсутність відповідальності породжує вседозволеність! Це потрібно терміново виправляти!
- У нас регулярно розказують в новинах про рівень заборгованості по зарплатах бюджетникам. Але ж депутати теж бюджетники! І я ніколи не чув про заборгованість по зарплатні у нардепів! То чому б не виплачувати їм зарплатню по залишковому принципу? Спочатку лікарям, вчителям і т.д., а коли вже всім сплатили, тоді вже й депутатам. Може буде додаткова мотивація?
- Відкликання мандату за систематичні прогули! Я колись у Лондоні не міг продовжити візу, якщо не мав 82% відвідування занять у коледжі. А є депутати, котрі в Раді з’являються раз на місяць. Для чого тебе обирали, людино?! Ймовірно, щоб ти і далі ігнорував пункт №1!
- Зміни до виборчого законодавства. У нас зараз по мажоритарці людина не може бути самовисуванцем, а може йти тільки від якоїсь партії. А це одразу породжує певну залежність. Те ж саме стосується процедури відкликання депутата виборцями. Людину обрали, вона нічого не робить, або ж пройшла у Раду під брендом однієї партії, а через два місяці увійшла у фракцію іншої політсили… у нас виборці постійно у ролі “баранів, які дивляться на нові ворота”.
Я можу безперестанку писати, що хотілося б. Вважаю, що потрібно починати саме з законотворців. Коли тільки подивитись на цифри, які йдуть на утримання апарату ВР, на ремонти і т.д., то вже робиться сумно.
– Чи допускаєте думку, що з часом будете робити кар’єру у політиці?
– У мене в житті було вже кілька нагод поринути в ту царину “з головою”. Проте, щоразу робив вибір на користь шоу-бізу. Не виключаю, що колись я все ж піду у політику, але це однозначно не у короткотерміновій перспективі. По-перше, поки триває війна, я більш корисний саме як волонтер. По-друге, я ще не так багато накопичив заощаджень, щоб уникнути спокуси проголосувати не по совісті, а по вигоді. По-третє, у моїй біографії є свої “скелети у шафі”, які в той чи інший момент можуть бути витягнуті назовні і використані проти мене.
Поки я “пас”.
– Давайте тепер поговоримо про ваше творче життя. В першу чергу хочу привітати вас з тим, що ваш проект, а саме, перше україномовне гумор-шоу “Вар’яти”, тепер може з легкістю зібрати два великих зали у столиці за один день. Це при тому, що цей проект не є телевізійним. Як вам це вдалося? Розкажіть про цю дорогу до успіху.
– Все, що я маю у своєму житті, далось мені тяжкою працею. Тоді є і результат! Хоча ні… не так. Батьківським вихованням, школою і працею. Результати роботи мого гумористичного шоу лежать десь у тій же площині.
З моменту заснування “Вар’яти-шоу” я вчився. Вчився редакторської роботи з дуже непростим колективом, котрий був наскрізь пронизаний амбіційними персонами. Або ж безвідповідальними. Також за перших 2 роки існування шоу я відточив свої управлінські навики. Майбутня дружина допомагала з фінансовою складовою. Колектив зменшився у 2 рази. Коефіцієнт корисної дії виріс в три! Ще через рік я повністю усвідомив, що керую унікальним проектом – єдиним повністю україномовним в країні з ім’ям Україна!
Це зараз пішла мода на українське (страшно собі подумати, що на 25-му році існування держави), а коли ми починали, то це було радше як виключення із загального правила: всі звикли, що, зазвичай, український гумор є російськомовним. А мене це “трафляло”. Я хотів усім довести, що український гумор є сучасним, конкурентоспроможним. Що це не тільки, коли дядько у вишиванці виходить і читає гуморески Вишні, Глазового, Сови… зрозумійте мене правильно, я – фанат класики українського гумору – гуморесок! Я в дитинстві на табуретці їх переказував на родинних святах десятками! Вистачало побачити виступ по ТБ Паламаренка, Литвиненка, Дудара, як я одразу це “мотав на вус” і відтворював, як міг.
Проте час не стоїть на місці, все видозмінюється, і зараз я пишаюсь тим, що наш “продукт” є настільки якісним, що ми з першого разу збираємо аншлаги не тільки в Києві, але й у Харкові, Дніпропетровську, Кіровограді, Миколаєві, Одесі! Для гумористичного, нетелевізійного шоу це дійсно великий успіх!
Я не хочу видатись хвальком, проте мені здається, що ми з хлопцями з “Вар’яти-шоу” зараз закладаємо фундамент нової школи україномовного гумору. Хіба що ви зможете назвати мені ще якихось українських гумористів, які мають регулярні, щомісячні виступи з новою програмою і “катаються” з концертами всією Україною.
– У якому віці ви написали свою першу гумореску?
– Це була не гумореска. У 7-му класі я написав оповідання про пригоди космічного героя, літальний апарат якого впав у лісі коло Вишнівця на Тернопільщині. А конкретно гумор пішов уже в інституті. Спочатку – у сам видав, газету “Слина”, а далі пішов КВН і пішло-поїхало.
– Чи відчували ви, що ризикуєте, обираючи собі професію артиста, адже відомо, що слава не завжди позитивно впливає на людей?
– Я не обирав професію артиста. Повірте, коли в інституті я здавав іспити з політекономії чи теорії ймовірності, я в останню чергу уявляв, що колись даватиму понад 100 концертів на рік чи матиму 3-4 телепроекти в сезон. Життя так склалось. І я не жалкую.
– У вас є досвід в озвучуванні мультфільмів українською мовою. Чому з’явилось таке бажання?
– З’являлось не бажання, а пропозиції від студій дубляжу. А далі просте запитання: “Чому б і ні?” Спробував – замовникам сподобалось. За це непогано платили. А ті гроші я щоразу використовував правильно – на благодійність: на придбання чогось вартісного для дитячого будинку, чи на друк книжки для християн. Подібний досвід був тільки на користь.
– Чи відчуваєте свій вплив на українську молодь?
– Все відносно. Звісно я відчуваю, що моя думка є важливою для певного прошарку громадян, зокрема, молоді. Проте… коли ти кричиш на весь голос: “не продавайте свій голос на виборах”, а потім дізнаєшся, що на одній з виборчих дільниць з 750 студентів 600 проголосували за підстаркуватого кандидата в мери, який був мером, ще коли ті студенти пішки під стіл ходили, то розумієш, що для величезної кількості людей твоє слово є важливим, проте 350 гривень, наразі, є вагомішими.
– З ким із відомих людей хотіли б зустрітись за горнятком кави? Про що була б ваша розмова?
– На жаль, більшість з них уже на тому світі. З нині живучих із задоволенням поспілкувався б із Пан Гі Муном та Кофі Ананом і запитав би, як це воно, керувати структурою, яка ні на що не впливає?! При всій повазі до ООН і гуманітарних місій під егідою цієї організації, але видається мені, що засновувалась вона зовсім з іншою метою. А коли така гігантська “контора” не може оперативно реагувати на, наприклад, геноцид в Руанді чи на анексію Криму, коли ті чи інші рішення сотень країн можуть бути заблоковані Росією, то про що взагалі йде мова?! Сісти, побалакати і прийняти рішення, яке ні на що не впливає я можу з кумом на кухні в своїй квартирі. А тут…
– Хто для вас є найбільшим авторитетом?
– Мій покійний батько. Це був дуже сильний чоловік. Духом і принципами. Вже понад десять років як його немає, і мені його страшенно бракує. Проте я радий, що він доніс мені кілька важливих життєвих правил та принципів, котрими я послуговуюсь у своєму житті. І все, що я роблю, чого досягаю, я роблю з огляду на те, як би він це сприйняв. Чи схвалив би? Чи пишався б? Чи тішився б?
– А яких принципів виховання свого сина ви дотримуєтеся?
– Власне тих, яких вчив мене мій батько. Завжди тримати слово. Завжди! Навіть, якщо це може нашкодити твоїм матеріальним статкам, чи стосункам з тими чи іншими людьми. Якщо ти не тримаєш слово, не можеш стримати обіцянку, то як ти можеш сподіватись на довіру людей?! Як вони можуть собі дозволити розраховувати на тебе?! Ніколи не принижуй слабшого і ніколи не “прогинайся” під сильним! Поважай матір! Допомагай тим, у кого немає таких можливостей, як у тебе!
– Ваше життєве кредо…
– Бог, Сім’я і Україна!
ДОВІДКА: Сергій Притула – український телеведучий. Вів такі телешоу як “Чи розумніший ти за п’ятикласника?”, “Підйом”, “Співай, якщо зможеш”, “Хто зверху?”, “Суперінтуїція” та інші. Також Сергій є співавтором надзвичайно популярного в Україні скетч-шоу “Файна Юкрайна” та продюсером гумор-шоу “Вар’яти”. Знає про волонтерство в Україні якщо не все, то майже все. На власному прикладі продемонстрував, що “схід і захід разом”, адже сам Сергій родом із Тернопільської області, а його дружина – з Донецька.
