Щороку 11 грудня відзначають Міжнародний день гір, запроваджений Генеральною Асамблеєю ООН. Гарне свято, бо мирне. До того ж, як співав свого часу В.Висоцький, “краще гір можуть бути лиш гори, на яких ти іще не бував”. З цієї нагоди вирішив докладніше нагадати про наші мальовничі Карпати.
Бо, як на мене, кожен українець, навіть якщо він і не надто дужий, має бодай раз у житті зійти на найвищу гору України – Говерлу. Якось у перші роки Незалежності мені довелося стати свідком, як її підкорила старенька черниця з далекої Канади. Майже столітня жіночка на милицях, відчуваючи, що її земний шлях близький до завершення, вдруге у житті перелетіла океан, аби, як вона твердила, “на найвищому верху” рідної землі подякувати Господу та Божій Матері за вдале життя і помолитися за щасливе майбутнє України. “Бо де ще я буду ближче до Бога, ніж отам, на українській вершині світу?” – аргументувала старенька свою мрію.
А у лютому 2016-го 17 пластунів із трьох областей підкорювали Говерлу при 15-градусному морозі! Неабияке випробування характерів й сили волі! Тож окрилюючі краєвиди, рвучкі обійми гірського вітру й відчуття свободи – лише мала частка того, що можна відчути у Карпатах…
Народження Карпат: дві легенди
Про виникнення Карпат існує чимало легенд, найпопулярнішими з яких є дві. Перша – лаконічна, наче Христові притчі. Давним-давно вважали, що цей край – частина раю. Але коли велика вода почала затоплювати долини, тутешні люди стали молити Бога, аби допоміг вижити. І Бог змилостився: небесні сили вхопили землю й підняли її з води разом з усім, що росло на ній. Отак і утворилися Карпатські гори.
До слова, про рай. Що клімат на цих теренах колись був зовсім інакшим, красномовно свідчать археологічні знахідки науковців: біля Косова знайдена велика кількість відбитків родини лаврових (поширених нині у субтропіках і тропіках), біля Мукачевого та Ільниці – пальмових й рештки гінкго, а на Прикарпатті – бамбуку і корицевого дерева!
Друга – розлога й більше схожа на казку, тож коротко переповім її. Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. А володарем долини був велетень Силун: коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Цей ґазда жив у палаці з білого мармуру, з високими шпилями, що сягали хмар. Уночі Силун спав у золотій колисці, а вдень відпочивав у срібному кріслі. Його ж наймити від зорі до зорі трудилися, йому багатство примножуючи. Але ніхто не смів покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив хлопець, якого звали Карпом Дніпровським, бо прийшов сюди десятирічним хлопчиком із берегів Дніпра. Не лише сам працював, а й слабшим допомагав. Коли ж йому виповнилося двадцять, вирішив додому повертатися. Був певен, що за добру працю пан йому заплатить, тож повернеться до матері не з порожніми руками.
Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався піти геть та й платні не вимагав. Нечувана зухвалість, якої пан пробачити не міг. Силун закипів так, що аж очі кров’ю налились, а з рота вогонь пішов. Схопив він Карпа, підняв і вдарив об землю – так, що аж яма зробилася. Але слузі нічого не сталося. Підвівся на ноги й відчув у собі непереможну силу, яку, мабуть, землиця подарувала йому за чесну працю на ній.
Схопив Карпо Силуна, ударив ним об землю, далі – ще раз і ще раз. Не витримала матінка-земля тих ударів, розкололася й опинився Силун у підземній печері. Дарма він намагався вибратися на поверхню: земля зімкнулася над ним. Ударив ногою об земну кору – вона вигнулася та не відкрилася, ударив другою – вигнулася ще більше, але не відкрилася. Спробував головою пробити землю, плечима витиснути – марно, кулаками гатив – не допомогло.
Але від його ударів на землі прерівній виникли гори. І чим дужче бив велетень, тим вищі гори здіймалися навколо. А найдужче бив там, де Гуцульщина, і там з’явилися найвищі гори… Чудувалися люди, а потім зібралися на велику раду. Вирішили у цьому краї залишитися, а гори на честь Карпа назвали Карпатами…
Версія науки: з моря і вулканів
Цікаво, що обидві легенди про виникнення Карпат доволі близькі до версій науковців й метафорично відображають двох основних творців гір: море і вулкани.
Карпатські гори відносно молоді: над створенням цього шедевру Земля працювала “лише” 25 мільйонів років! Цікаво, що на їх місці й раніше існувало пасмо гір, т.зв. Пракарпати. Проте внаслідок рухів земної кори Пракарпати були вщент зруйновані, і на початку мезозою тут була майже рівнина.
Проте наприкінці мезозойської ери давній океан Тетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки, відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. До слова, і Середземне, і Чорне та Каспійські моря вважаються його залишками. На решті ж територій протягом мезозою і кайнозою формувався грандіозний гірський ланцюг, до складу якого нині входять Апеніни й Піренеї, Альпи і Карпати, Балкани і Крим, Кавказ і Памір тощо – т.зв. альпійський складчастий пояс. У його межах Карпати займають своєрідний центр. Море поступово міліло, а згодом і зовсім відступило…
Доклалися до формування Карпат і виверження вулканів, що тривали аж до початку четвертинного періоду (1,5 – 2 млн років тому). Тому сліди діяльності вулканів можна ще й нині знайти на Закарпатті – в районі Виноградова, Вишкова, Тячева. У центрі міста Хуст підноситься конус погаслого вулкана, на вершині якого у першій половині XIV століття збудували укріплений замок. Конуси погаслих вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачевого, Берегового. Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери, а ланцюг т.зв. похованих вулканів оголюється в районі сіл Доброні, Дрисіни і Шаланок…
Нині Карпати загалом – гори на територіях України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії, що простяглися на півтори тисячі кілометрів – від околиць словацької столиці Братислави до Залізних Воріт на кордоні Сербії та Румунії.
Щодо походження назви гір є одразу кілька версій. Вона однокорінна з вірменським Քար (Qar) – камінь і Պատ (Pat) – стіна. Давнє польське слово “karpa” означає горби, підводне каміння, а в етнічних мешканців українських Карпат є слово “шкарпа” – важкопрохідні нерівності землі. Від дакійського слова “гори” походить назва племені “карпи” (ті, хто живуть в горах), які населяли Карпати за часів Римської імперії.
Натомість русини цей гірський хребет називали Бещади. Ще інша назва – Сарматські гори – трапляється в роботах античних і середньовічних географів.
7 чудес Карпат
Цей край багатий легендами, пам’ятками і мальовничими пейзажами. Унікальна природа надовго зарядить вас енергією. А ще тут вміють радувати гостей дуже смачною кухнею та безліччю пам’яток гуцульської культури.
Є у Карпат і власні сім чудес: найвисокогірніша споруда Карпат – метеоролого-астрономічна обсерваторія на вершині гори Піп Іван Чорногірський, геологічна пам’ятка Писаний Камінь, високогірне льодовикове озеро Марічейка, пікоподібні скелі Шпиці, церква Різдва Богородиці у Криворівні, Довбушеві Скелі на річці Синиці та скелі в урочищі Угорському. За легендою, десь тут заховане золото “гуцульського Робін Гуда”.
Утім, опріч названих, у Карпатах є ще десятки мальовничих та легендарних місцин, про які в одній статті не розповіси. Зокрема, Манявський водоспад є одним з найвищих в Україні – його висота сягає 18 метрів. Долина ріки нагадує каньйон, обрамлений високими стінами, а вода спадає на землю каскадами з трьох водоспадів. Місцеві запевняють, що вночі біля водоспадів можна почути спів німф. А біля підніжжя водоспаду розташувалося невелике озеро, яке, кажуть, здатне омолодити будь-кого, хто ризикне тут скупатися. За переказами, у дохристиянські часи тут знаходився храм язичницьких богів, що були покровителями молодості. Нині ж неподалік – древній монастир.
А Ворохта є саме тим місцем, де можна шукати спокій і радість у житті. За однією з легенд, колись у селі Микуличині жив молодий гуцул Ворохняк, який під час сварки випадково застрелив батька. У відчаї хлопець пішов шукати місце, де б міг спокутувати на самоті свій великий гріх. Так і прийшов він на місце нинішньої Ворохти, де оселився над річкою. А село, що виросло тут, назвали на його честь Ворохтою. Нині тут знаходиться найбільш високогірний санаторій (850 м над р.м.) та зведений 1895-го найбільший кам’яний залізничний міст: його загальна довжина 130 м.
Певна річ, й у розташованої неподалік Говерли є своя легенда. Якось парубок, якого звали Прутом, випадково зустрів царівну Говерлу, і вони покохали одне одного. А що Говерла порушувала батькову заборону зустрічатися з простолюдином, цар перетворив її на гору. Не знайшовши коханої, Прут сів під горою і гірко заридав. Та так довго й сильно, що з його сліз натекла ціла річка, яку люди назвали – на згадку про нього – Прутом… А що люди не першими облюбували цю місцину для власного гніздечка, свідчить направду унікальна знахідка: саме у долині Прута, в околицях Ворохти, знайдено скам’яніле яйце орла бородача, вік якого – близько 15 мільйонів років!
Решту див Карпат просто перерахую. Це і найдовший (1747 м) залізничний тунель – Бескид на відрізку Скотарське, споруджений в 1887 р. Найстаріша наукова споруда високогір’я – зведений у 1899-му біостаціонар Львівського відділення інституту ботаніки на полонині Пожижевській (1429 м над р.м.). Найбільше гірське озеро (площа 7 га, глибина – до 24 м, 989 м над р.м.) – Синевир у Межигірському р-ні Закарпаття. А Селятин на Буковині – найбільш грозове місце України: 45 днів у році тут – грозові. А у 1948-му гроза тут тривала 37 годин поспіль!
Трембіту – найбільший духовий музичний інструмент, що сягає 4 м у довжину, – й досі використовують для сигналів про важливу подію в селі, бо дальність її звуку – понад 10 км.
І, врешті, в с. Солотвин на Закарпатті – найглибша лікарня для зцілення хворих бронхіальною астмою: підземні палати розташовані на глибині 206 і 282 м від поверхні. Мікроорганізмів у повітрі тут у 5 разів менше, ніж у найстерильнішій операційній!
7 найвищих вершин
Хто бував в Українських Карпатах хоч раз, назавжди запам’ятає їх вершини. Стрімкі кам’янисті, порослі ялівцем чи засніжені – вони ваблять у будь-яку пору року.
Усі шість найвищих вершин-двотисячників – Говерла (2061 м – найвища точка України), Бребенескул, Піп Іван Чорногорський, Петрос, Гутин Томнатик і Ребра – зосереджені на масиві Чорногора. Проте почну перелік із гори Менчул – гори на межі Закарпаття та Прикарпаття заввишки 1998 м. Бо ще у 2009-му одна з громадських організацій Івано-Франківська збиралась штучно збільшити гору на 2,5 метра, аби та увійшла до списку українських двотисячників. Утім, план з якихось причин не реалізовано…
Ребра – найнижчий з карпатських двотисячників, має 2001 м. Колись тут пролягав польсько-чехословацький кордон, про що й досі свідчать рештки колючого дроту, окопи, марковані стовпчики на хребті.
Гутин Томнатик – 2018 м, Рахівський р-н Закарпаття. Дорогою на нього можна зайти на Бребенескул – найвисокогірніше озеро України (1801 м над р.м., площею 4000 м2, максимальна глибина – 2,8 м).
Петрос (2020 м) – “грозова гора”, одна з найвідвідуваніших, і, водночас, одна з найбільш небезпечних вершин Карпат. Петрос стоїть поруч з Говерлою, гори розділяє глибока і довга сідловина. Гора часто окутана хмарами, у вершину нерідко б’ють блискавки, а шалений штормовий вітер скручує металеві обереги, встановлені на ній, у спіраль.
Піп Іван – Чорногорський (2028 м) нерідко називають Чорною Горою або Білим Слоном. І та, й інша назви справедливі: на світанку схили Піп Івану стають вугляно-чорними, а “Білим Слоном” вершину звуть через обсерваторію, розташовану на ній. Особливо мальовничим Піп Іван стає взимку, коли сніги огортають обсерваторію. Заночувати ж дорогою на Піп Іван можна на тихому озері Марічейка – у гущавині лісу під вершиною.
До слова, у Карпатах є два Піп Івани. Другий – у Мармароському масиві, на Закарпатті, й зветься Піп Іван Мармароський (1936 м). Зауважу, Мармароси – масив, геть не схожий з Чорногорою. Недарма цю місцину називають “гуцульськими Альпами”: різко розмежовані схили, гострі скелясті виступи, численні обриви…
Бребенескул (2032 м) – друга за висотою вершина Карпат, схили круті та кам’янисті. Часто сніг на них лежить аж до літа.
Говерла (2061 м, з угорської “снігова гора”) – найвища вершина України й один з найпопулярніших туристичних об’єктів у Карпатах. На вершині встановлений кам’яний монумент у формі тризуба та закладено капсули із землею з усіх областей України.
