Марія Бурмака: “Я у цьому світі – вогонь, світлом сіюся у пітьмі”

Марія Бурмака: “Я у цьому світі – вогонь, світлом сіюся у пітьмі”Вулицями Києва на ровері їхала дівчина. Вітер заплутався в її золотистому волоссі, сонячні зайчики стрибали у великих чарівних очах, а супроводжувала її романтична пісня. Дорогою їй зустрічалися добрі, усміхнені люди, з якими вона спілкувалася і дарувала їм частинку своєї любові.

Марія Бурмака, наш український “промінь Божий”, як з пошаною називають її в народі, мандрувала знаковими місцями стародавнього Києва.

30 вересня цього року талановита співачка (а ще музикант, бард, журналіст та викладач) Марія Бурмака порадувала своїх багатомільйонних прихильників новим відео-кліпом “Ти”. “Ми стільки всього пережили, що зараз хочеться чогось дуже світлого і позитивного, віри у те, що все буде добре, що радість і романтика повернуться до нас. Саме тому для усіх нас важливо цінувати кожен день, закохуватися, радіти, сміятися, робити помилки і не зупинятися”.

Є люди, які  завжди приноситимуть на цю землю добро і радість,чим би не займалися вони у своєму житті. Марія саме з цих людей. Незалежно від особистої ситуації та свого душевного стану, вона повними пригорщами дарує тепло і щастя.

Сьогодні Марія Бурмака у нас в гостях.

 – Маріє, чи вважаєш, що вибрана Богом, щоб сказати людям щось важливе?

– Мене часто запитують, як я пишу пісні. В різний час я відповідала по-різному. Згадувала і про натхнення, і про почуття, і про розчарування, і про соціальні перетворення, учасницею яких я була. Але, насправді, я не знаю відповіді на це питання. Чому слова і ноти складаються саме так, аби знаходити відгук в душах інших людей?Тому інакше, аніж те, що хтось згори керує цим процесом, я насправді пояснити не можу.

Так, я, мабуть, володію словом і музична освіта в мене є. Але головне ж не це. Головне – та іскра, яка змушує хвилюватись і зворушуватись. Теплота,яка огортає душі; посмішка, яка ніби з`являється сама по собі; відчуття багатьох людей, що ці слова, які я співаю, дуже точно описують саме їх душевний стан і хвилювання. От тут, я думаю, без Божого втручання не обходиться.

А щодо якоїсь обраності–то, напевно, ні. Просто намагаюсь казати правду, не кривити душею, не грішити сильно, заступатися за слабших і допомагати знедоленим. Ну і не мовчати, коли чекають мого слова чи втручання.

Марія Бурмака: “Я у цьому світі – вогонь, світлом сіюся у пітьмі”Яким своїм досягненням ти найбільше гордишся?

– Насправді, в мене багато здобутків, якими я можу гордитись. Це і те, що знають про мене всі, а є і якісь досягнення, за які я поважаю сама себе. Щодо музики –це 11 альбомів, в яких є пісні, які знають або слухають дуже багато людей. В який би час і в якому б місці я не починала співати пісні “Ми йдемо”, “Сонцем, небом, дощем” чи “Не бійся жити”, люди підхоплюють і співають зі мною.

Також, це українські народні пісні, які були зібрані мною у фольклорних експедиціях по Слобожанщині, які не були записані до того часу. Так би вони зникли, а завдяки тому, що я заспівала і оприлюднила їх–вони живуть. Така пісня звучить у фрагменті фільму “Вогнем і мечем”, під час сцени весілля, “Ой чия то рута м`ята”.

Пісні громадянського звучання, які ставали саундтреками історичних подій – “Ми йдемо”, “Не бійся жити”, “Все починається, коли”. Романтичні пісні, які для деяких людей стали мелодіями історій їхнього кохання,–мені часто пишуть про це. Ну і “Дитячий альбом”. Не так вже й багато є пісень для дітей українською мовою. Тому, коли мені присилають відео, коли малятка співають ці пісні, я думаю, що вже мене не буде, а вони можливо співатимуть ці пісні своїм дітям.

А, окрім музики, – журналістська діяльність. От зараз роблю на телеканалі “ЕспресоTV”(Інтернет-портал та телевізійний канал, який транслює найактуальніші та найзначущішіподії, що відбуваються в Україні) дуже цікавий і динамічний проект про новини культури“Культ:Експрес з Марією Бурмакою”. На сьогодні майже жоден канал не присвячує цьому свій час.

А найважливіше?

– Я вважаю своїм найважливішим життєвим досягненням те, що мені вдалось не йти на якісь угоди із совістю.І мої компроміси ніколи не переходили межу того, що я вважаю порядним, а що ні. Мені вистачило рішучості і сили не погодитись на певні кроки і пропозиції, які би зробили моє життя може і простішим матеріально, але не знаю, чи поважала б себе після цього. Мені не бракує сміливості сказати правду, захистити когось, якщо я вважаю це за потрібне, або назвати речі своїми іменами.

Ну і те, про що мало хто знає. Моя мама пішла 5 років тому від раку мозку. Мені непросто було прожити ті півтора року, поки ми боролися. Мами не стало, але ми з моєю сім`єю робили все, аби достойно пройти з мамою цей шлях. Зараз вже четвертий рік ми боремося з онкологічним діагнозом мого батька. І деколи просто йти вулицею із посмішкою на вустах і тримати себе в руках, щоб ніхто не зрозумів, що робиться в моїй душі,–і є найбільше досягнення.

Як почалася твоя музична кар’єра?

– Мене вчив співати батько, коли мені було 3 роки. Причому, він вчив мене співати складні мелодії з класики. Як зараз пам’ятаю: мені чотири роки, ми йдемо з татом по парку, і він добивається, щоб я не фальшивила, співаючи серенаду Шуберта. Взагалі батько, за фахом історик, дуже гарно грав на скрипці. Так вони з мамою і познайомились у скрипковому оркестрі харківського університету, де обоє навчались. Тож дома завжди лунала музика. Дуже рано я почала сама придумувати мелодії; до речі,в п’ять років мене дивував той факт, чому це не вміють робити усі навколо. Потім була музична школа по класу гітари, і я почала писати пісні. У 17 років я опинилась на фестивалях “Оберіг” у Луцьку і “Червоній руті” у Чернівцях, де стала лауреатом.

Так все і почалось.

Марія Бурмака: “Я у цьому світі – вогонь, світлом сіюся у пітьмі” – Як слава і всенародна любов вплинули на тебе?

– Ну моя слава особлива. Це не популярність поп-зірки, це щось інше. Деколи, коли люди впізнають мене, я бачу у них на обличчях цілу гамму почуттів. Ну і справді, якщо би ви пройшлись зі мною центром Києва, то побачили б, що практично усі впізнають мене. І посміхаються.

Проте, люблять мене далеко не всі. Моя ж творчість має і громадське звучання, вона дуже українська і патріотична, вона не є аполітична. Тому, закономірно, що я подобаюсь не всім. Пам’ятаю момент,як їхала за кермом, а в зустрічній машині відкрилось вікно і якийсь дядько крикнув  мені: “Бурмака, как я тебяненавижу!” Тому, до речі, я іноді задумуюсь і про свою безпеку. Але було дуже багато  моментів, згадуючи про які, в мене клубок в горлі стоїть. Одного разуя викликала невідкладну допомогу для батька. Вже виходячи від нас, лікар швидкої повернувся і сказав: “Я щасливий, що живу з вами в одній країні”. А я навіть не думала, що він мене впізнав.

Таких випадків було зі мною багато, і я думаю, що це і є справжня народна любов. Любов і повага людей не стільки до мене, скільки до чесності у моїй творчості, до тих хороших справ, які я роблю, до громадянської позиції, до патріотизму і до стійкості у труднощах, які є спільними для всіх нас.

 – Чи труднощі і “важкі часи” змінили тебе?

– Ні, думаю не змінили. Мене не особливо страшать побутові  й матеріальні труднощі, я можу обходитись малим. Одне, чого боюсь–катастрофічного подорожчання вартості ліків для батька. Ну і ще, мабуть, що не зможу чогось дати своїй дочці в сенсі освіти, хоча поки вдається.

Не вдається зараз записувати усі пісні, які вже написані–все це потребує фінансових вкладень. Можливо, не вдасться втілити все, що задумала – ми планували зробити великий концерт із симфонічним оркестром у січні 2014, вже були написані партитури і мали стартувати репетиції в листопаді 2013-го, але почався Майдан…

Але ж я все одно пишу. Про все те, що хвилює мене, про все, що відбувається навколо. От минулого року написала пісню “Поцілуй мене на прощання” про жінок, які проводжають своїх хлопців на війну. І от що я скажу:найстрашніше, це коли йдуть назавжди у небуття близькі люди, а все інше–це навіть і не труднощі, це можна пережити.

“Тінь по воді”– церозуміння того, що будь-що можна пережити, якщо є поряд людина, яка любить. Або навіть і не поряд. Просто важливо, щоб вона була…Я написала цю пісню після Майдану, коли вже ми мали Небесну сотню. Але ще не знала, що нас чекає війна. Але і зараз я точно знаю, якщо є кому чекати, навіть з війни, більше шансів вижити. Щастя тим, у кого є любов.

– …сьогоднішній політичний Олімп?

– На сьогодні український політичний Олімп – цезневіра і розчарування. Я не часто зараз висловлююсь на цю тему– зрозуміла, що всі ці підкилимні ігри і політичні мігрування і ротації–це те, на що я не маю впливу. Я маю вплив на душі людей, на їх культурний вибір. Дитячими піснями, можливо, я впливаю на виховання дітей. Просто на якомусь етапі вирішила, що моя політика–це далі йти обраним шляхом, робити свою роботу добре і не допускати тотального розчарування в свою душу.

Майдан – цемісце протистояння і гідності, яке було таким декілька разів. І я була там в ці моменти, як і інші небайдужі люди. Я була там разом з людьми своєї країни. Це і Студентське голодування 1991 року, і Помаранчева Революція, і Революція гідності.

Що найкраще ти взяла від своїх батьків?

– Думаю, що вміння любити людей і вміння зробити свій вибір в житті. Ми ж завжди стоїмо перед моральним вибором. І зробити правильний крок не завжди просто. Не завжди правильно роблю і я, але завжди моральність при цьому виборі для мене грає головну роль.

– Щоб ти змінила, якби повернулася на 15-20 років назад?

– Прийшла до висновку, що навіть мої помилки і неправильні кроки були для чогось потрібні. Нічого би не міняла. На все воля Божа. Навіть на необдумані кроки, які звісно теж були і бувають дотепер.

Марія Бурмака: “Я у цьому світі – вогонь, світлом сіюся у пітьмі”– З ким з відомих музикантів (співаків) ти б хотіла пообідати?

– Я дуже люблю Стінга. Його музика і тексти мені близькі.

– Чи є в світі місце, де ти почуваєшся найщасливішою?

– Це залежить не від місця, а від того, що в душі. Бо, якщо орієнтуватись на це–одні і ті самі місця можуть викликати різні спогади. От, наприклад, вдома можна відчувати себе захищеною, у затишку. А іноді самотньо до сліз. Я почуваюсь найщасливішою поряд з людиною, яка мене любить і яку люблю я. І це може бути будь-де на землі, місце не має значення.

– Мрієш, щоб Ярина…

– … була щасливою в особистому житті і знайшла себе в професії.

– Один факт, який люди не знають про тебе.

– Я буваю дуже невпевненою в собі.Іноді видаю бажане за дійсне. Інколи роблю вчинки, про які потім хочу якнайскоріше забути. Це деколи пов’язане із особистим життям, тоді я навіть можу написати якийсь “дивний” пост у Фейсбуку, який, наприклад, адресовано комусь одному. А пізніше, стерти написане ще до ранку.

– Що шукаєш в житті?

– Розуміння, підтримки, захисту. Щастя, в його найбанальнішому розумінні.

– Чого найбільше боїшся?

– Втрат близьких людей. Хто це пережив, знає, що це найстрашніше. А поки всі живі –ще є простір для  маневру.

Що найбільше цінуєш в людині?

– Порядність, чесність, внутрішню силу. Якщо це людина, з якою мене зводить доля, то дуже ціную ті якості, яких немає в мене. Пунктуальність, зібраність, організованість.

– Заради чого, вважаєш, треба жити?

– Заради любові у всіх її проявах. Заради близької людини, рідних. Заради того, аби примножувати добро, тепло і світло. Аби поселити в серці тих, хто тобі дорогий, відчуття любові.

Адже, “найбільше щастя, – писав Віктор Гюго, – впевненість, що тебе люблять”. Так от, дарувати це щастя комусь–напевно те,заради чого варто жити.

Ми усією редакцією і усім “українським Чикаго” дякуємо Марії за цікаву розмову. Щиро бажаємо їй, нашому українському соловейку, Божого Благословення і щасливої долі. Даруючи людям радісні хвилини і чудову музику, ніколи не зраджуючи своєму народу і своїй мові, будучи в перших рядах борців за нашу свободу, вона заслужила на своє щастя!”

 Довідка

Марія Бурмака: “Я у цьому світі – вогонь, світлом сіюся у пітьмі”Марія Бурмака народилася 17 червня 1970 року в Харкові. Закінчила музичну школу за класом гітари, філологічний факультет Харківського університету. Брала участь у студентському голодуванні в 1990 році на колишній площі Жовтневої революції у Києві (зараз Майдан Незалежності).

В червні 1990 року співачка завоювала звання “Лауреата” в Каневі на Всеукраїнському фестивалі “ДЗВІН”. Восени 1991 року записала на канадській фірмі “Євшан” свій перший компакт-диск “Марія” з композиціями у стилі нью ейдж. Це був перший компакт-диск в історії української естради. Цього ж року співачка переїхала до Києва. Почала плідно співпрацювати з композитором та аранжувальником Миколою Павлівим. Протягом 1990-х років Марія Бурмака працювала телеведучою на каналі “СТБ” та УТ-1.

У 2009 році співачка удостоєна звання “Народна артистка України”.Випустила 12 компакт-дисків власної музики.

В даний час Марія Бурмака єпрофесором Київського Національного університету ім. Шевченка,бере активну участь у благодійних концертах перед воїнами АТО.