Я готувалася до цього параду завчасно. Вивчила маршрут, зібрала інформацію, памітила на карті найзручніші місцинки для зйомок… Одного я не врахувала – що це буде парад байкерів і чиказька поліція перекриє усі провулки по маршруту.
50 тисяч бравих мотоцитклістів зі своїми іграшками цілими табунами петляли по місту, а я за ними на своїй “чайці”. Щоб зробити декілька світлин.
В неділю, 4 грудня, під час щорічного параду Toys For Tots Motorcycle Parade, байкери зі всього Іллінойсу везли в Чикаго іграшки для дітей. Місцем збору було оголошено перехрестя Вестерн і 83-ї вулиці (83rd Street і Western), що на південній стороні Міста вітрів. Ці вулиці стали відправною точкою параду ще з 1985 року. Учасники параду вирушили на північ «ешелонами», періодично пропускаючи перехресний трафік.
Мотопарад став щорічною традицією в Чикаго з 1978 року, коли його засновник Ед Вишневський (Ed Wisniewski) ще був «самотнім вершником». У 1979 році до нього приєднались 50 байкерів, а в 2012 році, на 35-річчя параду, число гонщиків зросло до рекордних 70 тисяч.
Для того, щоб взяти участь у благодійному параді потрібно всього лиш пожертвувати іграшку. Всі зібрані в цей день подарунки передаються програмі Marine Corps Reserve “Toys for Tots Program”.
Організатори параду також збирають іграшки в глядачів по всьому місту. Їх розподіляють серед багатодітних родин, дитячих будинків, притулків, лікарень і молодіжних груп по всьому Чикаго.
Кінцевою точкою в цьому році став кампус університету Tech-DeVry за адресу 2501 W. Addison St., куди усі учасники повинні були прибути до 2:30 години дня.
Добре напетлявшись по вулицях за мотоциклістами в костюмах Санти, я вирішила повернути до місця збору. І не промахнулася. Величезний університетський паркінг був забитий “крутими” хлопцями у шкірянках і різдвяних шапках, їхніми подружками, неймовірною кількістю святково прикрашених мотоциклів, а також місцями для прийому подарунків, “ельфами”, “сантами”, допоміжним персоналом і незмінними представниками чиказьких засобів інформації. Я насолоджувалася бадьорим духом благодійності, чудернацьким моторизованим транспортом, знайомилась і розпитувала.
Найбільше мені сподобалась дружелюбність, привітність і якась незграбна інтелігентність цих кремезних мотоковбоїв у шкірянках. Спочатку вони вистроїлися у довжелезну чергу, щоб віддати свої іграшки, потім у ще одну – щоб придбати пам’ятну футболку, пізніше, щоб випити горнятко гарячого шоколаду з вершковою пінкою. Вони неохоче розповідали про себе, несміливо усміхались в камеру і делікатно старались швидше відійти убік.
І я подумала, якби світу більше таких чудових акцій, подібних на сьогоднішню, тих, які проводять чисельні благодійні організації Іллінойсу, а також наша українська громада, яка постійно допомагає Україні, її сиротам та військовим на передовій.
Коли ми віддаємо, даруємо і допомагаємо, наше серце наповнюється світлом.
“У внутрішньому світі людини доброта – це сонце” (Віктор Гюго).