Рекс Хаппке (Rex Huppke), Chicago Tribune
В Чикаго, в маленькій кімнатці тримали маленьку дівчинку, але вона не повинна бути тут. Вона повинна бути з матір’ю в Каліфорнії, а не оточена незнайомцями в чужому місті.
Я не знаю імені цієї дівчинки, але я знаю, що вона переживає психологічне пекло, чого з дитиною ніколи не має траплятись. І я знаю, хто відповідальний за те, що забрав її від матері та привіз в незнайому країну з жахливих причин.
Це уряд Сполучених Штатів. Наш уряд. Це той, хто несе відповідальність за налякану дитину, яка схована від усього світу десь у нашому місті.
У позові American Civil Liberties Union, поданому на цьому тижні, дівчинка названа як «С.С.» («S.S.»). Вона була тут вже кілька місяців. Вона провела свій 7-й день народження в чиказькому Office of Refugee Resettlement, призначеному для дітей-іммігрантів, які в’їхали до країни без батьків.
Але у С.С. є батьки. В судовій справі названа її мати, «Пані Л» («Ms. L.»). Їй 39 років і вона утримується під арештом в Otay Mesa Detention Center в Сан-Дієго, що знаходиться під керівництвом імміграційних служб – U.S. Immigration and Customs Enforcement.
Відповідно до позовів ACLU, пані Л. виїхала з Конго, колишнього Заїру, боячись «майже стовідсоткової смерті» і 1 листопада прибула до американського порту поблизу Сан Дієго. Вона і її дочка не намагалися проникнути на територію країни нелегально. Вони пішли безпосередньо до прикордонників і попросили притулку, який може бути наданий людям, які зазнали переслідувань через расу, релігію, громадянство, політичні переконання або членство в певній соціальній групі.
Відповідно до судового процесу: «На підставі вираженого в неї побоювання повернення в Конго, з пані Л. провів інтерв’ю офіцер з питань притулку. Він мав визначити, чи має заявник причини отримати притулок. Офіцер вирішив, що пані Л. мала таку причину і дозволив їй перейти до наступного етапу тривалого процесу отримання притулку».
Пані Л. дотримувалася усіх правил для шукача притулку.
Лі Гелернт (Lee Gelernt), заступник директора проекту ACLU «Права іммігрантів», а також один з адвокатів, що представляють пані Л. та її доньку, заявив: «Вона справді боїться. Вона не злочинець і не терорист. Вона пришла до кордону і сказала, що їй потрібна допомога».
Через чотири дні після їх прибуття офіцери з питань міграції в Сан Дієго забрали її дочку в іншу кімнату. Як тільки маленьку дівчинку забрали, на пані Л. одягли наручники.
«Тоді вона почула, як відчайдушно кричала її дочка», – повідомив Гелернт. – «Дочку забрали, а мама не говорила з донькою чотири дні. Ці чотири дні вона не знала, що сталося з дочкою».
З того часу мамі і дитині дозволили поговорити по телефону тільки шість разів. Шість разів! За майже чотири місяці.
В позові сказано: «С.С. налякана і сумує за матір’ю. Вона хоче побачити її якомога швидше. Кожного разу, коли С.С. говорить з мамою по телефону, вона плаче».
Дівчинка вважає, що її мати знаходиться у в’язниці. Їй всього 7 років, її рідна мова – лінгала, і вона провела чотири місяці в ізоляції в Чикаго без вагомих причин.
Крім, мабуть, для того, щоб відправити повідомлення людству.
Спеціалісти з питань імміграції в нашому уряді вважають, що один із способів стримувати іммігрантів та шукачів притулку від приїзду в США – розділяти дітей та батьків по прибуттю в країну.
У березні 2017 року, коли начальник штабу Білого дому Джон Келлі (John Kelly) був міністром внутрішньої безпеки, він зазначив, що Департамент внутрішньої безпеки розглядає можливість розділення сімей, які перетинають кордон з Мексикою в США.
Він назвав це способом стримувати батьків від перевезення своїх дітей з Мексики. Таку ідею зустріли обуренням, і її ніколи не втілювали в життя.
Але вони саме так і роблять. Один з прикладів – це 7-річна конголезька дівчинка в Чикаго, чия мама просто хотіла знайти притулок. Гелернт зазначив, що є ще сотні подібних випадків.
ACLU стверджує, що дії уряду є неконституційними: «Положення про прийнятну процедуру П’ятої поправки не дозволяє урядові примусово забирати 7-річну дитину в матері без обґрунтування або навіть слухання».
Простіше кажучи, ця дитина перетворилася на пішака в жахливому урядовому експерименті, який суттєво контрастує з тими нормами, які представляє Америка. Або, принаймні, представляла раніше. Чесно, я вже й не знаю.
Я не знаю, яка ще країна заковує в кайдани матір, яка боїться за своє життя, і забирає її маленьку дочку на відстань більше 2 тисяч кілометрів.
Я не знаю, яка ще країна ігнорує такі твердження Американської академії педіатрії: «Федеральна влада повинна бути обережною, щоб діти, які зазнають емоційного та фізичного стресу, шукаючи притулку в Сполучених Штатах, не отримували додаткові психологічні травми через розділення з сім’єю. Відокремлення дітей від їхніх сімей для стримування імміграції є жорсткою та контрпродуктивною дією».
Я звернувся до Homeland Security і попросив їх прокоментувати цю ситуацію.
Прес-секретар Тайлер Гултон (Tyler Houlton) відповів електронним листом: «Згідно нашої політики, ми не коментуємо судові засідання. Дякую»
Я поставив йому більш загальне запитання: «Політика DHS полягає в розділенні дітей, які шукають притулку, від батьків, які чисті перед законом?»
Відповіді я не отримав.
Я написав йому ще раз і поставив ще більш загальне питання: «Чи може хтось з DHS говорити зі мною про загальну політику щодо обробки шукачів притулку з дітьми?»
У відповідь – знов тиша.
У Чикаго є маленька дівчина, якої тут не повинно бути. Вона повинна бути з своєю матір’ю.
Держслужбовці можуть відмовитися відповідати на мої запитання. Вони можуть обманювати себе, вважаючи, що такий хід речей справедливий. Але більшість американців побачать в поводженні з цією сім’єю жорстокість та непристойність нашого народу.
