Хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже.
(від Іоанна, 3:5)
Найбільшим щастям для кожної родини (як в минулі часи, так і сьогодні) було, є і буде народження дитини. Адже кожна новонароджена дитина – це символ продовження життя та роду. З давніх часів відомо, що поява немовляти в родині супроводжувалася певними обрядами та звичаями, на які так щедра українська земля.
Так склалося, що саме обряд хрещення виступає одним із найбільш хвилюючих церемоній у житті дитини та її батьків. Цей звичай є першим дотиком до священного, початком духовного життя.
В Україні більшість населення сповідають християнську православну віру, яка рекомендує приймати хрещення в дитячому віці. Самі немовлята, звичайно, не можуть приймати таке рішення, про їх духовне народження повинні дбати батьки. Чим раніше дитину охрестять, тим раніше християнська церква візьме на себе турботу про неї. Тому немовлят зазвичай хрестили в перші місяці їх життя. До хрещення дитину якомога менше намагалися виносити на вулицю, та й матері не рекомендували йти далі свого маєтку, щоби злі сили не могли їй нашкодити.
Хресні батьки
Хрещення дитини – це велике й радісне свято кожної православної української родини. Найпочеснішими учасниками свята були бабка-повитуха і хресні батьки новохрещеної дитини, які між собою і з рідними батьками ставали кумами. Запрошував кумів батько немовляти, приходячи з хлібом. Хрещені батьки брали на себе почесний обов’язок виховання хрещеника: вони відповідали перед Богом і батьками за духовний розвиток своїх похресників, проводжали їх до школи, супроводжували у весільній звичаєвості, бо саме у цьому циклі обрядів відігравали важливу роль (під час заручин, благословення у день весілля). Хресні приходили до нього на допомогу в скрутну хвилину, а в разі смерті рідних батьків забирали його в свою сім’ю і дбали як про рідну дитину.
Хресні батьки повинні були бути обов’язково хрещеними і не бути між собою в шлюбі. У хресні своїм дітям батьки прагнули вибирати сімейних людей, що мали своїх дітей. Якщо на момент хрещення хрещена мати була вагітною, це була хороша прикмета. Звичаї вибору хресних мали деяку відмінність у різних областях України. У більшості місцевостей запрошували в хресні родичів, сусідів чи односельців. У лемків був звичай запрошувати в хресні одних і тих же людей для всіх своїх дітей. Кількість пар хресних батьків – кумів теж відрізнялася по регіонах, обирали від однієї пари до п’яти. П’ять пар кумів запрошували тільки заможні батьки дитини. Українці вірили, що хтось може бути просто везучим і передати дитині це везіння, а чим більше хресних, тим більше шансів поєднатися зі щасливою, заможною людиною. Запрошення стати хрещеним було почесним, вважалося великою повагою, тому від нього не можна було відмовлятися.
Вибираючи кумів, беруть до уваги вік (хресний батько повинен мати не менше п’ятнадцяти років, а хрещена мати – тринадцяти), їхню вдачу, бо вважають, що діти переймають риси характеру, їхні звички та недоліки. Якщо обоє кумів ще неодружені, то священик повинен запитати їх, чи не мають вони наміру одружитися, бо за церковним каноном їхнє кумівство може стати перешкодою для укладання шлюбу.
Перед хрестинами хресним батькам не можна їсти та слід посповідатися. Хресні батьки повинні знати “Символ віри” – молитву, у якій відображено основні догми християнства, затверджені першими Вселенськими церковними соборами.
Ім’я новонародженого
Важливим елементом родинної обрядовості був вибір імені для новонародженого. За язичницьким звичаєм, дитині давали два імені: перше – “справжнє”, яке знали лише найближчі й тримали його в таємниці (через вірування, що той, хто знає ім’я людини, має над нею владу); друге – те, яким звертались до дитини. І це друге ім’я було відоме для інших. До вибору імені ставились дуже серйозно, вважаючи, що разом з іменем дитині вибирають долю.
Сьогодні у процесі проведення хрещення дитині, як правило, дають християнське ім’я. За кожним ім’ям стоїть ангел, який допомагає нам у житті. Тому ім’я варто вибирати дуже уважно, з бажанням забезпечити дитині щасливе життя. У різних регіонах існували свої правила щодо того, хто дає ім’я немовляті. У Поліссі ім’я дитині давала бабка-повитуха, на Полтавщині це був узгоджений вибір бабки-повитухи і кумів, у південній Україні та в Придністров’ї вибір імені був за хрещеними. Пізніше ім’я стали давати самі рідні батьки дитини на честь шанованих родичів або за церковним календарем.
Церква радить при виборі імені дитини враховувати дату її народження і свято, яке є найближчим у церковному календарі. Наприклад, хлопчика, народженого 13 грудня, бажано назвати Андрійком, бо він “приніс собі ім’я”.
Іноді дітей називали некрасивими іменами. Такі імена отримували нерідко байстрюки. Якщо священик погано ставився до батьків дитини, він міг сам назвати дитину яким-небудь негарним ім’ям. Некрасивими вважалися імена відомих в даній місцевості поганих людей – п’яниць, відьом, злодіїв та інших грішників.
Хрещення дитини
В день хрестин бабка-повитуха купала немовля і завертала в чисту пелюшку, в складки якої ховала ритуальні предмети від пристріту – хлібний шматочок, трохи солі, остиглу вуглинку з печі і маленьку залізну річ. Коли кума несла дитину до церкви чи назад, то при зустрічі з поганою людиною вона повинна була вимовити замовляння зі зверненням до цих речей.
Потім бабка-повитуха клала дитину на кожух, розстелений на покуті під іконами. Перед виходом до церкви кожух з немовлям клали на красиво вишиту подушку і батьки з кумами три рази піднімали її, примовляючи побажання здоров’я, щастя і довгого життя. Бабка-повитуха вручала дитину хрещеному батькові, урочисто доручаючи йому охрестити малюка.
Згідно традиції, на хрестини в Галичині було прийнято дарувати срібну ложечку, так званий подарунок “на зубок”. Цією ж ложечкою її згодом будуть годувати. На цьому столовому приборі хресні батьки роблять гравірування – ім’я дитини чи християнську символіку.
Сучасні хресні батьки обов’язково дарують хрестик, який слугуватиме оберегом для дитини, та одяг для хрещення. За звичаєм, батьки зберігають святкову сорочечку усе життя як своєрідний оберіг. Також хресні приносять з собою “крижму” – відріз білого полотна, яке священик використовує під час хрещення (на крижму священик кладе дитину після святої купелі). Вона повинна бути новою, біленькою, “тільки не з квіточками, бо буде лице цяточками”, бо символізує очищення від гріха, Божу благодать, в яку сповивається дитинка. Обов’язковим атрибутом обряду хрещення на Галичині була свічка, котру куми тримають за свого похресника – символ християнського життя, суть якого у єднанні з Богом. Рушник після обряду хрещення не перуть, ним пізніше накривають дитину під час хвороби, для полегшення її стану.
У минулому в Золочівському та Перемишлянському районах напередодні хрещення робили букети з барвінку, калини, м’яти – квітів чи листочків – і, незважаючи на те, що гості та хресні батьки йшли на хрестини з подарунками, вони повинні були їх викуповувати. Ці букетики гості обов’язково приносили додому, бо вірили, що вони приносять щастя. Окрім інших подарунків, котрі приносили на хрестини, обов’язковими були: хліб – символ ситості; солодощі чи цукор – щоб життя було солодким; гроші – для заможності та достатку.
Давньою традицією в Галичині було дарування так званої мірної ікони. Вона дістала назву від того, що її писали на зріст немовляти, якби міряючи його. Зазвичай такі ікони із зображенням небесного покровителя ставили близько біля ліжечка дитини, щоб малюк із самого дитинства спілкувався зі своїми захисниками, заступниками і наставниками. Доручаючи дитину хресним батькам, здавна в Галичині казали: “Даємо вам погане, принесіть нам християнина” чи “Даємо вам народжене, принесіть нам охрещене”. Вважалося, що дитину до хресту потрібно нести лише на правій руці. Зазвичай хлопчика перед хрещенням тримала хресна мати, а після хрещення – хресний батько. Дівчинку, навпаки, – спочатку хресний, а потім хресна.
Особливим місцем сповнення всіх таїнств є храм Божий, тому дитину намагалися хрестити у церкві, де проходило Таїнство Хрещення. Сам обряд хрещення відбувається через триразове занурення у воду купелі або поливання голови немовляти, після чого священик передає його одному з хресних. Хрещені приймають дитину в крижму. Хрещена дитина отримує Божий захист від усіх бід та смутку.
Після обряду хрещення і миропомазання хресні батьки з дитиною куми намагалися швидше повернутися в будинок батьків дитини, щоб не зустріти по дорозі поганих людей. Миро, яким було помазане немовля, намагалися не змивати з нього хоча б добу, тому в день хрещення дитини на ніч не купали. А якщо купали, то в цій воді поспішала вмитися дівчина, щоб незабаром щасливо вийти заміж.
У житті православних християн хрещення сина чи дочки – дуже важлива і урочиста подія. Після здійснення таєнства хрещення батьки дитини влаштовували з цього приводу велике свято – хрестини. Накривали багаті столи, приходили численні гості – родичі, друзі, сусіди. Головними гостями хрестин були хресні батьки і баба-повитуха. Вони, як і всі гості, бажали новохрещеному немовляті і його батькам здоров’я і довгих років, обдаровували подарунками. Під час святкування хрестин господарі і гості співали обрядові пісні, виголошували веселі байки і жартівливі приказки. Вважалося, якщо хрестини пройдуть весело і за щедро накритим столом, то й життя хрещеної дитини буде проходити в радості й достатку.
