Ніна Матвієнко: “Щастя – це мир на землі!”

                                                  А пісня – цедуша. З усіх потреб потреба.

                                                 Лиш пісня в серці ширить межі неба.

                                                На крилах сонця сяйво їй лиша –

                                               Чим глибше пісня, тим ясніш душа.

  Іван Драч

Ніна Матвієнко: “Щастя – це мир на землі!”Талановиті, яскраві особистості, що присвятили життя служінню своєму народові, своїй землі, є гордістю нації. Геніальна людина настільки внутрішньо багата, що будь-яка тема, будь-яка подія чи предмет викликають у неї невичерпний потік асоціацій. З нею цікаво спілкуватись, бути поряд чи просто разом помовчати.

Проте, коли мені випала унікальна нагода поспілкуватись з Народною артисткою України Ніною Матвієнко – неперевершеною виконавицею українських народних пісень, Лауреатом державної премії України імені Тараса Шевченка, Героєм України – я не мовчала. Це була одна із тих важливих зустрічей, які час від часу посилає нам доля. Було б дуже необачно не скористатися такою чудовою можливістю.

Наша зустріч відбулася в затишному номері готелю “Radisson Blu Aqua”. Ми мали вдосталь часу, тому, не поспішаючи, розмовляли, як давні знайомі, про дивні віражі долі, круті сходинки творчості, українську владу, особисте життя Ніни Митрофанівни та про війну в Україні.

– Ніно Митрофанівно, що означає для вас народна пісня?

– Народна пісня – духовна спадщина нашого народу. Це наша слава і наша історія. Це мамина любов і могили твоїх предків. Тонка ниточка, яка об’єднує наше минуле з нашим майбутнім.

Ніна Матвієнко: “Щастя – це мир на землі!”– З розряду вічних цінностей?

– У кожного своя система цінностей. Те, що для нього важливо. Пісня повинна мати колорит. Вона повинна пахнути жінкою, матір’ю, взимку, навесні, восени. Вона повинна пахнути любов’ю і життям, лісом і прілим листям, мальвами біля будинку і твоїм дитинством.

– Якщо говорити про сучасні пісні, це поклоніння новому Богу? Співак шукає свого слухача через нову простоту, чи сучасна музика – це нова ступінь розвитку?

– Більшість сучасних пісень – це штучні квіти, в яких немає життя. Як квітка орхідеї, яка дуже красива, але це холодна, млява краса. Але, схоже, народна пісня знову в моді. Мені важливо, щоб моя пісня знаходила резонанс в душах слухачів.

– Чому сьогодні так мало народжується пісень, які можна назвати вічними? Таких як, наприклад, Чарівна скрипка, Ой, летіли дикі гуси, Два кольори

– Це все залежить від співака. Йому дають ту пісню, яка імпонує йому, підходить до його внутрішнього світу, його освіченості, виховання і відношення до життя.

Ніна Матвієнко: “Щастя – це мир на землі!”– Але є таке поняття, як шоу-бізнес: те, що вимагають маси.

– Так, іноді продюсери нав’язують молодому виконавцю щось більш розкуте, “сексуальне”. І, щоб пробитися нагору, багато хто погоджується.

– А ваша донька, Тоня? Чи вона мала можливість опиратися, вибирати?

– У Тониній пісні є такі слова: “між болем і сумом – я з тобою, а без тебе – і я не я”. Як красиво, правда? А який був опір цій пісні! Їй не давали ходу ні на радіо, ні на телебаченні. Говорили – “неформат”.

– Чого ще очікувати в цьому божевільному матеріальному світі?

– Тому в сучасному світі панують бездуховність і матеріалізм. Матеріальні блага – понад усе. Є цнотливість у відносинах пісні і виконавця. А у нас стерлася “грань сорому”. У пісню, яка повинна пробуджувати в нас найвищі почуття, намагаються запхнути щось “круте” і “сексуальне”.

– А як зробити так, щоб пісня знайшла відгук в серцях людей?

– Це вже майстерність.

Ніна Матвієнко: “Щастя – це мир на землі!”– Що значить досягти вершин творчості?

– Це твоє ставлення до того, що ти робиш. Ти як куля (або плід) в свідомості, в людському серці. Коли розумієш, що жив недаремно.

– Що зіграло найбільш важливу роль у вашому сходженні на вершину слави?

– 21 рік я пропрацювала солістом при Державному заслуженому українському народному академічному хорі імені Григорія Верьовки. Наступні 21 рік – з камерним оркестром в національному ансамблі “Київська камерата”. У хорі я вчилася, а тут я отримала крила.

– А якби вам запропонували повернутися в хор?

– Ніколи! Ви не уявляєте, як легко співати українські пісні, наприклад, в обробці Ганни Гаврилець в гармонійному поєднанні з академічним стилем. Вони легкі, як повітря! Ти співаєш, а камерна музика, багатоголосий оркестр тримає тебе на руках. Це почуття не передати словами!

– Чому ваші пісні такі сумні, що ранять серце?

– Вони не сумні, вони справжні. Тому що народжувалися з самого життя. Вони відповідають моєму стану, а я вибираю ідентичне мені. Коли я вибирала перші пісні, то співала про маму. Яку народну пісню не візьмеш, вона про життя (співає):

– Сіла птаха білокрила на тополю,

  Сіло сонце понад вечір за поля.

  Покохала, покохала я до болю

  Молодого, молодого скрипаля.

– Відомо, що ви співпрацювали з легендою української музики – композитором Мирославом Скориком. Які ваші найцікавіші спогади?

– Я з ним не так багато працювала як, наприклад, з іншими талановитими українськими композиторами: Олегом Ківою, Євгеном Станковичем, Ганною Гаврилець, Лесею Дичко, Ігорем Покладом і іншими. Це плеяда, сузір’я геніальних людей, кожен з яких несе таку цікаву палітру своєї музики, що буквально з перших акордів впізнаєш автора.

– Ваше найбільше досягнення?

– Колись я і подумати не могла, що буду працювати з такими китами! Наприклад, з Лесею Дичко. Це одна з кращих українських хорових композиторів, її знають в усьому світі! Скажіть в Європі: “Леся Дичко” – і всі просто ахають від захоплення! Я і не мріяла про це. А вона мені зробила повністю музичний твір на 45 хвилин. Я співаю його з камерним оркестром, з органом.

– Ви – всебічно-обдарована людина, яких не так вже й багато на цій землі. Чи завжди ви вірили в свою зірку?

– Як би ми не звучали в загальному хорі цього життя, обов’язково хтось виривається вперед. Легко, як промінчик. Засяяв – і людям весь час хочеться під цими променями грітися, отримувати насолоду.

– Розкажіть про ваших дітей. Ваш чоловік – відомий художник. Сини пішли стопами батька. Обидва вони – талановиті художники зі своїм почерком і світоглядом. Антоніну все частіше можна зустріти на великій сцені. Чи ви впливали якимось чином на вибір життєвого шляху ваших дітей?

– Сім’я – це, перш за все, традиції. Діти продовжують еволюцію роду. Родова пам’ять залишається в дітях на тисячоліття.

– Але такі знамениті батьки …

– Спочатку ми не були знаменитими (сміється). Ми – діти своїх батьків. Ми бачили, як живуть наші батьки, намагалися перейняти гарне і відкинути погане. Хлопчики стали художниками, але могли б бути і музикантами, якщо б ми направили їх в це русло. У них хороший слух і голос. Але вони закінчили Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури в Києві.

– І чим зараз займаються?

– Іван присвятив себе Богові, пішов в монастир, потім повернувся додому. Андрій – чудовий живописець, в даний час іконописець, розмальовує церкви. Тоня – співачка. Їй теж нелегко, але вона талановита і наполеглива.

– Пані Ніно, ви підтримували людей під час Помаранчевої революції і під час Майдану. Нам так приємно, що ви ніколи не ховалися від народу, а завжди були разом з ним.

– Ми, представники творчої інтелігенції України, сприяли об’єднанню Ющенка і Тимошенко. Об’їздили майже всю східну Україну, агітуючи за них.

– Коли загинули Герої Небесної сотні, ви сказали, що це ваша особиста втрата і скорбота. Чи відчуваєте ви, що настають ті зміни, заради яких боролися українці?

– Пройшли чергові вибори, але нічого не змінилося на Олімпі влади. Ми тільки розворушили осине гніздо.

– Що ви думаєте про війну на сході України?

– Це внутрішня війна. Влада використовує недосвідчених хлопчаків, як гарматне м’ясо. Їх посилають в зону конфлікту, практично в чисте поле, де брат йде на брата, де ллється кров.

– Звідки вам відомо про це?

– Моя дочка Тоня була в АТО і все бачила на власні очі. Вона два дні жила в землянці, і їй хлопці розповідали. Тільки наші українці можуть так стійко переносити тяготи військового життя і бути готовими в будь-яку хвилину віддати життя за свою країну. Але страшно, коли їх просто кидають під танки. Вже немає сліз, душа виплакалася до дна.

– Саме в світлі подій на Донбасі багатьох українських артистів пресують за те, що вони виступають з концертами в Росії і отримують там нагороди. Як ви особисто ставитеся до цього?

– У нас є такі співаки та артисти, які не хочуть ні в що втручатися. Не хочуть переживати. І чим більше вони мовчать, тим більше їх люблять. Я одна встала і сказала правду.

– Як ви ставитеся до випадів російських ЗМІ проти українського націоналізму, проти бандерівців?

– Тепер ми всі стали бандерівцями – від Харкова до Чернівців. Мене це радує. Нарешті ми всі об’єдналися.

– З ким майбутнє України? Євросоюз, НАТО або …?

– Ми настільки багата держава, що нам не потрібно бути в союзі з кимось. Всі нас хочуть з’їсти. У 90-х роках ми були сильною ядерною державою. В Україні є все: і газ, і корисні копалини. Ми самі сильна і велика держава. За входження в НАТО або Євросоюз доведеться платити чималі гроші. Я не хочу ніякої залежності. І народ не хоче.

– Ви релігійна людина? Чим для вас відрізняються поняття релігійності і духовності?

– Треба бути просто Людиною. Жити в злагоді та мирі з самим собою. Я йду в ту церкву, де мені добре. А якщо немає Бога в твоєму серці, то і в церкві ти його не знайдеш. Все від людини залежить, як її виховали.

– Ви щаслива людина? Що таке щастя?

– Щастя – це довіра. Воно для кожного різне. Як велика клумба. Посередині росте калина – це твоя сім’я. А навколо неї різні квіти: настурції, ромашки, лілії. Якщо ти про них піклуєшся, щастя ллється і з правої руки, і з лівої. Сім’я – це фундамент твого щастя. Найсвятіше в житті – це сім’я.

– Чи можна навчити дітей бути щасливими?

– Як ви живете – діти бачать. Ваші поцілунки, турбота один про одного, ваші теплі обійми, як ви ставитеся до дітей. Це не можна зіграти, зімітувати. Так треба жити. І вони будуть щасливі.

А ще щастя – це мир на землі. Коли люди не вбивають один одного.

Пропонуємо прослухати найвідоміші композиції, виконані Ніни Матвієнко: