– Що приніс тобі Миколай? – з таким запитанням звертаються один до одного в цей день не тільки діти, а й дорослі. Кожному хочеться повернутися в дитинство і хоч на мить повірити в диво.
Пригадую, як малою із завмиранням серця писала листа: “Святий отче Миколаю, щиро я Тебе благаю: пішли щастя всій родині й усій нашій Україні”. Так учила мене бабуся. А потім я уже викладала на папері всі свої дитячі мрії. Ніколи не впадала у відчай, коли якась з них не збувалася, адже диво все одно відбувалося – Миколай приходив. Від бабусі вперше довідалася, що був він звичайною людиною, а таку велику пошану заслужив собі добрими вчинками, які робив впродовж усього свого життя.
– Дуже-дуже давно, ще в третьому столітті нашої ери, – наче й зараз чую її тихий мелодійний голос, – в грецькому місті-колонії Патара в сім’ї заможних і дуже віруючих людей народився хлопчик. Назвали його Миколаєм, що означає переможець. І охрестили відразу після народження. Тоді це вважалося проявом глибокої віри і навіть мужності, бо християнство не було дуже поширеним і переслідувалося. Хлопчик теж щиро вірив у Бога, а як виріс, вирішив стати священиком. Ставши ним, так ретельно виконував свої обов’язки, що його обрали єпископом у місті Мирах, яке зараз знаходиться в Туреччині й називається Демре.
Люди дуже любили й шанували молодого єпископа, а найбільше – за те, що допомагав бідним, та ще й старався робити це так, щоб ніхто й не здогадувався, що саме він є їхнім рятівником. Одного разу прийшов у сиротинець. Діти відразу зрозуміли, що до них прийшов добрий чоловік. Вони сідали йому на коліна, обіймали за шию, тулилися до грудей і розповідали про свої маленькі радощі й великі печалі. А він гладив їх по голівках та уважно слухав. Зрозумів тоді отець Миколай, що кожній, навіть маленькій, людині потрібно, щоб її хтось любив, щоб хтось пам’ятав і хоч трішечки піклувався про неї. З того часу він почав робити дітям подарунки. Довідувався, чого вони найбільше потребують, і дарував на іменини. Діти думали, що подарунки їм приносять Ангели.
Минули роки, і єпископ Миколай помер. Покликав його Господь до себе й питає:
– Скажи, яку винагороду ти хотів би за своє праведне життя на землі?
– Я нічого не хочу, бо всі свої винагороди я вже отримав: щирі посмішки, добрі слова, тепло сердець. Лише прошу Тебе, Господи, дозволь мені хоч один раз у році повертатися на землю й обдаровувати дітей.
З того часу святий Миколай перед своїм святом приходить до кожної дитини, щоб потішити її й зігріти своєю ласкою. Його люблять і чекають діти в цілому світі. І до кожного він приходить так і тоді, як велить звичай цієї країни. Комусь кладе дарунки до спеціальних панчішок або торбинок, комусь – у черевики, а нашим українським діткам – під подушку.
Про святого Миколая розповідають багато різних історій, які, ймовірно, беруть свій початок ще з його земного життя, однак в інтерпретації багатьох поколінь різних народів дійшли до нас уже як легенди. Припускають, що традиція робити дітям подарунки в переддень свята Миколая поширилася світом з Німеччини, де зазвичай батьки в цей час презентували дітям новий зимовий одяг. А згодом, щоб діти вірили в чудеса святого, почали класти їм у вичищені черевики або в панчішки ласощі, іграшки, шкільне приладдя. Неслухняним клали в’язку різок. З Німеччини цей звичай поширився й по інших країнах, і в кожній з них був доповнений цікавими рисами та деталями.
Однак обдаровує святий Миколай не тільки солодощами чи іграшками. Інколи його подарунки мають доленосний характер. Знову вертаюсь думкою до цікавих і завжди повчальних бабусиних історій, які в даному випадку були підкріплені ще й живими прикладами.
– Як я ще ходила до школи, – розповідала бабуся, – священик, який навчав нас Закону Божого, розказував, що він походив з дуже бідної родини. З дитинства любив учитися і мріяв стати священиком. Але наука дуже дорого коштувала, а його батьки таких грошей не мали. Коли закінчив чотири класи сільської школи, то найбільшої втіхи зазнавав, як тато брав його з собою до міста. Там, лише випадала вільна хвилина, йшов до ґімназії й сідав на бруківку біля брами й дивився на учнів, які бавилися або просто прогулювалися подвір’ям на перерві, на вчителів, які приходили на уроки і йшли додому, й уявляв, як той чи інший учитель про щось його запитує і як він йому відповідає, або думав, що ось з тим чи тим хлопцем він міг би потоваришувати і навіть запросив би його додому. Аж одного разу, а було то на Миколая, поїхав він знову з татом до міста продати щось там на базарі. За звичкою малий пішов собі до школи. Дітей на подвір’ї не було, бо стояв великий мороз. Хлопчина притулився до брами, згадав, яке сьогодні свято, та й заплакав. Аж раптом чує, що хтось до нього озивається:
– Ти чого, шибенику, очима бурульки пускаєш? Двійку одержав?
– Я не ходжу до школи, бо ми дуже бідні, але якби міг учитися, то ніколи не мав би двійок, – відповів і підвів очі вгору. Дивиться, а перед ним стоїть величезний кінь, а на коні вершник, теж великий та дужий, вбраний не бідно, але й не багато. Посміхається приязно й далі його випитує: і де живе, і чи має тата та маму, і що робить тут біля школи. Пізніше на ту бесіду й тато нагодився, то вершник ще й з ним поговорив. А тоді витягнув з-за пазухи повний капшук (гаманець) грошей і віддав татові.
– Ось тут, – каже, – вашій дитині на науку вистачить.
– Та як же я Вам віддячу, чоловіче добрий? – тато аж заплакав з розчулення.
– Ви не віддячите, а ось він може, – показав рукою на хлопця. – Як буде добре вчитися, і як стане таким священиком, щоб і людям, і Богові був потрібним, – сказав і повернув коня на дорогу.
– То за кого я хоч маю молитися? – встиг крикнути навздогін тато. – Моліться за раба Божого Миколая, – долинуло вже здалеку.
В народі існує повір’я, що коли в ніч перед святом загадати бажання і щиро попросити Миколая про його здійснення, то воно обов’язково збудеться. А ще він опікується подорожніми, рятує на водах, допомагає рибалкам, студентам, торговцям і воїнам, якщо вони воюють за правду.
Колись в Україні існували й інші народні звичаї, пов’язані зі святом Миколая, як, наприклад, звичай варити пшеничне пиво, а потім влаштовувати веселу забаву, що закінчувалася катанням на санях. Або братчини – обряд, головною метою якого було примирення навіть ворогів і прощення всіх образ. Вважалося також, що в цей день добре укладати угоди. В Україні останнім часом народилася гарна традиція: дарувати подарунки нужденним і сиротам. Як правило, організацію таких заходів беруть на себе громадські організації, студенти, церковні громади. Наприклад, у Львові щороку працює “Фабрика святого Миколая”, на яку мешканці міста приносять подарунки для сиріт, а волонтери вночі розносять за відповідними адресами.
– Що приніс тобі святий Миколай? – запитуємо один одного в цей день. І кожен прагне бути гідним цього дарунку.
