Абсолютна чемпіонка світу 1995 року. Абсолютна чемпіонка Європи 1996 року. Абсолютна чемпіонка Олімпійських ігор 1996 року в Атланті. Заслужений майстер спорту України. Суддя міжнародної категорії.
45 золотих, 21 срібна і 14 бронзових медалей.
ХXVI Олімпійські ігри в Атланті 1996 року. На вищому щаблі п’єдесталу пошани зі спортивної гімнастики стояла дівчинка, яка народилася на околиці Донецька.
Лілія Подкопаєва.
Член олімпійської збірної України, вона прославила свою країну на весь світ, завоювавши одразу дві золоті медалі. Їй стоячи аплодує 50-тисячний зал, їй аплодують гімнастки та тренери різних країн, піднявшись зі свого місця, їй аплодує президент Сполучених Штатів Америки Білл Клінтон. Один з її неперевершених елементів – подвійне сальто вперед з поворотом на 180 градусів – до сих пір ніхто із спортсменів не може повторити, навіть чоловіки.
Не всіх публіка нагороджує іменами-прізвиськами, а тільки улюбленців. Українську “Золоту Лілію” фанати усього світу лагідно називають “Леді Под”.
Сьогодні Лілія Подкопаєва в гостях у жуналу “Ukrainian People”.
– Лілю, яким своїм досягненням ти найбільше гордишся?
– Моє життя можна розділити на два етапи – до і після Олімпіади 1996 року. До цього часу моїми головними цілями були спортивні досягнення. Кожна медаль або перемога були для мене дуже цінними і давалися з великими труднощами. До Чемпіонату Європи 1996 року я готувалася після перелому ребер. Перемога мала для мене особисто велике значення, адже я хотіла довести самій собі, що перебуваю в формі після травми.
Звичайно, моє головне досягнення – Олімпійське золото. Для спортсмена це найвища нагорода.
Сьогодні, коли спортивні перемоги залишилися позаду, моя головна гордість – це мої діти.
– Як почалося твоє сходження до олімпійських висот? В який момент ти усвідомила, що перемога не за горами?
– Я ніколи не була впевнена на 100 відсотків у своїй перемозі. Я просто робила свою справу, і поступово мої результати ставали все кращими. Але в гімнастиці дуже багато факторів впливає на перемогу, тому ти ніколи не можеш бути впевнений до кінця в тому, що переможеш.
– Як слава і всенародна любов вплинули на тебе?
– Після перемоги на Олімпійських іграх я відчувала велику гордість за те, що виправдала очікування людей, які довірили мені представляти нашу країну на Олімпійських іграх, і зусилля всіх тих, хто мене тренував і підтримував. Звичайно, загальне визнання було дуже приємним. Чи позначилося це на моєму характері, можуть краще судити оточуючі. Але я думаю, якщо це так, то незначно, адже спортсмени – це не рок-зірки з дорогими райдерами.
– Чи труднощі і “важкі часи” змінили тебе?
– Я впевнена, що будь-які труднощі нас загартовують, роблять сильнішими та приносять безцінний досвід.
– ЄвроМайдан для тебе…
– Перш за все, це надії. Надії на світле майбутнє нашого народу, в якому у кожного українця буде можливість жити гідно. Майдан, для мене, – це віра в те, що прості люди можуть змінити існуючу систему в країні, і що їх думка буде почута. Майдан – це боротьба тисяч за щасливе життя мільйонів.
– Війна в Україні – це…
– Страх, біль, тисячі розбитих сімей, дітей, які залишилися без батьків, покинуті будинки і величезна кількість невиправданих жертв.
– “Судити про те, що таке війна, могли б по-справжньому тільки мертві: тільки вони одні дізналися все до кінця”, – писала Еріх Марія Ремарк. У твоєму рідному краї, у Донецьку, йде війна. Чи залишились там у тебе рідні, друзі? Що вони розповідають?
– Так, у мене залишилися друзі і мої тренери в Донецьку. Я їм телефоную, підтримую зв’язок. У них своя думка з приводу подій, що відбуваються, у мене – своя. У різних регіонах одна і та ж війна представляється зовсім по-різному, і на чиєму боці правда, зараз ніхто не може сказати з упевненістю.
– У кожної людини в житті настає такий момент, коли вона гостро, аж до болю в серці, усвідомлює приналежність до своєї нації, до свого народу. Чи пам’ятаєш, коли у тебе настав такий момент?
– У мене не було такого моменту. Я пишаюся, що я Українка. Так було завжди. У США я розповідаю друзям і знайомим про тих українців, які піднімають імідж країни, і про те, що у нас дуже багато талановитих людей.
– Знаю, що часом творчі, талановиті люди далекі від політики. Проте, сьогодні жити в Україні і не мати своєї думки про українських політиків та управління державою практично неможливо.
– Безумовно, не мені судити про політику. Але, на мій погляд, керівництво нашої країни не виправдовує покладені на нього сподівання мільйонів людей. Можливо, пройшло не так багато часу для значних результатів, але, поки що, я не відчуваю поліпшень.
– Декілька слів про твою успішну кар’єру в програмі “Танці з зірками” та твій турнір “Золота Лілія”.
– “Танці з зірками”, для мене, – це чудові люди, цікаві зйомки та приголомшливо-красиві костюми. Я з великим теплом згадую цей досвід. Коли мені запропонували взяти участь, я й подумати не могла, що це займе стільки часу і буде так складно. Але я повністю занурилась у цю справу і вчилася танцювати із завзятістю, яку в мені виховали спортивні тренери.
Фестиваль “Лілія фест” був покликаний донести до молоді красу таких видів спорту як гімнастика, акробатика, танці, балет. Там виступали професіонали, які виконували вправи на межі людських можливостей. Я б хотіла, щоб такі проекти існували і в майбутньому, оскільки вони пропагують любов до спорту, здорового способу життя, сприяють тому, що діти записуються в гуртки і спортивні секції.
– Що б ти змінила, якби повернулася на 15-20 років назад?
– Нічого.
– З ким із відомих гімнастів (живих, чи тих, що відійшли у вічність) ти б хотіла пообідати?
– Я знайома з багатьма відомими гімнастками. Ми часто зустрічаємося на змаганнях і показових виступах, тому пообідати з ними для мене зовсім не рідкість.
– Чи є в світі місце, де ти почуваєшся найкраще?
– Найкраще – вдома, там, де твоя сім’я і близькі.
– Що для тебе твоя сім’я?
– Сім’я – це найдорожче, що у нас є. Без підтримки рідних, хоча б моральної, дуже складно чогось досягти. Я вважаю, що заслуга моєї бабусі і мами в моїх спортивних досягненнях дуже велика. Сім’я – це твій тил, твоя впевненість. Звичайно, зараз для мене сім’я – це, в першу чергу, мої діти – син Вадим і дочка Кароліна.
– Мрієш, щоб твої діти…
– Стали успішними, щасливими і добрими людьми. І обов’язково знайшли “свою” справу, яка буде приносити їм радість.
– Чого ти найбільше боялася в дитинстві?
– Павуків. Мене дуже лякали ці створіння в дитинстві. Навіть зараз я можу закричати, якщо несподівано звідкись вибіжить павук.
– Один факт, який люди не знають про тебе.
– У дитинстві я мріяла стати стюардесою, бо дуже хотіла подорожувати у далекі країни. Моя мрія частково здійснилася, адже тепер у мене дійсно є можливість подорожувати, хоча я й не стала стюардесою.
– Що шукаєш в житті?
– Я завжди в пошуках балансу. Кожен день особливий, і хочеться проживати його, отримуючи максимум від життя. Важливо вміти знаходити цю точку рівноваги, у якій всі сфери твого життя будуть розвиватися приблизно однаково.
– Чого найбільше боїшся?
– Важко сказати. Мабуть, розчарувати рідних людей. Я завжди намагаюся виправдати покладену на мене відповідальність або очікування.
– Що найбільше цінуєш в людині?
– Найбільше? Чесність. Навіть у випадках, коли правда може бути мені неприємною, щирість людини для мене має велике значення.
– Усім відомо, що людину роблять щасливою три речі: кохання, цікава робота і можливість подорожувати. Де ти мрієш побувати?
– Я дуже люблю подорожувати, і зараз я мрію побувати в ПАР і Новій Зеландії. Ще у мене є давнє бажання зустріти Новий рік в Лапландії, де живе справжній Дід Мороз.
– Кохання – це…
– …почуття, яке дає нам крила і робить надзвичайними в будь-якому віці. Те, що наповнює нас, як повітряну кульку, і дає можливість злетіти до хмар.
– Заради чого, вважаєш, треба жити?
– Заради дітей, перш за все. Адже діти – це не тільки частинка нас самих, але і майбутнє нашої країни.
“Смішна штука життя: якщо ти відмовляєшся від усього, крім найкращого, то зазвичай добиваєшся того, до чого прагнеш”, – написав колись англійський письменник Вільям Сомерсет Моем. Надзвичайно наполеглива і талановита дівчинка з Донецька, очевидно, усіма силами прагнула бути кращою.
Лілія Подкопаєва зуміла вознести на п’єдестал пошани свою Україну і тим самим навіки закарбувала своє ім’я у списку її героїв.
