ЛАЗ-695. Сьогодні я згадав це диво, яке курсувало дорогами від найменшого українського містечка і до Києва, по бездоріжжю найвіддаленіших гірських хуторів і автострадами європейських країн. Таких чудових машин “бігало” по країні і світу десятки тисяч. Потім їх трохи потіснили Ікаруси. Але я ж без сміху назвав ці автобуси дивом – ззаду там був теплий, в усю ширину автобуса, м’який диван. Теплий через двигун … і через дівчат, які при виїзді на усілякі “суботники” та на допомогу колгоспам, обожнювали там сидіти! А як на ньому було приємно цілуватися!
Майже усі автобуси при “совітах” були з українського Львова.
Автобус ЛАЗ-695 може бути сміливо занесений в Книгу рекордів Гіннеса (а він і занесений в “Книгу рекордів Гіннеса України” -ред.). Ця модель, постійно модернізуючись, протрималася на заводському конвеєрі 46 років, тим самим поставивши абсолютний рекорд за тривалістю виробництва однієї моделі автобуса на одному заводі! А той факт, що перші серійні електромобілі в СРСР випустили саме в Україні, на ЛАЗі, – назавжди залишиться в нашій історії.
26 квітня 1949 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову по організацію заводу з виробництва електромобілів і автобусів. Молодому підприємству встановили план на виробництво 3-х тисяч автокранів, однієї тисячі електромобілів і 2-х тисяч автобусів ЗІС-155.
Електромобілі
Спочатку ЛАЗ випускав комерційні фургони, розроблені в інституті НАМИ. Це були моделі НАМИ-750 вантажопідйомністю 0,5 тонн і НАМИ-751 – 1,5 тонни. У1951 році у Львові розпочалося дрібносерійне виробництво електромобілів. Їх спеціально адаптували для роботи поштовими фургонами. Електромобілі повинні були забирати кореспонденцію з поштових скриньок і доставляти її на Головпоштамп.
Для свого часу електричні вантажівки львівського заводу мали непогані характеристики. Фургони були обладнані двома електромоторами, розміщеними ззаду на поперечині рами, крутний момент передавався на задні колеса. Кузови електромобілів були виконані з алюмінію і фанери для максимального полегшення машин.
Електромотори ЛАЗ-750 розвивали 5,7 кВт сумарної потужності. Їх живили 40 акумуляторів ємністю 200 А/год. і напругою 80 В. Максимальна швидкість машини становила 33 км/год., а запас ходу – до 50 км/год.
Головним недоліком конструкції електромобілів ЛАЗ були важкі свинцеві АКБ, встановлені під фальш дном фургонів. Вони, згодом, і зіграли фатальну роль у долі електрофургонів.
Автобуси
Для створення власної моделі автобуса для ЛАЗу були закуплені зразки найсучасніших європейських автобусів: Магірус, Неоплан та Мерседес. Їх вивчали, випробовували, розглядали з точки зору технологій виробництва на ЛАЗі, в результаті чого до кінця 1955 року було практично розроблено модель львівського первістка. Відправною точкою при його проектуванні стала конструкція автобуса “Мерседес-Бенц 321”, а зовнішні стилістичні рішення були “запозичені” у автобуса “Магірус TR-120”.
У лютому 1956 року з конвейера зійшов первісток Львівського автобусного заводу, ЛАЗ-695. Це був двовісний, зі зварним кузовом, 9-метровий автобус з механічною коробкою передач та двигуном ЗІЛ-124. З того часу випускалися різні модифікації (ЛАЗ 695Б, ЛАЗ 695Е, ЛАЗ 695Ж та інші).
У 1961 році було виготовлено перші моделі туристичних автобусів “Україна-1” та “Україна-2”. На початку 1960-х років, через стрімкий розвиток тролейбусних систем, міста України відчули потребу у постачанні тролейбусів. У 1962 році тролейбус на базі ЛАЗ 695Б був виготовлений у Баку і отримав назву БТЛ-62. Пізніше ЛАЗ виготовив такий тролейбус у Львові, він отримав індекс ЛАЗ 695Т.
У 1960-х роках був запущений туристичний автобус ЛАЗ-697Е, який мав регульовані крісла, які на міжміських Ікарусах (Ikarus) з’явилися лише у їхніх найновіших випусках. Він вже мав холодильник та розвивав швидкість до 75 км/год. Також у 1966 році було випущено кілька екземплярів автобуса ЛАЗ 698, який серійно не випускався і був пізніше реінкарнований у ЛАЗ 4202.
У 1968 році було зібрано тисячу автобусів ЛАЗ 695Б – ця модель отримала диплом та золоту медаль на виставці у Брюсселі.
ЛАЗ-695Б “Львiв” – автобус Гагаріна
У першого космонавта Юрія Гагаріна було багато автомобілів – і службових, і особистих. Була розкішна “Волга” ГАЗ-21, подарована урядом після його космічного польоту, спортивна “Матра” і навіть персональний “Роллс-Ройс”, випущений в Англії з номерами в його честь… Але все це було вже після першого польоту. А до стартового майданчика в той історичний день, 12 квітня 1961 року, Гагаріна доставив автобус. ЛАЗ-695Б “Львiв” біло-блакитного кольору віз майбутнього космонавта в невідомість: ніхто не знав, як складеться той політ.
Робота над автобусом для першого космонавта почалася за рік до польоту, в 1960-му. Ходову частину ЛАЗу залишили недоторканою, зате кузов зробили корозійностійким і поліпшили його герметичність. Салон повністю переобладнали. У передній частині стояли два великих крісла і між ними столик – для Юрія Гагаріна і його дублера Германа Титова. Тут же були місця для лікарів та інших фахівців. Скафандри космонавтів підключалися до бортової мережі, щоб забезпечити нормальну вентиляцію.
Згодом цей же автобус справно возив космонавтів по Байконуру аж 23 квітня 1967 року. Останнім його пасажиром-космонавтом став Володимир Комаров, який пізніше загинув при приземленні космічного апарату. Космонавти – народ безстрашний, але забобонний – після аварії з Комаровим автобус замінили на іншу модель – ЛАЗ 695Е.
“Друге дихання” ЛАЗу
У 1994 році на базі підприємства було створено Відкрите Акціонерне Товариство “Львівський автобусний завод”, контрольний пакет акцій якого належав Фонду Держмайна України. В цьому ж році почалося серійне виробництво тролейбусів ЛАЗ-52522.
З 2001 року завод отримав статус приватного підприємства з колективною формою власності. У 2002 почався випуск чотирьох зовсім нових моделей автобусів: приміських та туристичних лайнерів 9, 10, 12, а також особливо великих міських ЛАЗ-А291. Була адаптована до вимог ринку велика міська модель ЛАЗ-5252. У серпні 2003 року був випущений півтораповерховий туристичний ЛАЗ-5208 – перший автобус з сімейства абсолютно нових моделей, яке отримало назву НеоЛАЗ.
У травні 2004 року були представлені дві наступні моделі НЕОЛАЗу: міський автобус з низьким рівнем підлоги ЛАЗ-А183 “Сіті” і перонний автобус з низьким рівнем підлоги ЛАЗ-АХ183 “Аеропорт”. Модельний ряд автобуса обладнаний двигунами Ярославського моторного заводу (Росія), фірми Deutz (Німеччина) і задніми мостами Raba (Угорщина).
У 2007 році виробництво холдингової компанії “ЛАЗ”, в яку входили Львівський автобусний завод, Дніпровський автобусний завод (Дніпродзержинськ) і Миколаївський машинобудівний завод (Миколаїв), склало 471 одиницю (автобусів і тролейбусів). 30 березня 2010 року у Львові підписано меморандум Кабінету міністрів України і Львівського автобусного заводу про виготовлення 1500 автобусів і 500 тролейбусів для міст, які приймали Євро-2012.
…і сумний кінець?
Відомий у минулому Львівський автобусний завод сьогодні майже знищено. Сумно констатувати, але будівлі ЛАЗу за останні роки перетворились в руїни. У цехах, на вул. Стрийська, 45, не залишилось ані натяків на обладнання. Стеля та стіни обсипаються, вікна побиті, не вціліла навіть підлога.
Що призвело до такої сумної картини? Хто насправді є власником ЛАЗу?
15 жовтня 2001 року Фонд держмайна провів приватизацію ВАТ “Львівський автобусний завод”, при якій було продано 70,41% пакета акцій українсько-російському спільному науково-виробничому підприємству ТзОВ “Сіл-Авто”.
Після цього виробництво занепало і виникли заборгованості в зарплаті, скорочено штат працівників, підприємство було доведено до банкрутства, а майно розпродане.
20 січня 2015 року депутати Львівської облради під час засідання сесії звернулися до Президента, Кабміну, Генпрокуратури та Фонду державного майна щодо повернення Львівського автобусного заводу в державну власність. “За” проголосувало 79 депутатів.
Втім процес повернення у державну власність стратегічного для Львівщини підприємства, що мало б врятувати його від знищення, так і не був розпочатий. Комплекс будівель та споруд у Львові, за адресою вул. Стрийська, 45, виставили на торги.
Прокуратура Львівської області виявила факт продажу майна колишнього “Львівського автобусного заводу” двом юридичним особам, які мають прямі родинні стосунки з відомим політиком Російської Федерації. Узимку 2015-го, після різдвяних свят, приватний нотаріус Києва уклав договір купівлі-продажу майна колишнього заводу загальною вартістю орієнтовно 100 мільйонів гривень.
За даними низки ЗМІ автобусний завод належить Ігорю Чуркіну, племінникові російського політика Чуркіна Віталія Івановича (постійний представник Росії в Організації Об’єднаних Націй з 2006 року). За іронією долі, Чуркін широко відомий своєю політичною упередженістю стосовно України. Він не визнає легітимність нинішньої української влади і заявляє, що політична криза в Росії спричинена діяльністю Шухевича й Бандери.
Прокуратура внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових рішень. За клопотанням слідчого ухвалою суду було накладено арешт на майно, що незаконно вибуло із власності заводу.
