15 жовтня 2012 року у Чикаґо відійшов у Засвіти видатний український вчений і політик Василь Маркусь.
Як на мене, покійний належав до тих, чия працьовитість й наполегливість у звичайній щоденній праці були головними рисами не лише як науковця, але також як політика й справжнього українського патріота. Йому була пританна стриманість та науковий підхід замість захоплення чи оптимістичного наставлення. Він був живим прикладом відданої тихої праці, прикладом постійних зусиль з глибоким, просто франківським почуттям обов’язку.
Навіть якби покійний професор Василь Маркусь не зробив нічого більше, окрім упорядкування та видання в якості головного редактора і співголови ради, кількох томів чудової “Енциклопедії української діяспори”, то вже б залишив по собі надзвичайний слід у житті української громади.
Особисто мені не довелося зустрічатися за життя з проф. Василем Маркусем, але я й досі зберігаю його листа до мене, коли я працював над книгою про його соратника, члена президії УГВР д-ра Мирослава Андрія Прокопа, тепер вже також покійного…
Василь Маркусь народився 27 грудня 1922 року у селі Бедевля на Тячівщині (тепер – Закарпатська область), виявив себе як політолог, правник, публіцист, науковець й видатний громадсько-політичний діяч української діаспори, був лицарем 20-го Пластового куреня “Ордену Хрестоносців” імені Митрополита Андрея Шептицького.
Михайло Орос у своєму спомині “Що було перед Ковнером і після нього?” писав: “…Ми вивчали історію України та читали підпільну літературу. А також про історію Української Військової Організації ОУН… Хустську організацію Юнацтва ОУН очолив Василь Маркусь, дуже ерудований юнак і талановитий поет…”
У травні 1942 року Василя Маркуся було заарештовано й засуджено угорським військовим судом до п’яти років ув’язнення за участь у роботі молодіжного націоналістичного підпілля, яке діяло під проводом Організації українських націоналістів на Закарпатті. Це була так звана “ковнерська справа”, в якій проходило понад 100 осіб, переважно шкільної молоді, яка боролася з окупаційним режимом під проводом ОУН. Як зазначалося у вироку військового трибуналу від 17 і 22 липня 1942 р., всі підсудні належали до однієї групи, яка поставила перед собою мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну Українську державу. У мотивах вироку дослівно записано: “Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться, у зв’язку з чим Закарпаття, якщо треба, то збройним повстанням і революційним шляхом необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України”.
Про ці події у своїй книзі “Наздоганяючи минуле. Його історія” Володимир Кришеник писав: “Ми не змогли вивести закарпатську ОУН на галицький рівень. Бракувало досвіду і знання. Але вже той факт, що ми не злякались жорстоких репресивних режимів, вважаю подвигом. Ми перші на Закарпатті не випрошували автономії в окупантів, а повели боротьбу за незалежну Україну”.
Після звільнення з тюрми у 1943 році Василь Маркусь навчався на філологічному факультеті Будапештського університету, де студіював славістику. Був делеґатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, який 26 листопада 1944 року прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною. Прикметно, що перше видання у справі судових процесів над українською націоналістичною молоддю “Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття” вийшло друком якраз за участі й підтримки Василя Маркуся в Ужгороді в 1994 році.
У 1945 році Василь Маркусь змушений був покинути рідний край, рятуючись від переслідувань за свої українські державницькі переконання. Здобувши вищу юридичну і політичну освіту в університетах Німеччини, Швейцарії, Бельгії і Франції, В. Маркусь розпочав наукову роботу. Його докторська дисертація “Приєднання Закарпатської України до Радянської України, 1944-1945 рр.” вийшла окремою книжкою 1956 року французькою мовою в бельгійському місті Лювен (видана в Києві у перекладі українською в 1993 році).
У 1948-му році В. Маркусь був одним із лідерів католицького студенства “Обнова”, а згодом, у 1953 році – керівником української делеґації на Світовому Конґресі Мирян у Римі, тісно співпрацював з віце-президентом Української Головної Визвольної Ради отцем Іваном Гриньохом.
У 1951-1958 роках працював у Науковому Товаристві ім. Шевченка та в редакції “Енциклопедії українознавства” у Сарселі (Франція). У 1959 році в Парижі вийшла друга франкомовна монографія Василя Маркуся – “Міжнаціональні відносини на Радянській Україні, 19180-1923 рр.”
Василь Маркусь у зарубіжній науковій пресі написав й видрукував понад 300 оглядів, статей, матеріалів, рецензій, був співредактором журналу “Український самостійник” (Мюнхен). В українську літературу він увійшов також збіркою віршів і перекладів “Спомини”, що вийшла в Ужгороді 1995 року у видавництві “Ґражда” під псевдонімом Василь Марко.
До цього, з 1962 року д-р Василь Маркусь став професором і викладачем політичних наук в Університеті Лойоли у Чикаґо. Його основними працями були: “L’incorporation de l’Ukraine sucarpathique a l’Ukraine sovietique” (1956), “L’Ukraine sovetique dans les relations internationals…1918-1923” (1959), “Питання національної політики СРСР” (разом з Я.З. Пеленським, 1960) та ряд інших пізніших праць, численних статей, у тому числі про ОУН та УГВР, рецензій в українській та іноземній пресі. В Ужгороді 1993 році Маркусь видав працю “Політична і державно-правова еволюція Українського Закарпаття”, а в Києві 1995 р. – “Берестецька унія із сучасної перспективи”.
Професор Маркусь був членом редколеґії та автором багатьох статей в “Енциклопедії українознавства”, з 1988 року – головним редактором “Енциклопедії української діяспори”, а з 1994 року – одним із небагатьох іноземних членів Національної Академії Наук України.
Василь Маркусь був членом Політичної Ради ОУН за кордоном та активним діячем Закордонного Представництва (пізніше – Середовища) УГВР.
І хоча спочив вельмишановний Василь Маркусь у далекій від України американській землі, українські патріоти збережуть його ім’я у довгому переліку тих, хто все своє життя і всю свою працю віддали справі визволення українського народу.
Довідка:
МАРКУСЬ Василь Васильович (псевдонім Василь Марко; н. 27.12.1922) – політолог, історик, автор низки праць, присвячених порівнянню політичних систем, міжнародній політиці та міжнародному праву, викладач, редактор, видавець. Д-р права (1956), іноземний член Національної академії наук України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Українського історичного товариства, Американського політичного наукового товариства та ін. 1943–44 – студент філологічного факультету Будапештського університету. 1948 року в Українському вільному університеті отримав науковий ступінь д-ра філософії. 1951 року навчався в університеті в Швейцарії. В 1951–58 роках працював у НТШ і в редакції “Енциклопедії українознавства” в Сарселі (Франція). 1956 року в університеті в Парижі захистив докторську дисертацію з права. З 1965 – громадянин США. У 1959-62 роках викладав російську мову і культуру в університетах США. В 1962-88 роках – професор політичних наук в університеті Лойоли у Чикаго (США). 1994-95 роки – головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України. Член редколегії “Енциклопедії українознавства”, “Ukraine: A Concise Encyclopedia”, “Encyclopedia of Ukraine”, головний редактор “Енциклопедії української діаспори”, співредактор журналів “Український самостійник” (Мюнхен, Німеччина), “Українська діаспора” (Київ-Чикаго).
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
