Чого ми найбільше чекали в цей день?
Звичайно, наших українців-ветеранів під жовто-блакитними стягами.
Ми щороку приходимо на цей парад, щоб побачити їх і сфотографувати на згадку. Щоб показати українцям в усьому світі та залишити собі “для історії”. Як це, насправді, приємно: в Америці, у центрі величезного міста з дивною назвою Чикаго, вітати наших бравих ветеранів!
В суботу, 28 травня, рівно о 12 годині дня затріщали барабани, заграли сурми і по чиказькій центральні Стейт-стріт вирушили рівними рядами літні ветерани, курсанти військових училищ, студентські оркестри, бойова техніка, поліційні та пожежні підрозділи. Грала музика, сміялися діти, волонтери роздавали цукерки та прапорці – тут зібралися тисячі людей з цілого Іллінойсу, щоб з головою зануритися у свято.
146-й щорічний Парад До Дня Пам’яті в Чикаго вважається найбільшим в країні і бере свій початок ще з 1870 року. У цьому році головнокомандуючим призначили лейтенант-генерала Кеннеса Р. Дала (Kenneth R. Dahl), який воював в Іраку і Афганістані та нагороджений багатьма медалями за хоробрість.
Нарешті й ми дочекались колону з написом “Українсько-Американська Асоціація Ветеранів”.
Пов’язуючи наші жовто-блакитні прапори з війною, яка точиться на сході України, чиказьці радісно зустрічали наших ветеранів, голосно скандуючи “Ukraine!”, “Ukraine!”. Цього року у їхніх рядах з’явились учасники іншої війни, неоголошеної і несподіваної для нас усіх – молоді хлопці, які проходять реабілітацію в США після поранень у боях на сході України.
День Пам’яті у США – це вшанування героїв, загиблих в боях, та усіх тих, хто воював на боці американців у різних війнах. Це державне свято, яке американці в кожному штаті відзначають урочистими парадами, покладанням вінків, врученням нагород героям, а також розвагами та відпочинком (святкують три дні, від суботи аж до вівторка).
Перед парадом, об 11 годині ранку, пройшла традиційна церемонія покладання вінків на Дейлі Плазі (Daley Plaza). Чикаго згадував полеглих героїв, вшановував живих. Суботній день завершився святковими феєрверками та народними гуляннями по затишних вулицях міста.
“Нехай Господь подарує вам, наші дорогі ветерани, добре здоров’я та довгі роки життя!”, – подумала я після закінчення параду. – “Ви заслужили Його благословення”.
