Я давно змирився з фактом, що у переписах прабабці є рецепти, які ніколи не пощастить приготувати автентично. Наприклад, перепис з назвою “Singen Konditore…”. Хто знав німецьку, казали, що то “співоча випічка” або “співочий кондитер”. Не раз починав вчитуватися у рецепт, але ейфорію охолоджувала фраза: “Десять великих бобів какао…”. Де їх встарати? Навіть не було цікаво, що з ними робити далі?
А там ще: “масло свіже з солодкої верхнини молока на сметану”. В перекладі: масло з найверхніших вершків молока, з якого потім ще зсідалася сметана, – найжирніше. Вже мовчу про часті згадування у переписах рому. Отже, сьогодні розповім про страву, яка могла з’явитися лише завдяки неправдоподібному збігові обставин. Випадково побачив в одному закладі какао-боби. Як декор. Багато бобів у великій скляній банці. Спитав, чи можна скуштувати. Офіціантка сказала, що хіба кілька. З жартами і вмовляннями вдалося випросити аж дев’ять штук.
А перед святами телефонує знайома молочарка: “Возьмете три літри вершків? Такі файні, а люде позажиралися і не берут”. Гарантії, що то саме ті найверхніші вершки, не було, але вона нас не підводила. Вийшло до 700 мл маслянки і гумоля жовтезного масла. Доказом його якості слугувала однорідна жовта консистенція, без вкраплень дрібних світліших цяток, коли доливають молоко.
Далі робота пішла, як по гибльованих дошках – так дідо виражав позитивні емоції. Негативні він висловлював цією ж фразою, тільки додавав слово гузиця… Ми на максимумі розігріли духовку. Потім вимкнули її і засунули туди дев’ять добутих какао-бобів. Я пережив найдраматичніші в своєму житті моменти. І ось морально підготовлений зробити собі харакірі у випадку невдачі, несміливим рухом прочинив духовку, вдихнув наркотичної ароми чукуляди і досягнув пергамент з какао-бобами.
Моєму тріумфу порівнянь не було. Ну відкрив якийсь Колумб Америку – і нехай. Полетів Гагарін в космос – щасливої дороги. Винайшли двигун внутрішнього згорання – та прошу дуже… А тут цілих дев’ять справжнісіньких какао-бобів, з тріщинами на гладких тільцях, наповнювали кухню дикою аромою чукуляди. Від перенапруження аж мусів кинути в рот котлету. Страшенно хотілося схрумати один біб. Шурнув боби з пергаменту в комбайн і врубав найбільшу швидкість. Шурхіт змінився клекотінням і невдовзі зачавкала масляниста рідина. Така, як в дитинстві, коли прабабця кидала у ступку по 2-3 бобини, дробила їх, а потім то перетиралося з допомогою спеціального пристосування до ручного млинка ще австріяцького виробництва.
Отримавши від долі дари на антикварний перепис, я з ідеальним спокоєм засукав руками. Кинув ложку соди у сметану. Відділив від білків жовтки і перетер їх до однорідної маси. Білки збивав з цукром, поки не трималися дна перевернутої посудини. Добавив у збиті білки жовтки, сметану з содою, згущене молоко, борошно. Все обережно вимішав і підійшла черга какао-маси.
Ми звикли до какао-порошку. А тут треба додавати чайною ложкою масу, схожу на мед. На вмішування п’яти чайних ложок какао-маси пішло у 5 разів більше часу, ніж на все, включно зі збиванням білків. Тому, коли я побачив однорідну масу, то мало не застогнав від щастя.
Застелив змащену олією пательню пергаментом, вилив у неї тісто, розрівняв і поставив “на середній вогонь на 30 хв.” – температура не вказувалася. Довелося телефонувати знайомим у піцерію на дровах, де я вияснив, що температура у грубі приблизно 350 С. Розділив на двоє, врахував уявну похибку і поставив 170 С.
Мав би тут написати, як хвилювався, що хвилини розтягнулися на століття і т.д. Не було такого. Бо я захопився дуже кайфовим процесом – змішування рому з медом. Ох не легка то робота, коли одне хочеться з’їсти, а друге випити… Тісто спеклося пречудово і смачно дихало гарячою чукулядою. Коли остигло, перерізав горизонтально на двоє і кондитерським помазком почав старанно промащувати сумішшю з рому і меду. Пляцки стали важкими і соковитими, через що вляпався у мороку, коли перекладав, бо той, що мав бути зверху, у процесі транспортування на своє місце розламувався.
Вперше робив крем з домашнього масла, нічого не знаючи про його властивості. Збилося все моментально в пухку жовту масу. Добавив залишену какао-масу, долив згущене молоко і ще раз збив до однорідної маси. В готову масу висипав запарені та висушені родзинки і мак. Ще раз вимішав. Вийшло таке смачне, що мусів терміново з’їсти ще одну котлету, бо страшенно кортіло помастити цією “нутелою” половину батону.
Перекладанець виглядав і пахнув чарівно, але попереду – “глазурувати товщиною до 1 см”. Для того сметану, цукор-пудру і какао перемішав до однорідної маси і проварив на найменшому вогні. Оскільки какао-маси лишилося дві чубні столові ложки, то дав більше цукру і виварював до 5 хв. А далі, щоби переконатися, що маса густа і в’язка, старанно перемішував її на зимній бані, поки вона не припинила парувати. Довше охолоджувати і не треба, бо все одно кілька краплин таки стекло з перекладання.
А назва таки відповідає змістові. Уявляєте: владував кондитер шматок перекладання з ромом і задоволено мугикає, розпливаючись перед гостями кондитерської. Попередження: витвір з’їдається катастрофічно швидко. Ваш покірний слуга поклав шматок перекладанця на столик і побіг на кухню заварити чай. Поки заливав у чайник окропу, поки взяв горнятка, – нехай минуло аж 3 хвилини, – коли прибіг, то гість, дуже вихований дохтур, свій шматок встиг доїсти. Мусів знов бігти на балкон різати. Страшно уявити, що би зробив з тим пляцком невихований дохтур.
На корж:
Борошно – 3 скл.
Яйця – 4 шт.
Сметана – 2 скл.
Згущене молоко – 1 банка
Сода – 1 ч.л.
Цукор – 1 скл.
Какао – 6 ч.л.
Ром – 0,5 скл.
Мед – 0,25 скл.
На крем:
Масло – 500 г.
Згущене молоко – 0,5 л.
Какао – 4 ч.л.
Родзинки – 200 г.
Мак – 3 ст.л.
На глазур:
Сметана – 10 ст.л.
Цукор – 10 ст.л.
Какао – 8 ч.л.
