Захований в кутку фойє мерії, бронзовий барельєф присвячений жертвам пожежі театру Iroquois Theater, яка відбулась 113 років тому.
Звичайно, Чикаго – місто позначене вогнем. Одна із зірок на прапорі міста представляє Велику чиказьку пожежу 1871. Але сьогодні трагедію театру Ірокез майже забули, хоча вона й залишається однією з найжахливіших театральних пожеж в історії США за кількістю смертей.
4
У місті, нажаханому всепожираючим вогнем, де в 1903 році жила більшість з тих, хто вижив під час Великої пожежі в Чикаго, був заново побудований «незгораючий» театр, який міг похвалитися азбестовою театральною завісою і великою кількістю виходів.
Але так само, як “непотоплюваний” Титанік під час його першого плавання дев’ять років по тому, в Iroquois трагедія сталась всього через п’ять тижнів після відкриття, коли загорілось освітлення на балконі. Азбестова завіса виявилась неефективною – якщо вона взагалі була азбестовою – і більшість тих, хто втікав з театру виявилися в пастці всередині, без можливості вийти через двері, оскільки ті були з перемичкою, яка не пропускала всередину відвідувачів без квитків.
Понад 600 людей загинули у вогні під час вистави «Mr. Bluebeard» з Едді Фойєм (Eddie Foy) в головній ролі. Місткість театру на той момент складала 1600 осіб, але в той день кількість відвідувачів перевалила за 2000, оскільки дітей привели зі школи на свята. В той час в театрі було також дуже холодно, тому там були присутні додаткові 400 виконавців і співробітників за лаштунками.
Будівля була знесена в 20-і роки і перебудована як Oriental Theater, який зберіг фасад. Сьогодні він залишається популярним театром на вулиці W. Randolph St. 24. Він також є популярним місцем для так званих міських мисливців на привидів, оскільки, як кажуть, в провулку позаду нього, відомому як «Алея смерті», є привиди.
За деякими розповідями, там також є «упирі», які грабували трупи і використовували фальшиві посвідчення особи, щоб вимагати гроші та коштовності, залишені мертвими.
«Будь-яка концентрація стількох смертей в одному місці, буде зватися трагедією», – сказав Девід Коуен (David Cowan), з тур-групи Chicago Hauntings і автор книг «To Sleep With the Angels» і «Great Chicago Fires».
«Я був там багато разів», – сказав Коуен про провулок. – «Коли я там чимось займаюсь, я просто роблю те, за чим я туди прийшов. Люди, які більш чутливі до цього, ймовірно, ніколи не були там раніше, але ви однозначно можете відчувати там чиюсь присутність».
Кен Мелвоін-Берг (Ken Melvoin-Berg), співвласник турів Weird Chicago, погодився, що та місцина населена привидами. Він сказав, що він і його туристичні групи помічають там більше випадків «містичної діяльності», ніж практично в будь-якому іншому місці в місті.
Під «діяльністю» він має на увазі «фотографічні аномалії», такі як «примарні» зображення на фотографіях в провулку і «тіньових людей».
4
«Я бачив привида, такого ж реального, як ви або я. Він бродив по провулку», – розповів Мелвоін-Берг.
Актриса і колишня учасниця трупи «Saturday Night Live» Ана Гастейер (Ana Gasteyer) з’явилась на «Ghost Stories Celebrity», заявляючи, що вона відчувала містичну присутність в театрі під час виконання ролі Elphaba в «Wicked», але пізніше вона розповіла, що це була всього лиш історія, за допомогою якої вона вирішила збільшити свій гонорар.
Тафт був найбільшим скульптором Чикаго, відомим своїми творами Beaux Art, такими як «Fountain of the Great Lakes», який зараз знаходиться біля Art Institute та «Fountain of Time» біля University of Chicago Midway. Його найняли Union League Club, щоб зробити пам’ятну скульптуру, і його барельєф був поміщений в Iroquois Memorial Hospital.
Але його було втрачено після закриття лікарні, після чого знайдено в підвалі City Hall. Тепер вона висить над карусельними дверима в північно-західному куті фойє ратуші – невидима і непомітна для всіх, крім тих, хто шукатиме її.
Нельсон Алгрен (Nelson Algren) відтворив досвід перебування в палаючому театрі в його вірші 1939 рок «Program for Appeasement». У ньому розглядається питання безпеки, коли почалась паніка:
Then jump, do not run, every man for himself
Get down from the balcony on someone else’s head
Pick up two burning seat-cushions and burn your way out…
To that farthest exit of the deepest corner of that last unlit exit
That all the rest forgot.
But never look back
Never look back
O never look back
7
