“Гей, плине кача по Тисині, Плине кача по Тисині.
Мамко ж моя, не лай мені, Мамко ж моя, не лай мені.
Гей, залаєш ми в злу годину, Залаєш ми в злу годину.
Сам не знаю, де погину, Сам не знаю, депогину.
Гей, погину я в чужім краю, Погину я в чужім краю.
Хто ж ми буде брати яму? Хто ж ми буде брати яму?”
Вони не живуть за законами сучасного шоу-бізнесу. Їх не треба розкручувати та просувати. Вони не мислять категоріями – це рентабельно, а це – ні. Вони завжди керуються своїми бажаннями і смаками, йдуть за покликом свого серця. Тому у цієї знаменитої української групи своя аудиторія і свої шанувальники. Після виконання “Піккардійською терцією” у 2014 році народної лемківської пісні “Гей, пливе кача…” – під час прощання із загиблими героями Небесної сотні – вся Україна стала їх аудиторією. А пісня – реквіємом Небесної сотні.
У січні 2015 року “Піккардійська терція” подарувала українським канадцям три чудових концерти. З грандіозним успіхом концерти відбулися в Торонто, Вінніпезі та Едмонтоні. Шістку виконавців – Богдана Богача (бас), Андрія Капрала (тенор, сопрано), Ярослава Нудика 
(тенор), Романа Турянина (тенор), Андрія Шавала (баритон) та їх художнього керівника Володимира Якимця (тенор) – канадці вітали точнісінько так само, як зустрічали б героїв з України. Як і минулого разу, частину коштів співаки передали на проект “Ангели Хранителі України”, який підтримує реабілітаційний центр для поранених в АТО воїнів.
Основою різдвяної програми “Піккардійської терції” стали колядки з їхнього альбому “З Неба до Землі”, “Добрий вечір тобі, пане Господарю”, “Пречиста Діва”, “Тиха ніч”, “Нова радість”, “Небо і Земля”, “Щедрик”, “Ой, ладо, ладо”, “Маланка”, “Бог предвічний”. Вони також виконали кілька нових пісень, які ще не увійшли до жодного з альбомів, наприклад, “З Новим Роком”.
Разом з відомою групою радував представників українсько-канадської діаспори талановитий співак, композитор, переможець українського конкурсу “Голос країни” Павло Табаков. У його виконанні звучали колядки, різдвяні пісні та його власні сучасні хіти (“Тільки ти моя”, “Янголя”, “Така зима”).
Їх не переплутаєш ні з ким. Ні з одним акапельним колективом світу. Від їх співу – мурашки по шкірі. Від їхніх пісень прокидається душаі відкривається код доступу до історичної пам’яті нашого народу.
Тому що кожна пісня – це частинка історії нашого народу. Щоб дати кожній пісні нові крила, артистам “Піккардійської терції” потрібно було повернутися в її минуле, до її витоків. Мабуть тому, коли українська пісня злітає під куполи залів –незалежно, в якій країні вони її виконують, – люди завмирають в очікуванні дива. Коли вони вперше виконували в Канаді “Я на чужині дивлюся на небо”, то сльози котилися по щоках і виконавців, і слухачів.
Те ж саме сталося з італійцями в Неаполі: коли артисти співали “O solemio”, то можна було виносити з магазинів абсолютно все – навіть поліціянти стояли, як заворожені. У Польщі, коли “Піккардійська терція” після всіх українських пісень заспівала на польській мові, зал просто вибухнув шквалом оплесків.
Українська акапельна формація “Піккардійська терція” може претендувати на звання найбільш мандрівної на українській естраді. Зі своїми унікальними концертами група побувала в Німеччині, Іспанії, Франції, Італії, Польщі, Сінгапурі, Росії, Канаді та в багатьох великих містах США.
Талановиті українські виконавці стоять на позиціях свободи вибору у творчості. Деяким людям потрібен час, щоб навчитися слухати класику, а “Піккардійська терція” пройшла довгий 20-річний шлях до фолку. Саме вони підняли українську аутеніку на такий високий рівень, шліфуючи й удосконалюючи українські народні пісні, що їх “побачили” і визналиу всьому світі.
