Серед українських письменників-претендентів на Національну премію України ім. Т.Шевченка — Володимир Рафєєнко з романом “Довгі часи”, написаним у жанрі магічного реалізму.
“В останньому моєму романі “Довгі часи” — поєднання двох жанрів, фактично це трансформований жанр європейської казки. На латиноамериканському ґрунті це маркесівський стиль, магічний реалізм. Тобто поєднання казкових мотивів із натуралізмом і реалізмом. На перетині цього й народжується текст”, – розповідає письменник у інтерв’ю для DT.UA.
Рафєєнко три роки тому переїхав із Донецька до Києва, після чого почав писати свій роман.
“Я почав писати саме книжку новел одразу після переїзду. Ця книжка створювалася в жанрі реалізму, навіть натуралізму — з приводу подій, які відбуваються в Донбасі. Там були персонажі, прототипами яких є мої знайомі, приятелі і т.д. Але потім я зрозумів, що в мене дихання не вистачить писати книжку на самому “реалізмі”, у зв’язку з емоційними й творчими обставинами роботи. Тому почало з’являтися романне тіло, яке писалося в жанрі Fairy Tale — чарівної казки, такої собі казки для дорослих про війну. Вона теж базується на цілком конкретних донецьких реаліях, там є прототипи. Тобто текст щільно й тісно закорінений у реальність”, – каже український письменник.
Автор говорить, що книга спрямована проти сучасного ідеологічного про-російського дискурсу, хоч і написана російською мовою. Цей роман, за словами письменника, художня і філософська спроба осмислити те, що наразі відбувається в нашій країні. Спроба культурного та онтологічного спротиву тій темряві, що прийшла до нас зі Сходу.
Над романом Володимир Рафєєнко працював більше року і найважчим для нього було приборкувати емоції та відділяти себе, по-перше, від того, що відбувалося на сторінках цього тексту, а, по-друге, від тієї болі війни, котра постійно жила у серці, не даючи змогу сконцентруватися на роботі.
Назва книги з‘явилась також не просто так.
«…Тільки добро й милосердя Твоє мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи». Назва роману взята з двадцять другого псалма Давида, – розповідає про сенси автор.
Майже для кожного письменника після написання книги, приходить період, коли потрібно про неї говорити, проговорювати певні відчуття знову та дивитися в очі своїм читачам.
Презентації – це зовсім інша робота, вона теж буває нелегкою, але в іншому сенсі. Писати може важче, але гарантована віддача. Ти бачиш життя власних персонажів і відчуваєш, що це добре. А от після презентації іноді сходить на тебе спустошення, присмак гіркоти і страшенна, неймовірна самота, – говорить письменник.
Володимир Рафєєнко зазначає, що цей текст текст буде важко сприймати як і Заходу, так і Сходу.
«Довгі часи» – це можливість пробачити всім і попрощатися. Неможливе повернення у той контекст. Неможливо повернутися у той ментальний стан і повернути собі попереднє ставлення до російської культури. Є речі, котрі я ніколи не пробачу ні собі, ні тим, хто приніс війну в мій дім. Але мій текст – спроба вибачитися за те, що ніколи більше не буду дивитися на речі так, як я дивився. І спроба пробачити часу, що я існую в ньому, а він жодним чином не враховує мене і робить мені настільки боляче», – розповів Володимир Рафєєнко під час презентації книги на Мистецькому арсеналі.
Володимир Рафєєнко народився 25 листопада 1969 року в Донецьку. В 1996 році закінчив Донецький національний університет за спеціальностями російська філологія, культурологія. Працював літературним редактором і провідним менеджером у видавництвах Донецька. Публікується з 1995 року. Член українського відділення «Пен-центру» (UKRAINIAN CENTRE OF THE INTERNATIONAL PEN). Автор 6 романів, книги новел, 3 віршованих збірок. Має публікації в літературно-художніх журналах Нью-Йорка, Стокгольма, Києва, Одеси, Москви, Санкт-Петербурга, Вроцлава, Відня, Берліна. З липня 2014 року в зв’язку з війною на південному сході України вимушено проживає в Києві.
