В Чикаго святкування Дня вишиванки розпочалося 14 травня на крайній східній точці Морської пристані (Nevy Pier). Організатором цього заходу стало Генеральне консульство України в Чикаго. Генеральний консул Лариса Герасько, як завжди, святкувала зі своєю громадою.
Місто Вітрів, здавалося, ще дрімало, а над Nevy Pier збиралися сердиті грозові хмари. Холодний вітер гнав по Мічигану сіро-зелені хвилі, одинокі парусники та бігунів з велосипедистами. Температура повітря застрягла на 8 градусах тепла і уперто не хотіла підніматися. Проте ні вітер, ні холод, ні грозові хмари не могли налякати велику групу людей, які зібралися тут на свято.
По великих жовто-блакитних прапорах освічені американці одразу пізнавали нас. Якщо в 2015 році на Дні вишиванки, яке ще тільки набирало популярності, були присутні з десяток молодих людей, то цьогоріч – вже декілька десятків. Було багато українських прапорів та традиційної української символіки. Тут зібралися українці різних вікових категорій з різних куточків Украіни, які зараз мешкають в Чикаго. Приємно було бачити на цьому святі і 3-х місячну Єву-Марію, вбрану в вишиванку. Це приклад для всіх українців, які злякалися холоду. Але ми б не були українцями, якби не були такими винахідливими!
Модератором свята став Віце-консул Євген Дробот. За декілька хвилин під керівництвом цього “головного хореографа” ми вивчили декілька танцювальних “па” українського запального танцю і дійство розпочалося! Далі все зробив наш святковий настрій, який швидкими хвилями розповсюджувався навколо.
Навколо новоствореного “танцювального колективу’’ зібралося чимало глядачів. Вони старалися повторювати наші рухи, і це було неймовірно приємно. Згадали і людей, що стояли на Майдані в дні революції Гідності під обстрілами, дощем і морозом.
В цей час, якимось дивом, хмари над Nevy Pier розступилися і на декілька хвилин виглянуло сонце. Це стало хорошим знаком – в Україні все буде добре!
Закінчилось святкування вже традиційним виконанням українського гімну. Коло нас зібрався народ, на нас дивилися, фотографували, підтримували схвальними вигуками і це було приємно – гордість за свою країну переповнювала душу і серце. Хотілося закричати на весь світ: “Я українка, і я цим пишаюся!”
Свято День вишиванки стало ще одною нагодою для демонстрації нашої культури і наших традицій на американському континенті.
Не мода це й не дивна забаганка…
Нелегко нашим недругам збагнуть,
Чим є для українця “вишиванка”?
І що у ній за таємнича суть?
Нитки, неначе мрії кольорові,
Вплелися в долі біле полотно…
Вона – це символ віри і любові,
Що нам Господь вручив колись давно…
Вона пропахла вітром і грозою,
Вогнем і житнім хлібом на столі,
Солоним потом, згірклою сльозою,
І кров”ю, українців на землі.
(ВИШИВАНКА, Анатолій Матвійчук)