Лідера популярного гурту “Мандри” Сергія Фоменка, більш відомого за псевдонімом Фома, однаково люблять як удома, так і за кордоном. Наш знаменитий земляк відомий не тільки своїми супер-популярними піснями, але й своєю активною громадянською позицією.
В дорозі Сергій часто пише пісні. В мандрах “народилася” композиція “Не спи, моя рідна земля”, яка стала гімном Помаранчевої революції та “прапором” Євромайдану.
Для Сергія “Мандри” – це свій оригінальний стиль музики, філософія і життя. Він фактично пише усі тексти й музику. “Мандри” виконують пісні у таких стилях як реггі, кантрі-фольк-рок, блюз, романс.
Поштовх до творчості дає буквально все, все є натхненням. У дитинстві думав: “Або стану водієм, або артистом”. Після концертів любить добре поспати, почитати книжку, подивитися концерт. Малює олією великі картини.
Про свою сім’ю говорить неохоче – так, ніби оберігає від стороннього ока.
Улюблена книга “Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна”.
Найбільше в житті цінує внутрішню свободу.
В Чикаго Сергій Фоменко побував з презентацією документального фільму українських режисерів Леоніда Кантера та Івана Яснія про війну в Україні “Добровольці Божої Чоти”. В США фільм презентувала ініціативна група Path to Freedom спільно з компанією Meest America.
Промоутер групи Path to Freedom, український музикант і громадський діяч Сергій Фоменко погодився відповісти на декілька запитань для наших читачів.
– Сергію, як виникла ідея організувати показ фільму “Добровольці Божої Чоти” у США?
– Ініціативна група Path to Freedom – неформальне об’єднання, до складу якого входять українські культурні діячі, дипломати, політики, бізнесмени, – є координатором соціально-культурного проекту “Майдан. Україна. Шлях до свободи”. У рамках цього проекту в країнах Європи та США з успіхом пройшла однойменна виставка, присвячена українському Майдану.
Знаючи про це, режисери фільму звернулися до мене з пропозицією організувати прем’єрний показ кінострічки в США. Після перегляду фільму я був вражений – і не тільки тому, що знаю багатьох його героїв як активних учасників Майдану. Ця кінострічка – це задокументоване лице війни, що прийшла на нашу землю. Вона розповідає про найзапекліші бої між проросійськими терористами та захисниками України, що відбулися восени 2014 року в селищі Пісках та в терміналах Донецького аеропорту.
– Мабуть, уже в цьому унікальність стрічки, адже “Добровольці Божої Чоти” – це перший і, поки що, єдиний фільм про війну в Україні…
– Проте його унікальність не тільки в цьому. Це перший фільм, який на прикладі Добровольчого українського корпусу (ДУК) “Правий сектор” (ПС) розповідає про таке явище в новітній українській історії, як добровольчий рух на захист України; про добровольців, які стали на захист України на Майдані, а потім першими пішли на війну з сепаратистами. Саме вони зупинили російських бойовиків на нашій рідній землі. Потреба зупинити агресора організувала 68 українських добровольчих батальйонів – “Донбас”, “Азов”, “Дніпро-1”, “Київ-2”, “Айдар”, “Київська Русь” та інші.
Але, на жаль, ніхто не зняв про них документальний фільм. Є лише окремі світлини та короткі відео. І тільки два шалених чоловіка, режисери Леонід Кантер та Іван Ясній, відправилися в саме пекло війни. Вони одягнули бронежилети, каски, а на них – відеокамери “ґоу-про” і, ризикуючи власним життям, під кулями та мінометним вогнем знімали подвиг сучасних українських героїв.
Раніше ми мали історичний приклад самопожертви воїнів УПА, а тепер у цій війні народилися новітні герої України, із котрими можна спільно творити майбутнє України.
– Ти був активним учасником Помаранчевої революції та Євромайдану. Думаю, що не тільки ті, хто стояв рядами перед озброєною міліцією, “беркутівцями” та військовими на Майдані, а й наша культурна еліта – співаки, поети, художники, актори – народжували нашу нову Україну.
– Так, ми починали ще з Помаранчевої революції. Вибух помаранчевої непокори – це було велике диво. Суть цієї події для мене полягає в тому, що приспаний століттями ген свободи нарешті прокинувся, ми всі це відчули. І наша група “Мандри” виступала в той період на багатьох майданчиках України. Співаючи, ми відчували енергію десятків тисяч людей, в серцях яких бринів, проростаючи, ген омріяної свободи. Уяви, з якими почуттями ми записували нові пісні у перервах між тими концертами. Словами не описати, але усе це залишилося в піснях.
– Ти також був в перші хвилини на Євромайдані.
– Євромайдан – це унікальне явище. Це найголовніша подія українського життя. Не було ніякої різниці, якою мовою розмовляли учасники, ким вони були і звідки приїхали. На Майдан приходили найкращі люди: найсильніші, найрішучіші, найкреативніші – справжні патріоти.
– Було страшно?
– Часом було страшно. Але не тільки мені одному, я там був не один. Проте, не дивлячись на небезпеку, – це було щось фантастичне. Це свято, якого чекають усе життя.
– Якби тебе завтра призначили міністром культури…
– На мою думку, сьогоднішнє Міністерство культури – цю бюрократичну організацію – потрібно або розігнати, або докорінно змінити. На його місці повинна з’явитися організація, яка би по-справжньому опікувалася “підтримкою” і “розвитком” культурних установ, творчих колективів та наших талантів на конкурсній основі.
В цій організації мали б працювати успішні та самодостатні люди, професіонали, які внесли свій вклад в українську культуру, самі заробляють гроші і готові до реформ. Саме вони достойні видавати гранти, стипендії та фонди на зйомки фільмів, написання романів, презентацію наших артистів на міжнародних конкурсах, постановку сучасних опер та балетів.
Потрібна якась рушійна сила, щоб відмовитися від старих корупційних схем і методів розпорошування бюджету. Така організація мала би бути самодостатньою і не потребувала б додаткового керівництва нею.
– А якби ти був політиком?
– Я би зайнявся культурою. Наш медіа-простір забитий медіа-продуктом іноземною мовою. Це дуже важливо.
– Чим відрізняються українці діаспори від своїх “братів по крові” в Україні?
– Насправді різниця тільки одна: українці в Америці, чи в Канаді, чи в Австралії, наприклад, більш самореалізовані. В Україні є менше можливостей для реалізації. А насправді ми усі подібні. Де є можливість працювати, отримувати задоволення – ми працюємо і відпочиваємо. Є, звичайно, у нас і негативні риси, як наприклад, заздрість до більш успішних земляків. Вважаю, що треба радіти успіхам один одного, підтримувати один одного і поважати, тому що ми насправді – брати і сестри. Один народ.
– Якось перший президент США Джордж Вашингтон зауважив: “Коли ти зможеш робити звичайні речі незвичайним способом, то привернеш увагу всього світу”. Скажи відверто, як тобі вдалося привернути увагу усієї України, української діаспори та “перевернути світ”?
– Важливо любити те, що ти робиш і вірити в те, що ти любиш. Більше немає ніяких опцій.
– А чим для тебе є “Мандри”?
– Це моє життя. В прямому і повному сенсі. Я весь час в дорозі: або в машині, або в небі, або в поїзді… Весь час відкриваються якісь нові історії. Не так важливо, куди ти прийдеш, а сам процес, який відбувається в дорозі. Знайомишся з новими людьми, отримуєш досвід, нові відчуття.
– Що “надихає” тебе до творчості?
– Все навколо. Поштовх до творчості мені дає буквально все. Для мене все навколо є натхненням. Абсолютно все, все що приносить задоволення – малюнок, пісня, розмова – це творчість.
– Ти завжди мріяв, що станеш відомим співаком?
– Ні, такого не було. Я не планував це. В дитинстві я хотів стати водієм автобуса. Я їздив в дитячий садок на автобусі і завжди примощувався біля водія. І ще хотів бути артистом широкого профілю. Про співи не думав, таких серйозних планів не було.
– “У Бога багато облич: доля, подія, випадок”, – попереджав нас Анатоль Франс. Отже, це доля?
– Насправді, життя – така штука: ти починаєш щось робити, тому що тобі це подобається. А починаєш це робити, тому що Бог дав тобі якийсь талант. Тобі щось подобається, і ти це робиш. Я, насправді, ніколи не аналізував.
Мені подобається те, що я роблю. А потім – що буде, те буде: удача, невдача, все що завгодно. Якщо є люди, яким теж подобається робити те саме, тоді з’являється сильне енергетичне поле. Я не прораховую, скільки зможу отримати грошей, – я просто пишу пісні.
– Я люблю слухати твої альбоми “Дорога” і “Світ”. Це – нова епоха! Як довго ти працював над ними? Чи важко “виношуєш” кожну пісню, чи приходять вони “на одному диханні”, як тільки з’являється натхнення?
– Цікаве питання! Насправді, це був довгий процес. Ці альбоми писались досить довго, по три роки кожний (з перервами). У мене було багато роботи: і як у продюсера, і як у музиканта… Але я задоволений результатом. Для мене важливо, щоб результат, в першу чергу, подобався мені самому.
– З твоєї легкої руки у світ вийшов музичний проект “Фома-шансон”, який отримав чимало прихильників в Україні та за кордоном.
– Це творча історія. Я люблю, наприклад, французький шансон, ліричний жанр. Але те, що звучить в Україні, це зовсім не те. Для мене український шансон – це щось веселе, жартівливе, але не вульгарне, і, боронь Боже, не кримінальне.
Цей проект не дуже довго існував, десь 3-4 роки. І “Мандри” і “Фома-шансон” об’єднані для мене в одне – все це творчість і творчі пошуки. Тут немає якогось комерційного маркетингу, є просто пісні, які подобаються і які захотілося показати людям.
– Ти любиш бити байдики? Уяви собі: у тебе цілісінький день вільний. Не потрібно нікуди поспішати…
– О, (сміється), я люблю бити байдики. В ідеалі, я би поспав. Або лежав би в ліжку з книжкою. Або дивився б концерт. Так склалося, що у ліжку я проводжу найменше часу.
– Чого ти найбільше боявся в дитинстві?
– Мерців.
– “Не вірте всьому, що вам говорять”, – казав Будда. Ти віриш людям?
– Деяким вірю, деяким ні.
– Місце у світі, де ти почуваєшся найкраще.
– Найрідніше, найболючіше, звичайно, це Київ.
– Кохання – це…
– Дуже широке поняття.
– Чи віриш в кохання з першого погляду?
– Так, таке зі мною траплялося.
– Твоє повсякденне життя – що найважливіше у ньому?
– Моя сім’я.
– Один факт, який люди не знають про твою сім’ю чи про тебе?
– Не буду розказувати. Секрет.
– Твій улюблений музикант…
– Адріано Челентано.
– Твій життєвий девіз…
– Немає нічого неможливого.
Благословенна та людина, яка зайнята улюбленою справою, роботою, в яку вона може вкласти всю свою душу і яка дозволяє повністю втілити в життя весь потенціал, закладений в цій людині.
Саме такою людиною і є Сергій Фоменко.
З Фомою бесідувала Ольга Руда
