Коли згадують про українську діаспору за кордоном, то одразу називають такі країни як США, Канада, Італія, Португалія. Зрідше – Австралія, Об’єднані Арабські Емірати. І зовсім рідко на згадку приходить Франція. Громадське Радіо поспілкувалось із активістом української діаспори у Франції Данилом Штулем, пише СвітUA.
До слова, батько Данила Штуля, Олег Штуль-Жданович, був провідником ОУН (М) після смерті Андрія Мельника.
– Вважають, що в діаспорі недостатньо вшановується когорта діячів ОУН Мельника. Чому так сталося? Наскільки рівноцінно різні постаті ОУН вшановуються в діаспорі?
– Я добре пам’ятаю, що кожного року відзначалися річниці смерті полковника Коновальця – у Амстердамі, а також полковника Мельника — у Люксембурзі. “Бандерівський” сектор вшанував пам’ять Степана Бандери, Євгена Коновальця і Симона Петлюри.
Я думаю, в діаспорі більш-менш рівномірно відзначалось одне та інше. Але радянська влада у своїй пропаганді ототожнювала український опір та український патріотичний рух під час Другої світової війни з Бандерою. Ім’я Бандери використовувалося для пропаганди проти України.
– Ваш батько видавав у Парижі газету “Українське слово”. Чи виходить вона зараз?
– “Українське слово” є історичним феноменом. Газета почала виходити у Парижі в 1933 році. Була перерва під час Другої світової війни. Потім приміщення намагалися забрати французькі комуністи. Українська діаспора відсудила приміщення. Газета почала виходити після війни. Батько редагував газету до кінця свого життя, близько 30 років.
Згодом прийшов Микола Плав’юк, який вирішив перемістити “Українське слово” до Києва. Тому паризьке “Українське слово” тоді закрилося. Але громада хотіла затримати його у Парижі і продовжувала видавати французьку версію видання. Потім довелося позбутися приміщення редакції через фінанси.
Зараз “Українське слово” виходить щомісяця, але немає якогось специфічного окремого приміщення. Видання розповсюджується серед французької діаспори.
– Як гуртується українська діаспора у Франції?
– Сьогодні українська діапора у Франції дуже збільшилася. Зокрема, через приїзд нових емігрантів.
Є два відтінки еміграції: економічні мігранти та молоді студенти. У Франції є безліч асоціацій, які займаються культурою, гуманітарних асоціацій. Також у Парижі є Український культурний центр.
– Кого ви пригадуєте з діячів ОУН, з якими ваш батько спілкувався?
– Батько був одним з організаторів створення Світового конгресу українців, також він багато працював на відтинку з’єднання церков, мав гарні стосунки з митрополитом Мстиславом Скрипником. Батько мав багато зав’язків з Греко-католицькою церквою у Парижі. Він спілкувався з кардиналом Сліпим.
– Чи могла б українська діаспора активніше брати участь в житті України? Чи є у Франції актуальним питання про те, що на сході України йде війна?
– Світовий конгрес українців популяризує українську справу і є дуже діяльним. Зараз у Франції менше згадується те, що в Україні йде війна, хоча згадується. Але воно не є на порядку денному так, як теракти в Сирії.
