Софія Ротару – це перші акорди сучасної української пісні. Це скрипка Володі Івасюка, це чар-зілля “Червоної Рути”, сонце над Карпатами і вітер над степами України.
Мільйони людей вбачали у її піснях вираз своїх почуттів. Дзвінкоголоса, красива, як лілея, і струнка, як смерічка, дівчина з благословенного буковинського краю, здавалось, увібрала в себе магічну силу Українських Карпат.
Її пісні зачіпали за живе, часом ранили душу, а найчастіше – пробуджували високі почуття. Слухаючи їх, хотілося злетіти на крилах у небо, співати, кохати і радіти життю. Ці пісні проростали в наших серцях щирою любов’ю до рідної землі і рідної пісні.
На її концертах очі людей спалахували радістю, їй підспівували, зустрічали і проводжали шаленими оплесками… Вона, здається, просто не могла нікого залишити байдужим. Не було на той час в Україні “зірки”, щоб так потужно світила і так щедро обігрівала кожного своїм теплом.
Показником високого рівня мистецтва, лакмусовим папірцем, у моїй родині була мама. Якщо мамині очі зволожувались, або навіть пускали сльозу, слухаючи пісню, переглядаючи український фільм чи виставу, значить у них було щось справжнє, велике. Мама не просто любила пісні Софії Ротару – вони поглинали її повністю, зачаровували і забирали з сірих буднів у “сріблясту далечінь”.
Володарка Почесної відзнаки президента України, пера “Золотої Жар-птиці”, Ордена княгині Ольги, Народна артистка України… Софія Ротару назавжди залишиться в нашій історії “Золотим Голосом України”.
Сьогодні Софія Ротару – гість журналу “Ukrainian People”.
– Софіє Михайлівно, ваші пісні супроводжували нас усе життя. Вся країна знала напам’ять і співала ваші пісні. Такої всенародної любові, такої поваги і світового визнання, які пролилися на вас з Неба, до цих пір не зміг отримати ніхто з українських співаків. Ви стали “золотим голосом України” і залишаєтесь на цьому п’єдесталі й донині. Відкрийте, будь ласка, секрет такого грандіозного успіху.
– Успіх досить складне поняття, y кожної людини він різний. Що стосується мене, я ніколи не прораховувала свій шлях до досягнення мети. Не можна завоювати любов глядачів, діючи заздалегідь розробленою схемою. Це було б занадто просто. Все життя я багато працювала і не сподівалася на подарунки долі. Підтримка близьких людей завжди допомагала мені не сумувати при невдачах. Важливо любити свою справу і любити навколишній світ. Без любові до людей не можна добитися успіху.
– За яким критерієм ви вибирали свої пісні, які одразу ж ставали всенародними улюбленцями?
– Для мене пісня – ціла новела. Якщо вона співзвучна з моїми переживаннями, настроєм, я беру її до свого репертуару.
– Ви виходили на сцену – тендітна, красива, усміхнена, ніжна – і одразу ж ставало зрозуміло: це щаслива жінка. Ви світилися таким духовним сяйвом, що змушувало людей забувати про свої турботи та тривоги і вбирати енергію ваших мелодій, наповнюватися ними по вінця. Ви самі вважаєте себе щасливою?
– Мені здається, я народилася з мрією стати співачкою, і здійснити цю мрію допомогли мені мої батьки, вчителі, друзі, шанувальники мого таланту і віра в те, що це моє покликання. У мене чудова сім’я. Прекрасні шанувальники мого таланту, яким я вдячна за підтримку і любов. Звичайно, я сміливо можу сказати, що я щаслива.
– Що найчастіше згадуєте про Анатолія, вашого чоловіка? Як ви познайомились? Що відчули, коли зустрілися вперше?
– Анатолій був і є єдиною любов’ю в моєму житті. Історія знайомства дуже довга. Ми прожили з Анатолієм дивовижні 35 років, це були найщасливіші роки в моєму житті.
– Правду кажучи, я полюбила його не з першого погляду і навіть не з другого. Мій майбутній чоловік на першому побаченні не справив на мене особливого враження. Так, привабливий, так, добре вихований, інтелігентний. Залицявся він до мене дуже красиво і наполегливо: дарував квіти, запрошував на танці і в ресторани… Але все було марно. На побачення я замість себе посилала подружок, а випадкових зустрічей намагалася уникати. Тоді він запросив мене співати в їх студентському естрадному оркестрі, де сам грав на трубі. А одного разу, щоб хоч якось мене зацікавити, зателефонував і, не представившись, почав говорити чистою молдавською мовою – уявляю, скільки часу він витратив на її вивчення! Якось я побачила його на вулиці і … ніби струмом мене пронизало! Напевно, долетіла-таки до мене стріла Амура, і, як сказав би поет, “я подивилася на нього очима, повними любові”. З тих пір для мене він єдиний і найулюбленіший. Думаю, що нас зв’язала музика, яку ми обидвоє шалено любили.
– Якось під час інтерв’ю Володимир Івасюк сказав такі слова: “Скільки я не оглядався навкруг, ніхто не може так заспівати мої пісні, як Софія”. Чи можете згадати декілька цікавих фактів вашої з ним співпраці?
– Ключовим композитором на початку мого творчого становлення був Володимир Івасюк. Найбільше запам’яталися наші зустрічі в Чернівцях, спілкування, репетиції. Майже все, що він написав, було саме для мене.
– Що найбільше запам’яталося вам на зйомках музичного фільму “Червона рута”?
– Одним із найщасливіших і доленосних моментів свого життя вважаю цю пісню і зйомки фільму “Червона рута” і “Пісня завжди з нами”. Ми молоді, щасливі – Володя Івасюк, Назарій Яремчук, Вася Зінкевич, Анатолій Євдокименко, ансамбль “Смерічка” та багато інших – усі переповнені райдужними надіями. Все здавалося тоді прекрасним і нескінченним.
– Джон Ленон колись сказав: “Талант – це здатність вірити в успіх. Не вірно, коли говорять, що я раптом відкрив в собі здібності. Я просто працював”. Чи ви завжди вірили в успіх? Чи “просто працювали”?
– Любов до життя, народної пісні і працьовитість моїх батьків виховали в мені всі ті якості, які допомогли мені досягти успіху. Любіть свій край! Прагнучи до своєї мети, ніколи не забувайте про своїх близьких, щоб потім не здолала вас туга безповоротності! Мрійте, кохайте і, можливо, навіть помиляйтеся. Адже не помиляється тільки той, хто нічого не робить.
– Що ви думаєте про сучасних українських виконавців? Хто вам особисто найбільше до вподоби?
– Український народ дуже талановитий у багатьох сферах, а особливо в музиці. Постійно на естраді з’являється обдарована молодь – їх потенціалом можна пишатися. Мені подобаються багато молодих виконавців, але з-поміж інших хочу виділити творчість Святослава Вакарчука і його “Океану Ельзи”.
– Часом в нашому житті настає такий час, коли ми відходимо від драми і людей, які її створюють. Ми оточуємо себе людьми, з якими нам добре, і ми сміємося. Ми забуваємо погане і фокусуємось на хорошому. Складається враження, що ваша сім’я – син, невістка, онуки – і є таким гармонійним середовищем. Чи це насправді так?
– Для мене моя сім’я – це найголовніше. Діти – Руслан і Світлана, онуки – Анатолій і Сонечка, – найдорожче, що у мене є. Вони завжди в моєму серці і думках. Вони – моя підтримка і надія.
– Кого у вашому житті ви можете назвати своїми Вчителями (з великої літери)?
– У житті у мене було багато вчителів, на кожному етапі вони були різними. Найголовнішими і найважливішими учителями були мої батьки.
– Чи пам’ятаєте свій перший виступ на “великій сцені”?
– На республіканському конкурсі молодих виконавців у Києві я отримала першу премію. Звичайно, цей момент мені запам’ятався на все життя. Тоді так чудово все склалося – сучасна музика з народним корінням, стилізований, але все ж народний костюм, моя манера виконання. Все було свіжо, незвично, оригінально – і відразу знайшло відгук у серцях глядачів.
Я до сих пір дбайливо зберігаю вишитий мамою костюм для першого в моєму житті виступу.
– Яким досягненням у своєму житті ви найбільше пишаєтеся?
– Моє головне досягнення в творчості – це любов шанувальників.
– Чи хтось колись рахував, скільки гастролей ви провели за усю вашу кар’єру співачки?
– Їх просто неможливо порахувати.
– Ваш перший альбом? Який був резонанс?
– “Червона рута. Співає Софія Ротару” – таку назву отримала моя перша платівка, видана фірмою грамзапису “Мелодія”. Платівка розійшлася величезним тиражом. До неї увійшли пісні Володимира Івасюка “Червона рута”, “Водограй”, а також пісня “Жовтий лист”, перекладена Івасюком на українську мову, що отримала назву “Сизокрилий птах”, та інші.
– Де ви черпаєте натхнення?
– Прогулянки на природі надихають мене і додають сил.
– Яка ваша найбільша помилка?
– Всі ми, йдучи по життю, можемо помилятися, але у мене доленосних помилок, як мені здається, не було.
– Чого ви найбільше боялися в дитинстві?
– Грому та блискавки.
– Який найкращий урок ви отримали від своїх батьків?
– Батьки навчили мене головному в житті: любити близьких, рідну землю, поважати старших і допомагати ближньому.
– Чи маєте час на інші захоплення (хобі), крім музики та співу?
– Моє хобі – це мій сад, люблю ним займатися. Везу з усього світу саджанці та насіння.
– Ваш улюблений композитор?
– Зустріч з геніальним композитором і поетом Володимиром Івасюком відкрила нові горизонти в творчості і дала мені впевненість в тому, що я роблю щось дуже вартісне.
– Які книжки знаходяться зараз на вашому нічному столику? Хто ваш улюблений письменник?
– Настільна книга у мене – “Старий і море” Хемінгуея.
– У 2004 році я мала щасливу нагоду побувати на вашому концерті в Чикаго. Я бачила, як люди плакали, слухаючи ваші пісні. А яке у вас склалось враження від зустрічі з українською діаспорою Америки та Канади?
– Це були незабутні зустрічі. Я захоплююся людьми, які, перебуваючи далеко від Батьківщини, зберігають свою культуру і духовність. Я бажаю, щоб цей духовний зв’язок ніколи не припинявся.
– Ваш девіз?
– Ніколи не здаватися! Завжди молюся і бажаю всім миру.
