У Польщі знайдено бронепоїзд Гітлера з золотом Третього Рейху
У середині серпня 2015 року мисливці за скарбами з Польщі та Німеччини оголосили про сенсаційне відкриття. Вони таки відшукали історичний німецький бронепоїзд із золотом Третього Рейху. Ця подія кардинально змінила життя провінційного польського містечка Валбжих – сюди потягнулися туристи, шукачі пригод та медійники зі всього світу.
Усі ці люди прагнуть стати свідками сенсаційного відкриття: легендарний потяг зі скарбами Третього Рейху – а це 300 тон золота, дорогоцінного каміння та коштовностей – ось-ось знайдуть. За ним пошуковці полювали з 1945 року, метр за метром досліджуючи лабіринти 200-кілометрового підземелля. Вартість знахідки історики оцінюють у 10 мільярдів доларів. Потяг знаходиться під землею – в лабіринті, який збудували 70 років тому. Місце знахідки може бути замінованим, а тому сам потяг і досі не дістали з-під землі.
Місцеві жителі впевнені, що знайдено легендарний німецький поїзд, що перевозив золото в 1944 році та застряг в Нижній Сілезії.
За попередніми даними розкопки займуть до півроку.
Зниклий потяг № 277
Років сімдесят тому австрійське містечко Бад-Аусзее в області Зальцкаммергут було надзвичайно популярним: тут селилися люди, які обізнані з розкішним життям. Історик Герхард Заунер тільки й встигає показувати з вікна машини: “Це будинок Отто Скорцені; он той, дерев’яний, – генерала Власова; а біленька будова – дача Геббельса”.
У цьому симпатичному містечку губляться останні сліди золотого запасу Третього рейху: у квітні 1945 року на станціях навколо Бад-Аусзее зникли десятки вагонів з тисячами тон золота і платини, кілограмами діамантів і картинами з музеїв усієї Європи разом з СРСР. За найскромнішими оцінками, нинішня ціна тих скарбів – 500 мільярдів (!) доларів.
… 10 серпня 1944 року керівник канцелярії Адольфа Гітлера, “наці № 2” Мартін Борман, провів секретну нараду в Страсбурзькому готелі “Мезон Руж”. На зустрічі з фінансистами Швейцарії йшла розмова про переведення за кордон грошей рейху.
Уповноваженим призначили Банк міжнародних розрахунків (BIS) – зі штаб-квартирою в Базелі. За допомогою BIS Борман перевів на рахунки в Аргентині, Чилі та Перу 10 мільярдів доларів. Однак, величезну кількість золота і платини вищезгаданий банк виявився не в змозі “переварити”. 31 січня 1945 року міністр фінансів Німеччини Вальтер Функ запропонував евакуювати цінності в “безпечне місце”. Берлін покинули 24 вагони поїзду № 277, доверху забиті злитками зі сховищ імперського банку. Поїзд пропав, наче його ніколи насправді не існувало: судячи з документів, знайдених союзниками, вантаж із золотом нікуди не прибув.
– Спочатку цінності відправили в баварське містечко Оберзальцберг, – вважає Ернст Голдберг, професор історії з Відня. – Главі спецназу СС – штандартенфюреру Отто Скорцені доручили облаштування схованок у горах та озерах Австрії. Після війни союзники, розбираючи тайники, дивувалися: Скорцені немов спеціально зробив так, щоб їх знайшли. Питання – для чого йому це було потрібно?
Схованки-обманки?
… З п’ятдесятих років в озерах Зальцкаммергута (в основному Топліцзее і Грюнзее) ентузіасти ведуть пошук скарбів Третього рейху. Як ностальгічно згадує господар ресторану “Рибальська халупа” Альбрехт Сьєн, місцеві жителі заробили на прокаті аквалангів цілі маєтки. У Топліцзее на глибині ста метрів знайшли контейнери з фальшивими британськими фунтами, шість ящиків із золотом (останній – в 1987 році), нацистські нагороди – і на цьому все. Ні скриньок з діамантами, ні рубінів з колекції королеви Нідерландів, ні золотих талерів з датської скарбниці.
– Подивіться на номер цього злитку, – історик Герхард Заунер демонструє “цеглину” із чистого золота зі свастикою і написом Deutsche Reichs bank. – Вага – 12,5 кілограма. У 1974 році я особисто дістав його з глибини 70 метрів з дна озера Грюнзее. Номер B425 – це та сама серія, яка була на поїзді № 277, що зник після виїзду з Берліна.
Варто відзначити – Потсдамська конференція в серпні 1945 року постановила: золотий запас Третього Рейху має бути порівну поділений між Британією, США, Францією та СРСР. Таким чином, країнам бувшого СРСР нацисти “винні” 100 мільярдів золота.
– Схованки в озерах і горах – це просто “обманка”, – підтверджують як історик Заунер, так і господар ресторану Сьєн. – Очевидно, план Скорцені полягав у тому, щоб було знайдено тільки незначну частину золота рейху. Ставилося за мету переконати союзників, що все заховано тут, треба тільки добре шукати. Решта скарбів “пішли” далі на південь, по секретному маршруту.
Куди ж поділося інше золото?
Зниклі скарби
Поїзд № 277, або “поїзд Функа”, – 24 вагони із золотом, діамантами і платиною зі сховищ рейхсбанку – не прийшов до місця призначення.
Три вагони із золотом з банків радянської України, вивезені при відступі штандартенфюрером СС Йозефом Спасілем, начальником поліції “Зюд-Руссланд”, пропали біля озера Альтзее.
Один вагон з церковним золотом з Румунії – золоті оклади ікон, хрести і чаші, які вивіз із собою лідер маріонеткового режиму в “вигнанні” Хорія Сіма – зник на станції у Бад-Аусзее.
120 тон золота –“запас Муссоліні” – були вивезені спецкомандою СС з півночі Італії. Сліди губляться на станції Бад-Ішль. Згодом в покинутих колодязях (в 1983 році) виявлено лише 20 тон.
100 тон золота диктатора Хорватії Павеліча були переправлені в Грац (Австрія). Із запасу вдалося знайти ОДНУ (!) золоту монету.
Вілли та автомобілі, вилиті із чистого золота… Як нацисти змогли вивезти такі цінності за кордон?
… Влітку 1983 року двоє туристів, які заблукали у лісі неподалік Бад-Аусзее, наткнулися на невеликий будиночок. Дах будівлі виявився складеним … із злитків Рейхсбанку, навіть стіни і віконні рами були зроблені із золота. Вартість лісової “вілли” тягнула на десятки мільйонів доларів. Прокуратура Австрії зробила заяву – можливо, таких будинків було відлито з півсотні, і в 1945 році вони в розібраному стані вивозилися нацистами за кордон під виглядом … звичайних будівельних матеріалів!
– Це тільки частина геніального плану Бормана, – упевнений професор історії з Відня Ернст Голдберг. – За тиждень до капітуляції Німеччини ювелірні майстерні в Зальцкаммергуте працювали цілодобово. Із золота відливали не тільки будинки, а все, на що вистачало фантазії – сковорідки, будівельні гаки, тощо. Штандартенфюрер СС Фрідріх Швенді (він прославився друкуванням фальшивих англійських фунтів в концтаборі Заксенхаузен) утікав спочатку в Іспанію, а потім в Перу на золотому автомобілі! Пізніше Швенді хвалився: під кінець війни він щодня примудрявся вивозити з Австрії по тонні чистого золота.
… Історик-дослідник Герхард Заунер показує карту нацистських схованок навколо Зальцкаммергута – ліси і озера густо вкриті розсипом червоних крапок. Двадцять схованок-сховищ були вириті і обладнані за всіма правилами: в безлюдних місцях, в основному в гірській місцевості. Ящики із золотом не просто кинули на дно озера Топліцзее: їх закопали в мул на пристойній глибині – за допомогою аквалангістів СС. Проте більше половини схованок виявились “липовими” – це були контейнери з картоном, землею і ватою. У решті схронів пошукові команди армії США виявили значно менше золота, ніж очікували.
“Мені нікуди дівати цінності”
Кажуть, навесні 45-го економіка рейху розвалилася, все до копійки витратили на нове озброєння. Проте, це було неправдою: золото і діаманти Борман оголосив недоторканними. Кошти були величезні. Тільки у Бельгії та Нідерландах німці конфіскували злитків майже на півмільярда доларів: за нинішньою ціною це в тридцять разів більше. У руки нацистів потрапили золоті запаси Австрії, Чехословаччини (близько 104 тони), Данії та Франції, половина золотого запасу Польщі, британські та американські активи (золота на 111 мільйонів доларів). І це не враховуючи “улов” сотень приватних банків, тисяч ювелірних магазинів. Не забудьте і про золоті зуби в’язнів концтаборів. Один лише Освенціум за чотири роки переправив до Берліна 8 тисяч кілограмів золота в злитках.
… Нацистські цінності вивезли з Берліна 31 січня 1945 року. У лютому вони опинилися в Мюнхені (включаючи потяг № 277), потім – в Зальцбурзі, і далі – в Бад-Аусзее. 7-8 травня вагони рушили на південь – у Грац.
16 травня 1945 переодягнений у цивільне голова спецназу СС Отто Скорцені був заарештований біля озера Топліцзее американським патрулем. На допиті він вказав тільки порожні тайники, а через три роки втік з полону. Незадовго до смерті (1975 рік) Скорцені дав у Мадриді інтерв’ю радянському публіцисту Юліану Семенову (автору циклу романів про розвідника Штірліца – зокрема “Сімнадцять миттєвостей весни”), де відверто висловив свою думку з приводу зникнення золота Гітлера.
“Я бачив в Перу злиток золота зі свастикою, – говорить Семенов. – Там було вибито “Рейхсбанк”. Дотепер ці злитки зберігаються в банку Гондурасу”. “Нічого дивного, – відповідає йому Скорцені. – Рейхсміністр фінансів Функ наприкінці квітня сорок п’ятого пропонував мені утікати разом з ним. “Мені нікуди дівати золото, Отто”, – говорив він”. Втім, Скорцені обмовляється: “Мабуть, вони таки вивезли цінності за допомогою мафії”.
Ця версія не позбавлена сенсу.
Десятки вагонів із золотом виїхали з Бад-Аусзее в місто Грац на кордоні з Югославією. 9 травня Німеччина викинула білий прапор: золото взяли під охорону офіцери-хорвати з дивізії СС “Кама”, підлеглі … єпископу Алоїзу Худалю. Уродженець Граца, представник австрійської церкви у Ватикані і затятий шанувальник Гітлера, ця людина давно налагодила зв’язки з неаполітанською мафією – каморрою. Цілком ймовірно, що він і взявся за відправку золота фюрера за кордон.
Втеча через “щурячі нори”
Екс-єфрейтор хорватської дивізії СС “Кама” 86-річний Адам Ясеновіч зараз живе в словенському Маріборі. Він заявляє, що бачив на кожному ящику печатку рейхсбанку. “Це було 7 травня, – згадує Ясеновіч. – Нацистам прийшов кінець, але ми виконували наказ, як роботи”. Якщо вірити колишньому есесівцю, він нарахував на станції в Граці (Австрія) п’ятдесят чотири вагони із загадковим вантажем. Представник Алоїза Худаля обіцяв, що після прибуття на місце охорону забезпечать новими документами.
– 8 травня 1945 року югославські партизани зайняли Марібор і Любляну, – розповідає словенський історик Радомир Ребковіч. – Але в сільській місцевості аж до 1 червня панував хаос. Якщо за планом Бормана золото везли через Словенію – це ідеальний маршрут. Хорватам із загонів СС було нічого втрачати: в помсту за звірства серби розстріляли б їх на місці. Таємничі вагони Худаля стали їх єдиним шансом на порятунок. У міській управі Марібора серед документів знайшли список офіцерів СС, яких призначили перевозити якийсь “цінний вантаж”. Усі ці люди зникли.
… Історик-дослідник Герхард Заунер упевнений: після капітуляції Німеччини саме Алоїз Худаль, представник Австрії при папському престолі, керував “трансфером” нацистського золота. Цей 60-річний єпископ після 9 травня організував справжній конвеєр з переправлення офіцерів СС до Південної Америки. Есесівці називали цю систему “rattenlinien” (“щурячі нори”): за допомогою священиків-хорватів у Ватикані (Крунослава Драгановіча і Карло Петрановіча), а також фінансиста Ордена францисканців Домініка Мандича за кордон утекли лікар-нелюд з Освенцима Йозеф Менгеле і гестапівець Клаус Барб’є. Худаль мав великі зв’язки з неаполітанської мафією – каморрою, а мафіозні клани мали у своєму розпорядженні цілий флот (200 невеликих суден).
Британський журналіст Річард Лодда (працював на Бі-бі-сі) ще в 1955 році озвучив інформацію: каморра охоче взялася за контрабанду золота рейху, вимагаючи всього 5 (!) відсотків. Правда, навіть 5 відсотків були неймовірно великою сумою.
– Очевидно, золото везли в різних напрямках, – вважає австрійський дослідник Хайнц Мелевскі. – Це називається віялом. Основний маршрут пролягав на південь, до Середземного моря, але були й інші варіанти. 12 травня на кордоні зі Швейцарією британці затримали колону вантажівок СС, де містилося 50 тон золота. Командир конвою застрелився.
“30 тисяч черепів на вівтар сатани”
… 15 травня 1945 біля містечка Поляна (нинішня Словенія) стався найбільший після Перемоги бій. Загони сербської поліції (“четники”), хорватські СС і німецький вермахт числом в 30 тисяч осіб намагалися прорватися до Австрії, щоб здатися американцям. Їх спіткала невдача.
– Це був грандіозний маневр, – упевнений Хайнц Мелевскі. – Достовірно відомо: партизанів попередили про прорив. Вони усі сили перекинули під Поляну, проте в інших місцях кордон з Австрією виявився відкритим. Колони вантажівок із золотом могли йти на південь. Десятки тисяч прихильників Гітлера навіть не думали, що своєю кров’ю оплатили “золотий рейс”.
… Слід вантажівок СС із золотом загубився в середині травня 1945: вони пішли до моря, де їх “чекали друзі”. Думки про подальшу долю скарбів розходяться. Аргентинський дослідник Патрік Бернсайд вважає, що золото прибуло до Венеції і потрапило в руки мафії. Далі – його було відправлено до Генуї, до священиків-хорватів, а потім – до Іспанії. Австрійські історики припускають, що цінності привезли на узбережжя Словенії. У морі біля Пірана, наприклад, аж до 24 травня (!) чергували відразу два підводні човни нацистського ВМФ – U-189 і U-255. Вони цілком могли доставити золото в Неаполь і передати під патронаж каморри. Ці субмарини незабаром щезли, наче випарувалися, так само, як і мільярди Гітлера …
Зниклі скарби
50 тон платини козачого корпусу СС – при здачі союзникам козаки виказали схованки навколо озера Грюнзее. Усі вони виявилися порожніми.
150 ящиків із золотом диктатора Угорщини Салаші. Скарби сховали в горах і в озері Маттзее. Частину з них (15 ящиків), у тому числі корону святого Стефана, знайшли американці. Корону повернули Угорщині, злитки золота досі зберігаються у Форт-Нокс (США).
20 діжок червінців татарського легіону СС “Ідель-Урал”, приблизно тонна золота. Обшукавши схованки, британці знайшли в них вату.
Діаманти гауляйтера Верхньої Австрії Августа Айгрубера – всього було три залізних контейнери. У 1975 році водолази знайшли тільки один – в озері Альтаусзее, біля будинку Айгрубера.
200 кілограмів золота естонських СС. У 1944 р. глава прогітлерівського “самоврядування” Естонії Хяльмар Мяе перевіз в Зальцкаммергут золото, “вилучене у євреїв” 20-ою дивізією СС. За його словами, він передав злитки Скорцені, і про їхню долю більше нічого не відомо.
20 тон золота сербських “четників”. Доставлені в Бад-Аусзее “міністром-президентом” Міланом Недіча наприкінці березня 1945 року. Після війни жоден злиток з цього вантажу не виявлено.
Коштовності Йозефа Тісо – золотий запас маріонеткової Словаччини та “особисті кошти” президента Тісо. Точна вага невідома. Союзники знайшли тільки паперові словацькі крони.
Військова каса 6-ої армії – 12 ящиків золотих монет на 4,5 мільйона рейхсмарок з австрійських банків. Доставлені в Зальцкаммергут майором Валентином Тарра. Доля цінностей досі неясна.
Колекція золотих підсвічників Геббельса. Як і Герінг, рейхсміністр пропаганди був любителем розкоші. На віллі його сім’ї поблизу озера Грюнзее було зібрано колекцію з 800 підсвічників із золота з усієї Європи. У 1968 році один такий підсвічник був знайдений в Чилі.
100 ящиків золота з Саудівської Аравії. Таємна пожертва аравійських шейхів особисто Гітлеру зберігалася в Берліні до 14 квітня 1945 року. Подальша доля цих злитків залишається невідомою.
