Вперше справжній весільний вінок я побачила на пожовклій від часу світлині моєї мами. Мамині очі тривожно дивилися на фотографа, уста були міцно стулені, руки просто опущені додолу, але неймовірно цікавий вінок з штучних квітів дивним образом прикрашав і молоду, і світлину. Мені хотілося доторкнутися до нього, відчути під своїми пальцями шовкову ніжність дивних штучних квітів, прохолоду маленьких металевих пелюсток, твердість скляних намистинок і шорстку поверхню листочків позолоченого (чи може сріблястого) барвінку… У свій час я дуже шкодувала, що мода на ці сонцесяйні вінки минула, а дівчата йшли “під вінець” без вінка, усі як один у білих вельонах або у чудернацьких білих капелюшках.
Мода, кажуть, завжди повертається. Проте, сьогодні я уявляю, як важко було відшукати і відтворити ті давні, здавалось, навіки забуті традиції наших мамусь, бабусь і прабабусь, особливо українські весільні традиції та унікальний весільний вінок. Тому радує серце, що є в Україні майстри – фанати своєї справи, які по старих фотографіях, записах, свідченнях очевидців відтворюють весільний одяг українських наречених різних регіонів та справжні весільні вінки.
Одними з таких ентузіастів та палких патріотів відродження української культури стала арт-майстерня “Треті Півні”. Усіх учасників арт-майстерні – стилістів, фотографів, візажистів, промоутерів, моделей – об`єднала палка любов до України та прагнення відкрити українцям і всьому світу унікальність та барвистість української культури, показати через фотографію багатство традиційних національних строїв різних регіонів України – Покуття, Гуцульщини, Слобожанщини, Буковини, Галичини, Вінниччини, Одещини, Полтавщини, Полісся та інших.
Нагадаємо, що унікальні світлини арт-майстерні “Треті Півні” – дівчат у чудових українських народних строях – радували наших читачів на обкладинках січневого та серпневого випусків часопису “Ukrainian People” (2016). Їх фотовиставки “Прекрасна Україна” (2014), “Листи на фронт” (2015), дві відеострічки, відзняті разом з режисером Іваном Кравчишиним, участь у грандіозних конкурсах української діаспори, таких як “Міс Україна Канади-2016”, доброчинний календар – це неоцінений внесок у розвиток та відродження української культури. Кожен художній образ був створений завдяки консультаціям з професійними етнографами, а більшість вбрання та прикраси на “моделях” є автентичними, з приватних та музейних колекцій Роксоляни Шимчук, родини Явних, Ігоря Перевертнюка, музею “Шевченківський Гай”.
Призначення весільного вінка — охороняти “молоду” від “поганого ока”. Однак, як казали старі люди, прикраса нареченої не могла бути лише штучною, і на дівич-вечорі її переплітали барвінком та любистком. Вінок мав стати найкрасивішим з тих, які вона коли-небудь носила.
Головні убори майстрині “Третіх Півнів” створюють за збереженими давніми техніками та старовинними фотографіями. Метою арт-студії стало відтворення справжнього українського вигляду дівчат від 19-го і початку 20-го століття до Першої світової війни.
“Процес створення кожного вінка згідно із зображенням дуже довгий і трудомісткий”, – розповідають митці “Третіх Півнів”. – “Кожен з них змодельовано з вінків, які були збережені в музеях або на фотографіях, які ретельно вивчалися, щоб майстри могли зрозуміти, як вони були зроблені і з яких матеріалів. Ми вчилися робити вінок з воску, паперу, штучних квітів – сплітаючи тканину і квіти руками, оздоблюючи вручну – і ця робота займала близько місяця”.
У кожному регіоні весільна оздоба відрізнялася різними деталями. На Західній Україні, наприклад, у вінок – чільце – вплітали маленькі металеві пелюстки. Подекуди використовували березову кору, роблячи з неї діадему, прикрашаючи тканиною та коштовностями, а внизу підвішуючи бляшки чи намистинки.
На Вінниччині у святкові дні дівчата прикрашали голову волочковими вінками, основу яких робили з чорної, а деталі – з різнокольорової тасьми, чорного плису, на які нашивали різнобарвні вовняні кульки (кутасики), нитки, намистини, ґудзики. Різновидом вінка була “квітка” – стрічка з нашитими на кружечок з вовняної тканини з двох боків квітками із призбираних та нашитих стрічок, яку оздоблювали намистинками, бісером.
Вінки Полісся свідчили про майновий стан дівчини: чим заможніша, тим пишніший вінок. Так, у небагатих селянок він являв собою невеликий віночок на переплетеному обручі, тоді як у заможних дівчат міг складатися з кількох перевитих обручів, і навіть інколи походив на суцільну квіткову шапку, яка покривала всю голову.
Європейський дизайнерський блог Design You Trust опублікував пост про роботи львівської фотомайстерні “Треті Півні”:
“Треті Півні” відкривають світу красу й унікальність української культури. І це їм чудово вдається завдяки фотопроектам. Вони показують багатство традицій різних регіонів України”, – пише Design You Trust. – “Фотороботи миттєво розходяться соцмережами. Вони збирають десятки тисяч лайків у Facebook”.
“Люди хочуть повернутися, заглибитися в минуле, відновити красиві частини, повернути естетичні деталі в своє життя’, – розповідає Люба Волинець, куратор Українського музею Нью-Йорку. – “В Україні, ймовірно, тому що ми відновили нашу незалежність після стількох років окупації, є більше тенденцій до вивчення нашого минулого і культурної спадщини. Окупаційні сили не завжди дозволяли зберігати ці старі традиції”.
Протягом багатьох років український одяг був “символічно пов’язаний з національною ідентичністю та єдністю”, як заявив один з дослідників журналу New York Times в 1994 році, і за радянських часів його носіння було способом висловити протест тій силі, яка намагалася стерти українську самобутність. Сьогодні, коли наша країна знову бореться проти російських сепаратистів, ці вінки та наполеглива творча діяльність арт-майстерні “Треті Півні” виконують ту ж саму символічну роботу.
“Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу, навесні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що, прокинувшись до життя, ламає свої кайдани” (Микола Міхновський).
Ще більше світлин Майстерні “Треті Півні” можна знайти в facebook (TretiPivni ) та instagram (third_roosters). Підписуйтеся, насолоджуйтеся, діліться з друзями!
