Місто легендарне в коло українців поєднало,
новою домівкою для них стало,
можливість змінити все навколо на краще є,
коли кожен про громаду щодня дбає.
Юліян Куляс
Юліян Куляс (Julian Kulas) народився 5 червня 1934 року (це більш достовірна дата, хоча в різних джерелах вказується 1933, 1935 й 1936 р. н.) у селі Боратин Ярославського повіту, тепер Підкарпатське воєводство, Польща. Під час Другої світової війни, у 1942 році, його батька з родиною німці вивезли працювати в Німеччині, де він виготовляв меблі для польових медичних наметів. Коли в травні 1945-го нарешті настав мир, Юліан мешкав разом з батьками в таборі Ді Пі, навчався у гімназії, захоплювався футболом, належав до спортового товариства Пласту “Дністер”.
У 1949 році Куляси емігрували до США й почали працювати на фермі у штаті Джоржія. Їх сільське життя тривало близько восьми місяців і скінчилось, коли голова родини отримав гарний заробіток за майстерно зроблені дерев’яні лавки для місцевої новозбудованої католицької церкви й нові замовлення на столярські роботи. У 1950 році з’явилася можливість переїхати до Чикаго. У Місті Вітрів 15-літній юнак продовжив навчання в школі й вступив до куреня “Червона Калина”, який був створений у 1949 pоці пластуном сеньйором Ярославом Раком. Разом з Іваном Красником, Григорієм Масником, Богданом Білинським та Володимиром Вірощуком хлопець вступив до спортового товариства “Січ” (з 1951 року – Levy – Lions of Ukrainian – American Sport Association), котре мав футбольний клуб вищої ліги “Леви”.
Щонедільні матчі переглядали 3-5 тисяч вболівальників. Так молодечий спортовець почав заробляти свої перші гроші, які витрачав на навчання правознавству в Іллінойському університеті (здобув ступінь бакалавра), потім – в університеті DePaul (ступінь доктора права). Футбольна збірна Чикаго, до якої потрапив Юліян Куляс, проводила успішні змагання на власному полі з різними клубами європейських міст. Це була файна реклама української громади серед американської спільноти. Згодом Юліян був футбольним радіокоментатором.
У 1958 році отримав право на адвокатську практику в штаті Іллінойс та заснував компанію “Куляс & Куляс”. У 1960 році став суддею Верховного Суду США.
Юліян Куляс одружився з Єлизаветою з родини Богданович. Має двох синів – Ярослава й Павла та доньку Лілію, онуків Миколу, Пилипа, онуку Елизавету та невістку Катерину.
Фундатор і Президент Першого Федерального ощадного банку “Певність” (1964 – 2004 рр. )
Банк “Певність” створювався доктором Кулясом разом з кількома однодумцями у 1964 році для української громади Чикаго. Однак у другій половині 1983 року змінилося банківське законодавство й виникла можливість залучати кошти, надавати якісні послуги на теренах всіх американських штатів, що значно зміцнило його фінансовий стан та сприяло збільшенню сум пожертв на розбудову української культурної, освітньої та спортової бази як в самому Місті Вітрів, так і за його межами.
У 1984 році, відсвяткувавши 20-ліття з часу заснування, маючи чистий прибуток у 11 млн. 652 тисячі доларів та 470 активів на 91 млн. 173 тисячі доларів, резервів і нерозділеного доходу на 4 млн. 845 тисяч доларів, українські банкіри розпочали свою діяльність на нових ринках у вищій категорії фінустанов вже під назвою Перший Український Федеральний Ощадний Банк “Певність”. Великий внесок у розквіт Банку також зробили: Ярослав Загородний, Володимир Тюн, Ярослав Конол, Тарас Гаврик, Дмитро Новошицький, Павло Надзікевич, Дмитро Багрій, Ірина Гіромнімон, Мирон Павликович, Роман Кобилецький, Степан Голяш, Лев Боднар, Іван Галамай, Мирон Лушак, Богдан Чомко, Петро Семкір, Мирон Добровольський, Петро Куліш, Григорій Дронь, Іван Ривак, Мирон Павликович.
З нагоди ювілею банку весь 1984 рік минув у добродійних справах: було профінансовано концерти оперної співачки Ганни Колесник й Торонтського оперного хору, який 20 травня виступав спільно із симфонічним оркестром Чикаго та славним піаністом Романом Рудницьким. Меломани того пам’ятного дня почули увертюру до опери “Тарас Бульба” М. Лисенка, “Слов’янський концерт” Лятошинського і симфонію “Кавказ” Є. Людкевича. Концерт приніс прибуток у 32 тисячі доларів. Ці кошти були передані щоденній українській школі при парафії Св. о. Миколая.
***
Юліан Куляс не знав України й не жив на землі, звідки походили його батьки. Проте, вважав і вважає Україну своєю батьківщиною. Про це свідчить його життя, справи та діяльність, адже все своє життя він присвятив українській діаспорі Америки і продовжує працювати для неї.
Провідник Українсько-Американської організації Демократичної партії (від 1974 р.), перший Голова УККА відділу Іллінойс (1975-1977 рр.). У 1978 році був у складі Ради США у справах Голокосту та Чиказької комісії у справах людських взаємин (1979 р.). У тому ж році став абсольвентом Школи оборонної розвідки, а у 1981 році – Національного університету оборони у Вашингтоні; магістр військової історії, полковник військової розвідки у резерві.
Голова комітету святкування 200-ліття Америки; у 1983 році – член оргкомітету вшанування пам’яті жертв Голодомору – Геноциду 1932 – 1933 рр.; у 1974-му, 1988-му й 1993-му роках очолював Світові Конгреси СКВУ (згодом – СКУ), а також комітет з відзначення 1000-ліття християнства в Україні.
Заступник голови Українсько-американського товариства (з 1986 року). Член Міжнародного координаційного комітету у справах Голодомору СКУ. Учасник Віденської конференції Безпеки і Співпраці в Європі у складі американської делегації (1986 рік ), керівник програми співпраці міст-побратимів Чикаго-Київ (1991 р.). Долучився до ініціативи Клубу 500 щодо придбання приміщення для Генерального консульства України в Чикаго. Під час президентських виборів підтримував Б. Клінтона від Демократичної партії (1996). Юридичний радник українського консульства у Чикаго.
У 2004 році, об’єднавши свій банк “Певність” з MB Financial Bank, увійшов до його ради директорів.
У 2009 році відвідував разом з футбольною командою сумівців “Крила” (капітаном якої на той час був його онук Микола, а тренером – син Павло) смт. Богородчани на Івано-Франківщині та Львів. Матч тоді закінчився у нічию. А тепла дружня зустріч залишилася надовго в пам’яті українських чиказьців, більшість з яких вперше відвідали Україну.
Через фундацію “Спадщина”, вартість майна якої становить близько 13 млн. доларів, фінансово підтримував футбольний клуб “Крила”, ансамбль “Громовицю”, школу ім. Св. о. Миколая, однойменну парафію УГКЦ, міські станиці СУМу та Пласту, Український національний музей у Чикаго, Український католицький університет (Львів, УКУ), Острозьку та Києво-Могилянську академії, Інститут досліджень української діаспори в Урбан-Шампейні, штат Іллінойс (співзасновником якого став у 1998 році), Іллінойську фундацію розбудови українських студій, незавершену Революцію Гідності в Україні у 2013-2014 роках.
Активний діяч чиказького СУМу, належить до Ради парафії Св. Володимира і Ольги.
Нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня (1997 р.) та ІІ ступеня (2008), орденом Св. Станіслава (2003), у 1989 році визнаний УККА Людиною Року.
